28 квітня 2022 року
м. Рівне
Справа № 569/21148/18
Провадження № 22-ц/4815/249/22
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скляр М.С. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 вересня 2021 року, ухвалене в складі судді Тимощука О.Я., повний текст якого складено 29 вересня 2021 року у справі № 569/21148/18,
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтовано тим, що між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено усний договір купівлі-продажу чотирьох пелетних пальників та було отримано останнім 5 035 Євро, що стверджується розпискою від 29.12.2015 року. Відповідно до розписки відповідач взяв на себе зобов'язання здійснити поставку оплачених пелетних пальників до міста Київ або ж повернути кошти до 02.03.2016 року. У випадку не поставки товару та не повернення коштів, відповідач взяв на себе зобов'язання повернути кошти за толвар з відсотками, а саме по 10% за кожний календарний місяць. Відповідач не виконав своїх зобов'язань за розпискою, кошти не повернув.
Просив суд стягнути на його користь заборгованість в розмірі 681359,65грн.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 вересня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Зазначає, що експертний висновок не є належним доказом у справі, оскільки місцевим судом не встановлено: правовий статус експертів відповідно до Закону України “Про судову експертизу”, чи попереджалися вони про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, чи є експерти атестованими відповідно до ст. 16 Закону України “Про судову експертизу”. Покликається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 522/1029/18 відповідно до якої, експертний висновок не є належним і допустимим доказом, якщо у ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і він підготовлений для подання до суду.
У відзиві на апеляційну відповідач заперечує доводи останньої просить рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення відповідає.
Установлено, що 29.12.2015 року укладено розписку. Відповідно до якої ФОП ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 5 035 Євро в якості оплати за пелетні пальники: Ekotermas 25кВт зі шнеком - 1 116 Євро; Ekotermas 35кВТ зі шнеком - 1 155кВт; Ekotermas 50кВт зі шнеком - 1 344 Євро; Ekotermas 100кВт зі шнеком - 1 420 Євро. Також зі змісту розписки вбачається обов'язок відповідача здійснити поставку оплачених пелетних пальників до міста Київ або ж повернути кошти до 02.03.2016 року. За кожний календарний місяць прострочення поставки товару або сплати коштів передбачено нарахування 10% пені.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч.1 ст.205 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина перша та друга статті 712 ЦК України).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (частина перша статті 663 ЦК України).
У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина перша статті 665 ЦК України).
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина друга статті 693 ЦК України).
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відмовляючи у задоволенні позову суд виходи з того, що борговий документ є підробленим та не може підтверджувати факт укладення між сторонами договору купівлі-продажу та/або поставки товару.
З таким висновком погоджується і Апеляційний суд з наступних підстав.
Убачається, що на підтвердження здійснення попередньої оплати та існування між сторонами договірних правовідносин позивачем надано до суду копію розписки від 29.12.2015 року.
Відповідно до висновку судово-технічної експертизи документів (розписки) №3072/20-34/6694-6724/21-34 від 25 лютого 2021 року на розписку від імені ФОП ОСОБА_2 , датовану 29.12.2015 року, здійснювався вплив сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів. Відтиск печатки від імені ФОП ОСОБА_2 у розписці від імені ФОП ОСОБА_2 , датованій 29.12.2015 року, міг бути нанесений у період з 03.11.2014 року по 28.10.2015 року, тобто не в дату датування досліджуваного документа - 29.12.2015 року. Отже, на час нанесення відтиску печатки «Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , НОМЕР_1 » не відповідає даті виготовлення розписки, датованої 29.12.2015 року. Встановити період нанесення підпису у розписці від імені ФОП ОСОБА_2 , датованій 29.12.2015 року, не видається можливим, у зв'язку з відсутністю дозволу на вирізання штрихів підпису у розписці від імені ФОП ОСОБА_2 , датованій 29.12.2015 року. Давність виконання розписки, датованої 29.12.2015 року не відповідає вказаній у ній даті - 29.12.2015 року.
За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розписка від 29.12.2015 року містить ознаки підробки та не може вважатися документом, який підтверджує існування договірних правовідносин між сторонами.
Отже, договір купівлі-продажу та/або поставки, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладено не було.
Апеляційний суд не приймає до уваги твердження скаржника, про те, що експерти не були попереджені про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України за завідомо неправдивий висновок та за ст. 385 КК України за відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків, оскільки спростовується матеріалами справи (а.с. 107, а.с. 187 на звороті).
Доводи апеляційної скарги про те, що експертний висновок не є належним доказом підлягають відхиленню, як безпідставні, оскільки позивачем не надано доказів притягнення експертів О. Посільського, О. Звягіної, І. Бурлаки до дисциплінарної відповідальності та позбавлення їх кваліфікації, що узгоджується з правовим висновком наведеним у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 721/265/17 (провадження № 51-568км19). Крім того, відповідач не довів, що висновок є недостатньо обґрунтованим чи суперечить іншим матеріалам справи, чи істотно порушені норми процесуального права, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи, що є його процесуальним обов'язком.
При цьому із клопотанням до суду про призначення додаткової або повторної експертизи позивач у справі не звертався, а також не скористався своїм правом самостійно замовити таку експертизу та подати її висновок до суду.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 13 ЦПК України визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи наведене, правильно визначившись з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скляр М.С. залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 вересня 2021 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 28 квітня 2022 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Боймиструк С.В.
Шимків С.С.