15 лютого 2022 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у спрощеному провадженні обвинувальний акт, складений 09.02.2022 року прокурором Солом'янської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120221105090000229 від 21.01.2022 року у відношенні:
ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві, громадянки України, з середньою освітою, не працюючої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України,
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_5 20.01.2022 року приблизно о 16.35 год. перебуваючи у торгівельній залі магазину «Єва» ТОВ «РУШ», що розташований за адресою: м. Київ бул. Чоколівський, 28/1, переслідуючи корисливі мотиви та бажаючи незаконно збагатитись за рахунок чужого майна, вирішила таємно викрасти чуже майно, що належить ТОВ «РУШ» (код ЄДРПОУ 32007740).
Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_4 , перебуваючи у торгівельній залі вказаного вище магазину, діючи умисно, переслідуючи мету наживи та особистого матеріального збагачення, впевнившись у тому, що за її діями ніхто не спостерігає та не завадить їй у вчиненні крадіжки, в процесі руху по торгівельній залі взяла з полиці товар, а саме: жіночу парфумовану воду «Труссарді Май Нейм» 100 мл., у кількості 1 шт., вартістю 1665 гривень 83 копійки без урахування ПДВ та 1999 гривень 00 копійок з урахуванням ПДВ, яку в процесі руху по торгівельному залі сховала, під правий рукав куртки в яку була одягнута. Загальна вартість товару, складає 1665 гривень 83 копійки без урахування ПДВ та 1999 гривень 00 копійок з урахуванням ПДВ.
Після цього ОСОБА_4 , утримуючи при собі вказане вище чуже майно, не розрахувавшись за нього, оминувши касову зону вийшла з приміщення магазину «Єва» та направилася у невідомому напрямку, розпорядившись викраденим товаром на власний розсуд.
Усього, ОСОБА_4 , завдала ТОВ «РУШ» (код ЄДРПОУ 32007740) матеріальної шкоди на загальну суму 1665 гривень 83 копійки без урахування ПДВ та 1999 гривень 00 копійок з урахуванням ПДВ.
Таким чином, ОСОБА_4 , вчинила таємне викрадення чужого майна (крадіжка), тобто, кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 185 КК України.
Зазначені обставини, які встановлені органом досудового розслідування, не оспорюються учасниками судового провадження, які надали згоду щодо розгляду обвинувального акта за їх відсутності, а обвинувачений беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні вказаного кримінального проступку. А тому суд розглянув обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження на підставі вивчення обвинувального акту та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин відповідно до положень ч. 2 ст. 382 КПК України.
Так, згідно заяви обвинуваченої ОСОБА_4 щодо визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоди на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні, убачається, що ОСОБА_4 визнає свою винуватість у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, та згодна зі встановленими досудовим розслідуванням обставинами вчинення кримінального правопорушення, що викладені вище. Ознайомлена з обмеженням права на апеляційне оскарження вироку та згодна на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні. Вказана заява написана обвинуваченою у присутності захисника ОСОБА_6 .
Аналогічну згоду надав потерпілий.
Вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, суд дійшов висновку про те, що дії ОСОБА_4 вірно кваліфіковано за ч. 1 ст. 185 КК України.
При кваліфікації дій обвинуваченого Суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Згідно пунктів 3, 4 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», які віднайшли своє відображення у позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 725/2266/18, слідує, що крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
Суд переконався, що обвинувачена беззаперечно визнала свою вину в повному обсязі і погодилася із встановленими досудовим розслідуванням фактичними обставинами, які викладені в обвинувальному акті, та не заперечує їх.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України не здійснювалось.
При призначенні покарання обвинуваченій суд враховує наступні обставини.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи покарання, судом враховано те, що обвинувачена вчинила кримінальний проступок, що відповідно до класифікації кримінальних правопорушень не належить до злочинів, та свідчить про незначну суспільну небезпеку вчиненого ним діяння; не працює, раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та у лікаря-нарколога не перебуває, характеризується посередньо.
Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнає щире каяття обвинуваченої.
Обставино, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Призначаючи покарання, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обираючи вид покарання суд приймає до уваги характер вчиненого кримінального проступку, особу обвинуваченої, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, кримінальний проступок вчинено нею вперше, обвинувачена щиро розкаялася у вчиненому.
Одночасно судом враховується те, що санкцією ч. 1 ст. 185 КК України передбачено як альтернативні такі види основних покарань: штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, обмеження волі.
Оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості про те, що ОСОБА_4 працює на даний час і має дохід, який би давав можливість сплатити штраф у розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 185 КК України, суд вважає призначення покарання у виді штрафу недоцільним.
З цих же підстав недоцільним є призначення покарання у виді виправних робіт.
А тому, враховуючи вищевикладене, а також те, що у своїй заяві про визнання винуватості , ОСОБА_4 просить застосувати щодо неї покарання у виді громадських робіт, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання у виді громадських робіт, в межах санкції статті, передбаченої ч. 1 ст. 185 КК України.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості й не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що, незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного й особою винної, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що, хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Враховуючи те, що відносно обвинуваченої запобіжний захід не застосовувався, а сторони провадження не заявили клопотання про застосування відносно обвинуваченої запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили щодо обвинуваченого.
Питання про речові докази слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України.
Процесуальні витрати відсутні.
Цивільний позов не заявлявся.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 373, 374, 375, 376, 381-382 КПК України, суд,
ОСОБА_4 визнати винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, та призначити їй покарання у виді у виді громадських робіт на строк 100 годин.
До вступу вироку в законну силу запобіжний захід обвинуваченій - не обирати.
Речовий доказ по справі: парфумовану воду (а.п. 21,22), яка передана на зберігання представнику потерпілого - залишити потерпілому; носій інформації (а.п.41-42) - залишити при матеріалах справи.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Солом'янський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання копії вироку.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.
Суддя ОСОБА_1