28 квітня 2022 року
м. Рівне
Справа № 570/3650/21
Провадження № 22-ц/4815/481/22
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шеруди Олени Павлівни на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 листопада 2021 року, ухвалене в складі судді Остапчук Л.В., у справі № 570/3650/21,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та про зміну способу стягнення аліментів.
Позов мотивовано тим, що позивач перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі від якого мають неповнолітню дитину, сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між сторонами розірвано. Рішенням Рівненського районного суду від 18 червня 2014 року з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі по 500 грн. щомісячно до повноліття дитини.
З листопада 2018 року відповідач взагалі не сплачує аліменти на утримання їхньої дитини, на даний час розмір раніше стягнутих аліментів є недостатнім для повноцінного забезпечення дитини. Вказує, що відповідач працює неофіційно, але має достатній заробіток. Просить суд змінити розмір аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 , згідно рішення Рівненського районного суду від 18 червня 2014 року та стягнути аліменти на дитину в розмірі ј частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дати набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути пеню за прострочення сплати аліментів в сумі 35700,96 грн.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 25 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та про зміну способу стягнення аліментів - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , пеню за прострочення сплати аліментів в сумі 18666 (вісімнадцять тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 68 копійок.
Змінено спосіб стягнення аліментів, що були стягнуті з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 згідно рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 18 червня 2014 року (справа № 570/2229/14-ц) та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на неповнолітню дитину, сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з дня набрання судовим рішенням законної сили і до повноліття дитини.
З моменту набрання даним рішенням суду законної сили припинити стягнення аліментів за виконавчим листом, виданим на підставі рішення Рівненського районного суду від 18 червня 2014 року (справа № 570/2229/14-ц). При наявності заборгованості за даним виконавчим листом вона повинна стягуватися окремо до повного її погашення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким визначити розмір аліментів у розмірі 1/6 частки але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця починаючи з дня набрання судовим рішенням законної сили і до повноліття. Звільнити від сплати пені за прострочення сплати аліментів.
Зазначає, що суд не врахував проплату по аліментах у розмірі 5000 грн., а тому сума пені перевищує суму 100% суми боргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує доводи останньої, просить рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення не відповідає в повній мірі.
Установлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Рівненського районного суду від 18 червня 2014 року (справа № 570/2229/14-ц) з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі по 500 грн. щомісячно до повноліття дитини.
Згідно наданого Рівненським відділом державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 03 серпня 2021 року за №40133 розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, ОСОБА_2 станом на 01.08.2021 року має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 18666,68 грн.
Спірні відносини виникли у зв'язку із неналежним виконанням відповідач покладених на нього рішенням суду обов'язку щодо сплати аліментів на утримання спільної з ОСОБА_1 дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст. 155 СК України).
Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду про стягнення аліментів).
За положеннями ст.183 СК, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
У ч.1 ст.192 СК встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Згідно з п.23 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 №3 розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст стст.181, 192 СК, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Статтею 195 СК України передбачено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не проводилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заборгованості працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору судом.
Згідно з частиною першою статті 196 СК Україниу разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів необхідно вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Згідно з статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Системне тлумачення вказаних норм дає підстави дійти висновку, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
Оскільки Сімейним кодексом України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається, застосуванню підлягають норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то у платника аліментів відсутня вина у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, провадження № 61-16670св19.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Предметом доказування в справі (ст. 77 ч. 2 ЦПК країни) є власне сам факт виникнення відповідної заборгованості з вини платника аліментів і, як наслідок, виникнення в отримувача аліментів права на пред'явлення відповідної вимоги, та відповідні параметри для нарахування відповідно до закону неустойки за прострочення сплати аліментів: база нарахування, період нарахування, помісячна розбивка нарахувань, платежів, заборгованості, результат обрахунку неустойки (пені), вина платника аліментів у заборгованості. Тобто, предметом доказування є підстави позову та обставини, якими позивач обґрунтовує необхідність стягнення неустойки.
З матеріалів справи вбачається, що за період листопада 2018 року по липень 2021 року ОСОБА_2 не виконував належним чином рішення суду про стягнення аліментів і не надавав ОСОБА_1 матеріальної допомоги на утримання дитини, внаслідок чого станом на 01.08.2021 року виникла заборгованість по аліментах в розмірі 18666,68 грн.
У даній справі ОСОБА_2 знав про розмір аліментів, які мають сплачуватися ним на користь його сина, за рішенням суду від 18 червня 2014 року про стягнення аліментів, однак попри це допустив прострочення сплати аліментів.
При цьому ОСОБА_2 не довів існування обставин, які б слугували підставою для висновку про відсутність його вини щодо виникнення боргу по аліментах, тобто свідчили б про виникнення такої заборгованості не внаслідок дій чи бездіяльності платника аліментів.
Доводи відповідача про те, що у нього погіршився стан здоров'я, що стверджується актом дослідження стану здоров'я № 525 від 11.03.2022 року та висновком лікаря від 11.03.2022 року є неспроможними та відхиляються апеляційним судом відповідно до ст. 83, ч.3 ст.367 ЦПК України.
Згідно зі ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Так, відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З матеріалів справи вбачається, що надані ОСОБА_2 апеляційному суду вказані вище документи не були подані до суду першої інстанції та не були предметом їх розгляду.
Представник відповідача не надав суду доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, а тому надані ним вказані вище документи не приймаються апеляційним судом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з вини відповідача, який зобов'язаний сплачувати аліменти, виникла заборгованість по аліментах, однак не врахував здійснену відповідачем сплату заборгованості по аліментах у розмірі 5000 грн. від 23 вересня 2021 року, а тому стягнена судом сума пені перевищує суму 100% суми заборгованості по аліментах.
Відповідно до положення ч. 1 ст. 196 СК України розмір пені не може бути більше 100% заборгованості по аліментам.
Ураховуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів на утримання дітей у розмірі 13666,68 грн.
Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та його застосування уваги не звернув, у зв'язку з чим допустив порушення норм матеріального права, за наведеного апеляційний суд вважає за необхідне рішення суду в частині стягнення пені змінити, зменшивши суму з 18666,68 до 13666,68 грн.
Окрім того, виходячи з положень ч. 1 ст. 192 СК України та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 182 СК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зміни способу стягнення аліментів.
Покликання в апеляційній скарзі на те, що суд при постановлені рішення дав неправильну оцінку пред'явленим доказам не заслуговують на увагу, оскільки у відповідності з вимогами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили.
Докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шеруди Олени Павлівни задовольнити частково.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 листопада 2021 року в частині стягнення пені змінити, зменшивши суму з 18666,68 до 13666,68 грн.(тринадцять тисяч шістсот шістдесят шість грн. 68 коп)
В решті рішення суду залишити без зміни.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 28 квітня 2022 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Боймиструк С.В.
Шимків С.С.