м. Вінниця
28 квітня 2022 р. Справа № 120/7356/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід О.С., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області (вул. Незалежності, б. 140, смт. Вапнярка, Тульчинського р-ну, Вінницької обл., 24240)
про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 13.05.2021 року № 384 та зобов'язання відповідача надати позивачеві дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення в межах земельної ділянки, яка має кадастровий номер 0523982000:03:000:0279 на території Вапнярської селищної ради за межами с.Колоденка Тульчинського (Томашпільського) р-ну Вінницької обл..
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства. Відповідач, за наслідками розгляду заяви позивача, рішенням № 384 від 13.05.2021 року «Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства» надав позивачеві дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,50 га для ведення особистого селянського господарства. Таке рішення позивач вважає протиправним, оскільки воно не ґрунтується на вимогах закону, адже підставою відмови у наданні такого дозволу згідно Земельного кодексу України може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Це й стало причиною звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 12.07.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
19.07.2021 року за вх. № 42181 позивачем через канцелярію суду подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 26.07.2021 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
20.08.2021 року за вх. № 51662/21 позивачем надано до суду заяву про зупинення провадження у справі.
Ухвалою від 26.08.2021 року у задоволенні даної заяви відмовлено.
27.08.2021 року за вх. № 52638/21 відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, у задоволенні якої він просить відмовити. По суті спірних правовідносин зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач керувався ЗК України, ЗУ «Про місцеве самоврядування», а тому рішення прийняте на підставі та у спосіб передбачений спеціальним законом України. Відповідач вказує, що законодавством не встановлено нижньої межі розміру земельної ділянки, яка може надаватися для ведення особистого селянського господарства. Відповідно оскаржуване рішення є правомірним, а підстави для його скасування відсутні.
Ухвалою від 05.11.2021 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 120/9664/21-а.
Ухвалою від 04.04.2022 року провадження у справі поновлено.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивач звернувся з заявою до відповідача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення в межах земельної ділянки, яка має кадастровий номер № 0523982000:03:000:0279 на території Вапнярської селищної ради за межами с.Колоденка Тульчинського (Томашпільського) р-ну Вінницької обл..
Відповідач, за наслідками розгляду клопотання, рішенням 10 сесії 8 скликання відповідача від 13.05.2021 року № 384 надав позивачеві дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,50 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення в межах земельної ділянки, яка має кадастровий номер 0523982000:03:000:0279 на території Вапнярської селищної ради за межами с. Колоденка Тульчинського (Томашпільського) р-ну Вінницької обл.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, ЗК України.
Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Ч. 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України).
Згідно абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Системний аналіз наведених норм доводить, що громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Для цього такі громадяни мають звернутись з відповідним клопотанням до уповноважених органів. До клопотання додають визначені документи. Суб'єкт владних повноважень розглядає таке клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з заявою до відповідача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства. Відповідач рішенням 10 сесії 8 скликання від 13.05.2021 року № 384 надав позивачеві дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,50 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення в межах земельної ділянки, яка має кадастровий номер 0523982000:03:000:0279 на території Вапнярської селищної ради за межами с.Колоденка Тульчинського (Томашпільського) р-ну Вінницької обл..
Отже, предметом спору є рішення відповідача, яким позивачеві надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, а його підставами - дискримінація щодо розміру земельної ділянки.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Таким чином, законодавцем визначено лише максимальні можливі розміри передачі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
У свою чергу, органи місцевого самоврядування, діючи в інтересах територіальної громади, мають право розпоряджатися землями комунальної власності з урахуванням будь-яких правомірних цілей, проте, вони не можуть ухвалювати правові акти, які не належать до їх повноважень або суперечать закону.
Отримання земельної ділянки в межах законодавчо визначеного розміру не є порушенням принципу рівності громадян у конституційних правах і свободах, рівності перед законом, встановленого ст. 24 Конституції України, оскільки в даному випадку принцип рівності забезпечується правом усіх громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Розмір же земельної ділянки, що надається може визначатись власником.
Водночас слід вказати, що рішення органу виконавчої влади за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою має бути чітко обґрунтоване та вмотивоване про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови, що узгоджується з абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується із доводами відповідача, що сільська рада має право надавати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства будь-якого розміру, у межах до 2,0 га, а також встановлювати різні їх розміри, однак при умові обґрунтованості такого рішення та розміру земельної ділянки, на який надається дозвіл для виготовлення проекту землеустрою.
Оцінюючи оскаржуване рішення, суд керується нормами ч. 2 ст. 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, критерій "прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині 2 статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".
"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень:
- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;
- зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
Критерій "прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо.
Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так, само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.
Водночас, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не вказує на обставини, які не дають змогу надати позивачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою у бажаному розмірі земельної ділянки, не зазначає обґрунтування наданого дозволу у меншому розмірі земельної ділянки, ніж того просив позивач, що у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України є обов'язковою умовою при прийнятті рішення.
Водночас, суд критично оцінює посилання відповідача на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 11.09.2019 року у справі 379/656/16-а, оскільки в даній справі мало місце обґрунтування прийнятого органом місцевого самоврядування рішення, а саме щодо меншого розміру земельної ділянки, на яку надано дозвіл для виготовлення проекту землеустрою. Надаючи дозвіл, сільська рада зазначила, що керується Пропозицією № 2 від 28.03.2016 року постійної комісії Петрівської сільської ради з питань аграрної політики, земельних відносин та природокористування згідно з якою з метою першочергового забезпечення земельними ділянками учасників антитерористичної операції, які є постійними жителями села Петрівське, вказана комісія пропонує сесії Петрівської сільської ради: надавати дозвіл учасникам антитерористичної операції, які мають право на першочергове відведення земельних ділянок відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на розроблення проектів землеустрою щодо безоплатної передачі у власність земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення Петрівської сільської ради для ведення особистих селянських господарств, у таких розмірах: - учасникам антитерористичної операції, які зареєстровані та постійно проживають на території Петрівської сільської ради у розмірі 2,00 га; - учасникам антитерористичної операції, які не є постійними жителями села Петрівське у розмірі 1,00 га.
В той же час, рішення відповідача від 13.05.2021 року № 384 обґрунтування щодо надання дозволу саме в такому розмірі не містить.
Крім того, суд приймає до уваги й те, що рішення Вапнярської селищної ради від 20.04.2021 року за № 303 "Про затвердження Порядку надання земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності на території Вапнярської селищної ради ТГ", на яке відповідач посилається в оскаржуваному рішенні від 13.05.2021 року № 384, як на підставу його прийняття, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.11.2021 року по справі № 120/9664/21-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2022 року, визнано протиправним та нечинним.
За таких обставин, суд доходить висновку, що рішення відповідача від 13.05.2021 року № 384 не відповідає приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Визначаючись щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачеві дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення в межах земельної ділянки, яка має кадастровий номер 0523982000:03:000:0279 на території Вапнярської селищної ради за межами с.Колоденка Тульчинського (Томашпільського) р-ну Вінницької обл., суд вказує наступне.
Кожна особа, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно ч. 2 цієї ж статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Таким чином, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом, і вчинення таких дій не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Виходячи із обставин цієї справи суд враховує, що оскаржене позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку щодо розміру земельної ділянки, на яку слід надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою. А прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою у встановленому розмірі, без перевірки наявності чи відсутності вільної земельної ділянки, призведе до втручання в дискреційні повноваження відповідача.
З огляду на що суд з метою відновлення порушених прав позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення в межах земельної ділянки, яка має кадастровий номер 0523982000:03:000:0279 на території Вапнярської селищної ради за межами с.Колоденка Тульчинського (Томашпільського) р-ну Вінницької обл., з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Вирішуючи питання щодо зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд вважає за доцільне відмітити, що КАС України передбачає загальні і спеціальні способи судового контролю. Загальні способи контролю мають усі суди, незалежно від спеціалізації, і вони полягають у розгляді скарг на рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців. Загальний судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому ст. 287 КАС України. Спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачені ст. 382 та 383 КАС України, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення; накладання штрафу за невиконання судового рішення; визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такої постанови суду або на порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
В свою чергу, суд також вказує, що застосування заходів судового контролю є правом, а не обов'язком суду. Про доцільність застосування таких заходів суд вирішує в кожній конкретній ситуації окремо з огляду на характер спірних правовідносин, сторін, а також ймовірну можливість невиконання особою, не на користь якої ухвалено рішення, приписів суду.
З матеріалів справи вбачається, що позивач жодним чином не обґрунтував необхідність застосування до відповідача такого заходу судового контролю як подання звіту. Разом з тим, у суду немає жодних доказів, що свідчили б про можливе ухилення відповідача від виконання рішення суду у даній справі.
За таких обставин, зважаючи на необґрунтованість та недоведеність вимоги про зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд прийшов до висновку про недоцільність застосування до відповідача такого заходу судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 454 грн. 00 коп..
Керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України та ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасування рішення Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області від 13.05.2021 року № 384.
Зобов'язати Вапнярську селищну раду Тульчинського району Вінницької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення в межах земельної ділянки, яка має кадастровий номер 0523982000:03:000:0279 на території Вапнярської селищної ради за межами с.Колоденка Тульчинського (Томашпільського) р-ну Вінницької обл., з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 454 грн. 00 коп..
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач - Вапнярська селищна рада Тульчинського району Вінницької області (вул. Незалежності, б. 140, смт. Вапнярка, Тульчинського р-ну, Вінницької обл., 24240)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 28.04.2022 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна