Номер провадження 22-ц/821/532/22Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/3539/21 Категорія: 314000000 Кондрацька Н. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Вініченко Б. Б.
28 квітня 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Вініченка Б.Б., Фетісової Т.Л., Гончар Н.І.
за участю секретаря Чуйко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Першої черкаської державної нотаріальної контори, треті особи: ОСОБА_1 , Служба у справах дітей Черкаської міської ради про визнання незаконною постанови нотаріуса та зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі рішення Соснівського районного суду м. Черкаси у справі № 2-2038/12 від 22.11.2012, позивачу на праві власності належить 9/16 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками цієї квартири є третя особа ОСОБА_1 (3/16 частин) та ОСОБА_3 (1/4 частина). Третя особа ОСОБА_1 є опікуном неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказані діти проживають та зареєстровані разом зі своїм опікуном - третьою особою ОСОБА_1 у вказаній вище квартирі.
З метою реалізації свого права власності на належну їй частину квартири, позивач звернулась до відповідача та просила нотаріуса посвідчити договір купівлі-продажу належної їй частини квартири. Проте, постановою державного нотаріуса Першої черкаської державної нотаріальної контори Починок Юлії Вадимівни від 31.05.2021 року № 803/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, позивачу було відмовлено у посвідчені договору купівлі-продажу частики квартири АДРЕСА_2 , у зв'язку з тим, що відсутній дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину. Вважає, що вказана постанова не відповідає вимогам закону, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, оскільки за змістом норм закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. Позивач не є батьком (опікуном/піклувальником) вказаних дітей, у зв'язку з цим ці діти не є членами сім'ї позивача та не мають права проживання та користування часткою квартири, яка належить позивачу. При відчуженні частини квартири, яка належить позивачу, житлові права неповнолітніх дітей на проживання у цій квартири не можуть бути порушені, оскільки частка квартири їх опікуна ОСОБА_1 не зміниться. Тож, вказує, що спірна постанова нотаріуса є неправомірною, оскільки вона протиправно обмежує право позивача на розпорядження своєю власністю.
Враховуючи викладене вище, ОСОБА_2 просить суд визнати незаконною та скасувати постанову державного нотаріуса Першої черкаської державної нотаріальної контори Починок Юлії Вадимівни від 31.05.2021 року № 803/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії; зобов'язати Першу черкаську державну нотаріальну контору повторно розглянути звернення ОСОБА_2 щодо посвідчення договору купівлі-продажу частини квартири АДРЕСА_2 з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду та судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Визнано незаконною та скасовано постанову державного нотаріуса Першої черкаської державної нотаріальної контори Починок Юлії Вадимівни від 31.05.2021 року № 803/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Зобов'язано Першу черкаську державну нотаріальну контору повторно розглянути звернення ОСОБА_2 щодо посвідчення договору купівлі-продажу частини квартири АДРЕСА_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 має намір відчужити належну лише їй частину квартири (9/16), що не порушує права неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , так як вони зареєстровані та проживають зі своїм опікуном ОСОБА_1 , яка є іншим співвласником квартири з визначеною часткою у розмірі 3/16.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку та зазначила, що рішення суду є необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про те. що право на звернення до органів опіки та піклування для отримання дозволу на вчинення правочинів щодо відчуження житла, право користування яким мають діти, надано тільки батькам або особам, які їх замінюють спростовується Законом України «Про звернення громадян», яким таке право позивачу надано.
Зазначає, що відсутні будь-які порушення збоку відповідача при зверненні позивача, оскільки таке звернення було розглянуто у відповідності до Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/51, тому постанова нотаріуса є законодавчо обґрунтованою і законною.
Вказує, що сторона позивача до органу опіки та піклування за наданням попереднього дозволу для нотаріального оформлення правочину не зверталася, будь-яких рішень цього органу не оскаржувалось.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що позивач не є батьком (опікуном/піклувальником) неповнолітніх дітей, які проживають як члени сім'ї свого опікуна - іншого співвласника квартири ОСОБА_1 , тому згода органу опіки та піклування а відчуження належної позивачу частки квартири не потрібна. Отже, доводи апелянта не відповідають нормам статті 41 Конституції України, ст.. 242, 317, 319, 356, 358, 361 ЦК України, статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», ст.ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.. 177 СК України, оскільки вимоги щодо отримання дозволу органу опіки поширюються лише на батьків та осіб, що їх замінюють.
Крім того, в даному випадку неповнолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є членами сім'ї свого опікуна ОСОБА_1 і мають право проживання та користування частиною квартири, яка належить ОСОБА_1 . Вказані неповнолітні особи не є членами сім'ї позивача та не мають права проживання та користування часткою квартири, яка належить позивачу.
Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що на відповідно до рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22.11.2012 у справі № 2-2038/12 за позивачкою ОСОБА_2 визнано право власності на 9/16 частин квартири АДРЕСА_2 , у порядку спадкування за її батьком ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Як вбачається із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 01.03.2021 № 246348203 іншими співвласниками цієї квартири є ОСОБА_1 - 3/16 частини та ОСОБА_3 - 1/4 частина.
Відповідно до довідки КП «Соснівська служба утримання будинків» від 30.04.2013 № 1602, виданій ОСОБА_2 , у вказаній квартирі зареєстровано три особи: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Установлено, що ОСОБА_1 , яка є третьою особою у справі, рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 07.03.2012 № 387 було призначено опікуном над малолітніми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 довіреністю від 02.10.2019 уповноважила ОСОБА_7 продати за ціну та на умовах за його розсудом або міняти на умовах за його розсудом або подарувати ОСОБА_8 належну їй на праві приватної власності всю частину квартири АДРЕСА_2 .
Постановою державного нотаріуса Першої черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В. від 31.05.2021 відмовлено ОСОБА_2 у посвідченні договору купівлі-продажу частки квартири АДРЕСА_2 у зв'язку з тим, що відсутній дозвіл органу опіки та піклування для вчинення такого правочину.
В мотивувальній частині цієї постанови вказано, що після розмови з представником власника частки квартири та аналізу документів було виявлено, що у квартирі, частка якої буде відчужуватися зареєстровані неповнолітні та наведено правове обґрунтування відмови. Згідно розділу II, глави 2, п. 1.9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/51 у разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні або неповнолітні діти або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, нотаріус повинен витребувати у відчужувана дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад. За відсутності такого дозволу порушуються права неповнолітньої дитини, що згідно положень норм статей 71, 215, 224 Цивільного кодексу України тягне за собою нікчемність правочину. За нормами ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 177 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло. З аналізу вказаних норм випливає, що вчинення певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України). Нотаріусом, відповідно до заяви, яка надійшла на адресу нотаріальної контори та документів, які було додано до неї, встановлено, що інша співвласниця квартири, ОСОБА_1 , яка є піклувальником неповнолітніх дітей, які зареєстровані у вказаній вище квартирі звернулася із заявою до служби у справах дітей та повідомила, що не має наміру укладати правочин щодо належної їй частки житла, так як це, на її думку, не відповідає інтересам дітей. У зв'язку з чим надання дозволу на вчинення правочину, службою у справах дітей є неможливим.
Крім того, на звернення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - особи, якій позивач мала намір подарувати свою частину квартири, про надання дозволу на продаж та/чи дарування належної позивачу частини квартири, Службою у справах дітей Черкаської міської ради надано відповідь від 27.06.2018 та 19.04.2021, з яких вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до служби із заявою та повідомила, що не має наміру укладати правочини щодо належної їй частки житла, так як це, на її думку не відповідає інтересам дітей. Тож, дозвіл на відчуження частки позивачу не може бути наданий.
Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють визначені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Стаття 16 ЦК України містить перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Цей перелік не є вичерпним і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Отже, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що нотаріус Першої черкаської державної нотаріальної контори Починок Юлії Вадимівни винесла постанову від 31.05.2021 року № 803/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме посвідчені договору купівлі-продажу частики квартири АДРЕСА_2 , оскільки у спірній квартирі зареєстровані неповнолітні особи, а також на те, що співвласниця квартири ОСОБА_1 , яка є піклувальником неповнолітніх дітей, які зареєстровані у вказаній вище квартирі звернулася до служби у справах дітей та повідомила, що не має наміру укладати правочин щодо належної їй частки житла, оскільки вказане не відповідає інтересам дітей, тому надання дозволу службою у справах дітей на вчинення правочину є неможливим.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що у зв'язку з непогодженням з даною постановою нотаріуса, позивачем обрано належний спосіб захисту шляхом її оскарження до суду.
Відповідно до розділу ІІ, глави 2, п. 1.9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/51, у разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні або неповнолітні діти або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Статтею 361 ЦК України передбачено, що співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Відповідно до частини першої статті 242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Частиною другою, третьою статті 18 цього Закону передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
Отже, за змістом цих норм закону, а також статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Аналіз наведених правових норм вказує на те, що батьки, а також державні органи, вирішуючи питання, що стосуються прав та обов'язків дітей, зокрема, і питань їх майна, зобов'язані першочергово приділяти увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини і відповідно при вирішенні таких питань не допускати порушень (недотримання) цих інтересів.
При цьому законодавець чітко визначає, що лише батьки, які є законними представниками малолітніх дітей, мають право на звернення до органів опіки та піклування для отримання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право користування на яке мають діти. Іншого порядку отримання такого дозволу чи надання дозволу на відчуження нерухомого майна без відповідного дозволу органу опіки та піклування чинним законодавством не передбачено.
ОСОБА_2 не є матір'ю неповнолітніх дітей, які проживають як члени сім'ї власника у спірній квартирі, тому згода органу опіки і піклування на відчуження належної позивачу частки квартири не потребується.
Положення Закону Україну "Про охорону дитинства", Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" також не передбачають заборону на укладання договорів співвласнику житлового приміщення, який не є батьком дітей і діти не перебувають на його утриманні.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири (будинку), ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Таким чином, неповнолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають право лише на проживання у спірній квартирі, а тому їх житлові права відчуженням належної позивачу частки квартири не можуть бути порушені.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі 1612/2343/12 (провадження N 61-6301св18) та від 18 березня 2020 року у справі №641/7974/18 (провадження №61-15826св19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо вимоги позовної заяви в частині зобов'язання Першої черкаської нотаріальної контори повторно розглянути звернення ОСОБА_2 щодо посвідчення договору купівлі-продажу частини квартири АДРЕСА_2 з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду, то колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу учасників на наступне.
Згідно зі статтею 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Тлумачення статті 50 Закону України «Про нотаріат» свідчить, що слід розмежовувати оскарження: 1) нотаріальної дії; 2) відмови у вчиненні нотаріальної дії; 3) нотаріального акта.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі №161/9939/17 (провадження №61-40053св18) Верховний Суд зазначив, що суд не може підміняти орган, до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта.
Суд першої інстанції зазначеного не врахував, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення вимог ОСОБА_2 про зобов'язання нотаріальної контори повторно розглянути звернення позивача щодо посвідчення договору купівлі-продажу частини квартири з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині того, що позивач не звертався до органу опіки та піклування для отримання згоди на відчуження квартири у порядку визначеному Законом України «Про звернення громадян», то колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки таке звернення не може підмінювати собою спеціально визначений законодавством спосіб та порядок отримання такої згоди.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини 1 статті 376 ЦПК України).
Згідно з частиною 2 статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки судом першої інстанції помилково задоволено вимогу про зобов'язання нотаріальної контори повторно розглянути звернення позивача, тому судове рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні даної вимоги, в решті рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості, а тому підлягає залишенню без змін.
Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду заявлено дві вимоги немайнового характеру, водночас сплачено лише за одну вимогу 908 грн. При перегляді судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість лише однієї з вимог позивача, а тому не вбачає підстав для компенсації сплати судового збору на користь позивача.
В той же час, ОСОБА_1 при зверненні до суду з апеляційною скаргою сплатила судовий збір за дві вимоги немайнового характеру (908 грн х 2 х 150%), що становить 2724 грн, тому у зв'язку з частковим задоволенням вимог її апеляційної скарги з позивача на її користь підлягає стягненню 1362 грн (2724 грн / 2).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 грудня 2021 року скасувати в частині зобов'язання нотаріуса вчинити певні діїта ухвалити в даній частині нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зобов'язання нотаріуса вчинити певні дії - відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1362 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 квітня 2022 року.
Судді: