м. Вінниця
28 квітня 2022 р. Справа № 120/18346/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід О.С., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Жмеринської міської ради (вул. Центральна, б. 4, м. Жмеринка, Вінницька обл., 23100)
про: визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Жмеринської міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду клопотання позивача від 08.10.2021 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок та передання у власність земельної ділянки та зобов'язання відповідача розглянути клопотання позивача від 08.10.2021 року на першій черговій сесії відповідача та прийняти рішення, яким затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства комунальної форми власності площею 2,0 га, кадастровий номер 0521083800:02:001:0227, яка розташована на території Жмеринської міської територіальної громади Жмеринського р-ну Вінницької обл. та передати вказану земельну ділянку у власність позивачеві.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельних ділянок. Однак, даний проект рішення не був підтриманий більшістю голосів депутатів від загального складу ради, а тому рішення прийняте не було. На думку представника позивача, відповідач при розгляді клопотань допустив систематичну протиправну бездіяльність щодо надання позивачам спочатку дозволів на розробку документації із землеустрою та подальшої передачі у власність земельних ділянок чим створив перешкоди у реалізації конституційних прав позивачів на отримання земельних ділянок безоплатно у власність. Тому, з метою зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання її у власність, адвокат в інтересах позивача звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 20.12.2021 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
13.01.2022 року за вх. № 3360/22 відповідачем подано відзив на адміністративний позов. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що 08.10.2021 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га комунальної власності кадастровий номер 0521083800:02:001:0227 на території Жмеринської міської територіальної громади Вінницької обл. та передачі вказаної земельної ділянки у власність. За результатами поіменного голосування на 16 сесії міської ради 8 скликання 01.12.2021 року депутатами відповідача вказаний проект рішення «Про безоплатну передачу земельної ділянки комунальної власності у приватну власність» не прийнято: 10 - за, 0 - проти, 14 - утрималися, 11 - не голосували, 0 - відсутні. Абз. 2 ч. 2 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» вказує, що рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради. Натомість проект рішення, який не отримав необхідної кількості голосів депутатів на свою підтримку, вважається відхиленим та не викладається у формі окремого документу про відмову у задоволенні клопотання, а відповідний результат голосування фіксується у протоколі, що ведеться на пленарному засіданні ради. Від так, у даному випадку, клопотання вважається відхиленим, а рішення ради не повинно викладається окремим документом, а фіксується в протоколі пленарного засідання ради.
08.02.2022 року за вх. № 10725/22 представником позивача подано відповідь на відзив, в якому останній позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з мотивів, викладених у позовній заяві.
Одночасно за вх. № 10728/22 представником подано заяву про розподіл судових витрат.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
11.10.2021 року за вх. № О-1380/2 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га комунальної власності кадастровий номер 0521083800:02:001:0227 на території Жмеринської міської територіальної громади Вінницької області та передати вказану земельну ділянку у власність. До клопотання позивач додав оригінал технічної документації із землеустрою та копію витягу з ДЗК про земельну ділянку.
01.12.2021 року на розгляд 16 сесії 8 скликання винесений проект рішення ради «Про безоплатну передачу земельної ділянки комунальної власності у приватну, згідно до наказів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області», що підтверджується відповідним витягом з протоколу сесії ради.
За результатами голосування за вказаний проект проголосували "за" - 10 депутатів, "проти" - 0, "утримались" - 14, "не голосували" - 11, «відсутні» - 0. Рішення не прийнято.
Підсумки голосування відображено у відомості про поіменне голосування.
Відтак за захистом своїх прав та законних інтересів позивач звернулася до суду з цим позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням, наведеним у п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
П. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визнання предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України, в редакції, яка була чинною на момент звернення позивача до відповідача, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
На підставі ч. 7 цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з ч. 9, 10 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Конституційний Суд України в рішенні від 01.04.2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України в частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень.
Судом встановлено, що спір між сторонами виник на етапі затвердження відповідачем, як уповноваженим органом місцевого самоврядування, розробленої позивачем технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Жмеринської міської територіальної громади Вінницької обл. та передачі у власність.
При цьому враховуються висновки, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 30.05.2018 року у справі № 127/16433/17, від 28.11.2018 року у справі № 820/4219/17, від 16.01.2019 року у справі № 361/2562/16-а та від 22.01.2019 року у справі № 371/957/16-а.
Чинним законодавством визначено, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, розглядає клопотання у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Ч. 1 ст. 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Суд наголошує, що при вирішенні питання про затвердження/відмову в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок відповідач здійснює владно-управлінські функції на підставі закону та від імені держави вирішує питання щодо передачі земельних ділянок у власність або користування громадянам.
Тобто, відповідне рішення є актом організаційно-розпорядчого характеру, що видається органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування в процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України та спрямований на їх реалізацію.
Від так за своєю юридичною природою рішення про затвердження або відмову в затвердженні вказаної документації має відповідати формі розпорядчого документа.
Правовий статус відповідача визначає ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні".
Ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад.
Так, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, серед іншого, відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні").
Згідно ч. 1, 2 ст. 59 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як встановлено судом, 11.10.2021 року за вх. № О-1380/2 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га комунальної власності кадастровий номер 0521083800:02:001:0227 на території Жмеринської міської територіальної громади Вінницької області та передати вказану земельну ділянку у власність. До клопотання позивач додав оригінал технічної документації із землеустрою та копію витягу з ДЗК про земельну ділянку.
01.12.2021 року на розгляд 16 сесії 8 скликання внесений проект рішення ради «Про безоплатну передачу земельної ділянки комунальної власності у приватну, згідно до наказів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області», що підтверджується відповідним витягом з протоколу сесії ради.
За результатами голосування за вказаний проект проголосували "за" - 10 депутатів, "проти" - 0, "утримались" - 14, "не голосували" - 11, «відсутні» - 0. Рішення не прийнято.
При цьому, суд враховує висновки Верховного Суду у постанові № 454/160/17 від 09.07.2021 року, які полягають у тому, що результати голосування не містять і не відповідають поняттю акту органу місцевого самоврядування.
Суд наголошує на тому, що протокол 16 сесії 8 скликання з поіменним голосуванням не є рішенням органу місцевого самоврядування, яке мало бути прийняте за результатом розгляду заяви позивача.
У даній справі, за наслідками розгляду заяви позивача, в силу вимог ЗК України та ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідач був зобов'язаний прийняти відповідне управлінське рішення.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що дані обставини підтверджують протиправну бездіяльність відповідача.
При прийнятті рішення у даній частині позовних вимог, суд враховує правові висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 23.11.2021 року у справі № 580/704/21.
Крім цього, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові № 800/304/17 від 27 лютого 2020 року під протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що рада розглянула клопотання позивача у встановлений законом термін, однак рішення не прийнято по тій причині, що за нього не проголосувало достатньою кількістю депутатів.
Суд критично ставиться до вищевказаного, як на доказ того, що відповідачем не допущено бездіяльності, оскільки за наслідком розгляду клопотання не прийнято ані позитивного рішення про затвердження вказаної документації, ані мотивованої відмови у його затвердженні.
При цьому, суд враховує висновки Верховного Суду у постанові № 454/160/17 від 09.07.2021 року, які полягають у тому, що результати голосування не відображують мотивів прийняття того чи іншого рішення, які б дозволяли скористатись можливістю його оскарження та не містять і не відповідають поняттю акту органу місцевого самоврядування.
Не вирішення відповідачем заяви позивача; не голосування частини депутатів попри їх присутність за будь-який із можливих варіантів (за, проти, утримався); не прийняття відповідного рішення відповідачем "за" чи "проти" по заяві позивача у визначений законом строк, свідчить про протиправну бездіяльність.
Таким чином, у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
У свою чергу, утримання від прийняття рішення не є законним способом поведінки органу, а результати поіменного голосування, не містять чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися відмовою у затвердженні вказаної документації.
В свою чергу, відсутність належним чином оформленого рішення суб'єкта владних повноважень про затвердження чи відмову у його затвердження, свідчить про те, що відповідач в межах наданих йому повноважень не прийняв жодного відповідного рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ч. 1 ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч. 3 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у справі "Рисовський проти України", № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Відтак за обставин, коли позивач дотримався встановленої законом процедури та подав на затвердження відповідача технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, а відповідач, будучи уповноваженим органом влади, без наведення жодних мотивів, не прийняв відповідне рішення, то, на переконання суду, негативні наслідки від такої поведінки органу влади не можуть перекладатися на фізичну особу.
З огляду на викладене та враховуючи очевидність протиправної поведінки відповідача, якою порушуються основоположні права позивача, суд вважає з метою ефективного захисту прав позивача у спірних публічно-правових відносинах, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду клопотання позивача від 08.10.2021 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок та передання у власність земельної ділянки.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача розглянути клопотання позивача від 08.10.2021 року на першій черговій сесії відповідача та прийняти рішення, яким затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства комунальної форми власності площею 2,0 га, кадастровий номер 0521083800:02:001:0227, яка розташована на території Жмеринської міської територіальної громади Жмеринського р-ну Вінницької обл. та передати вказану земельну ділянку у власність позивачеві.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Виходячи із обставин цієї справи, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача розглянути клопотання позивача від 08.10.2021 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у сумі 454 грн. 00 коп..
Разом з тим, 08.12.2022 року за вх. № 10728/22 представником позивача подано заяву про розподіл судових витрат.
Позивач вказує, що його витрати на правову допомогу складаються з ознайомлення з первинними документами, підготовкою позовної заяви з відповідними додатками та подання їх до суду, сплати судового збору у сумі 7 100 грн. 00 коп.
На підтвердження вказаних витрат позивач надав суду ордер серії АВ № 1023768 від 14.12.2021 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № б/н від 02.02.2022 року на суму 7 100 грн. 00 коп., акт приймання-передачі адвокатських послуг від 02.02.2022 року, договір про надання правничої (правової допомоги) від 18.09.2020 року.
При вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Ч. 3 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, змістовний аналіз зазначених вище норм процесуального права дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших понесених стороною витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим…Суд повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
На переконання суду, стороною позивача не надано належні та допустимі докази, що підтверджують реальність понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката, а також надання тих послуг, з яких складаються понесені витрати, адже останнім всупереч вимог чинного законодавства не надано детальний опис виконаних робіт (наданих послуг). Тому дане клопотання задоволенню не підлягає.
Керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України та ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Жмеринської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Жмеринської міської ради щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 від 08.10.2021 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок та передання у власність земельної ділянки.
Зобов'язати Жмеринську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 08.10.2021 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га комунальної власності кадастровий номер 0521083800:02:001:0227 на території Жмеринської міської територіальної громади Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Жмеринської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 454 грн. 00 коп..
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач - Жмеринська міська рада (вул. Центральна, б. 4, м.Жмеинка, Вінницька обл., 23100)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 28.04.2022 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна