Рівненський апеляційний суд
Іменем України
19 квітня 2022 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
представника потерпілих - адвоката ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника-адвоката ОСОБА_7 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12021180000000225 за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 05 жовтня 2021 року стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Рівне, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України
Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 05 жовтня 2021 року ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за ч.3 ст.286 Кримінального кодексу України (далі - КК) на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст.75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.1 ст.76 цього Кодексу.
Судом скасовано арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді від 14.07.2021 та вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.
Цим вироком ОСОБА_6 визнаний винним та засуджений за те, що він 11 липня 2021 року, в темну пору доби, приблизно о 23 год. 45 хв., керуючи автомобілем Renault Trafic, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою Київ - Чоп, зі сторони м. Рівне в напрямку м. Дубно, в порушенням вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, не вибрав в установлених межах безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, поблизу с. Грушвиця Друга, Рівненського району Рівненської області, перетнувши дорожню розмітку 1.1, перетинати яку забороняється, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із автомобілем ZAZ-Daewoo Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_9 , який рухався у зустрічному напрямку, та не мав технічної можливості уникнути зіткнення.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій вказаного автомобіля ZAZ-Daewoo Lanos ОСОБА_9 та пасажир цього вказаного транспортного засобу ОСОБА_10 , отримали тілесні ушкодження від яких загинули на місці події, а пасажир даного автомобіля малолітня ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_4 просить вказаний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винним та засудити за ч.3 ст.286 КК на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, та обрати йому запобіжний захід у виді тримання під вартою в залі суду.
На обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначила, що враховані місцевим судом обставини обґрунтовують призначення ОСОБА_6 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч.3 ст.286 К, однак є недостатніми для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК.
На думку прокурора місцевий суд не врахував, що внаслідок даного злочину загинуло двоє осіб, а малолітня дитина отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також неодноразові притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126, ч.5 ст.121, ч.1 ст.122, ч.2 ст.123 КУпАП.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора ОСОБА_4 на підтримання апеляційної скарги, заперечення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника-адвоката ОСОБА_7 , які просили відмовити у задоволенні скарги та залишити вирок суду без змін, міркування представника потерпілих - адвоката ОСОБА_5 , який категорично заперечив проти задоволення цієї скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК, за викладених у вироку обставин, є вірним, відповідає фактичним обставинам даного провадження і підтверджений наявними у справі доказами, що в апеляційній скарзі не оспорюється.
Що стосується доводів прокурора стосовно неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність щодо звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до вимог ст.65 КК, суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення - злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Водночас, згідно з частиною 2 ст.50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації , покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визначаються також Європейським судом з прав людини який у своїх рішеннях (зокрема у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
При цьому, згідно зі статтею 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Тобто, реалізуючи свої дискреційні повноваження, суд для вибору такого покарання повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини кримінального провадження, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, та звільняючи його від відбування основного покарання з випробуванням з покладенням певних обов'язків на строк 3 роки, врахував суспільну небезпеку вчиненого ним злочину та особу обвинуваченого.
Зокрема судом було взято до уваги, що ОСОБА_6 позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судимий. Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого, суд визнав його щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, повне відшкодування моральної та матеріальної шкоди потерпілим. Водночас обставин, які обтяжують покарання, місцевим судом встановлено не було.
Крім того, приймаючи рішення про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, з яким погоджується і колегія суддів, тобто звільняючи його від відбування основного покарання з випробуванням, місцевий суд врахував, що цей злочин вчинено з необережності, обвинуваченим добровільно відшкодовано завдану шкоду у повному обсязі.
Під час апеляційного розгляду представник потерпілих - ОСОБА_5 просив залишити вирок без змін, не обирати обвинуваченому реальної міри покарання та зауважив, що надав місцевому суду нотаріально посвідчені заяви потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які не мають претензій стосовно ДТП до ОСОБА_6 .
Стосовно доводів прокурора про загибель двох осіб унаслідок цього злочину, то суд зауважує, що вказана обставина є складовою (кваліфікуючою) ознакою злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК, а тому не може повторно враховуватись як обтяжуюча при призначенні обвинуваченому покарання. Також слід врахувати, що після накладення адміністративних стягнень, ОСОБА_6 інших правопорушень на транспорті не вчиняв.
Разом з цим колегія суддів враховує, що відповідно до Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення в Україні воєнного стану» із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який в подальшому було продовжено.
При цьому, Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Зі змісту статей 17, 65 Конституції України вбачається, що захист держави, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов'язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості. Громадяни України відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України (далі - ЗСУ), інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_6 пояснив, що він працює механіком з ремонту транспортних засобів на станції технічного обслуговування автомобілів, у березні 2022 року одружився. Коли з метою бути призваним до лав ЗСУ з'явився до військомату, тобто міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, то отримав відмову у зв'язу із незакінченим кримінальним провадженням. Наголосив, що після рішення суду апеляційної інстанції повторно звернеться до військомату.
Таким чином, враховуючи молодий вік ОСОБА_6 , на якого поширюється дія Закону, тобто він є особою, яка підлягає призову на військову службу і виявив бажання бути призваним на захист від російської агресії, то враховуючи сукупність усіх перелічених обставин, колегія суддів не вбачає підстав для призначення обвинуваченому реальної міри покарання та вважає, що його перевиховання та попередження вчинення ним нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства, однак в умовах контролю за його поведінкою з боку уповноважених органів.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням вимог як кримінального процесуального закону, так і закону про кримінальну відповідальність, а тому підстав для його скасування та задоволення апеляційних вимог прокурора не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 05 жовтня 2021 року стосовно ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_4 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3