Справа № 755/4032/21
"28" квітня 2022 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Дніпровського районного суду
м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до
АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву №б/н від 05 березня 2019 року. Банк відкрив відповідачу кредитний рахунок та встановив початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування. У подальшому відповідач, ознайомившись із умовами обслуговування кредитних карток та підписавши паспорт споживчого кредиту від 05 березня 2019 року отримав картку типу: Преміальна картка Platinum (кредитний ліміт до 100 000,00 грн). Банк свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах кредитного ліміту. У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 15 лютого 2021 року має заборгованість у розмірі 133 365,97 грн, з яких: 103 659,74 грн - заборгованість за кредитом в т.ч.: 65 345,78 грн - заборгованість за поточним тілом кредита; 38 313,96 грн - заборгованість за простроченим тілом кредита; 4 768,36 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 24 937,87 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нараховано комісії. Оскільки відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за договором, АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з нього заборгованість за кредитом в розмірі 133 365,97 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2021 року відкрито провадження в даній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Копію вказаної ухвали суду з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідачем отримано не було, конверт разом з копією ухвали суду про відкриття провадження повернувся до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».
Повідомлення відповідача також здійснювалось через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади.
Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Таким чином, суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, які на них ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Як убачається з матеріалів справи, 05 березня 2019 року ОСОБА_1 підписана Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. (а.с.66-67)
Згідно інформації, викладеної у вказаній заяві, відповідач підписанням цієї анкети-заяви відповідно до ст.634ЦК України в повному обсязі приєднується до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет та які разом з пам'яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування, примірник якого він отримав шляхом самостійного роздрукування. Погоджується зі збільшеним строком позовної давності, зазначеним в Умовах та правилах та з тим, що зміни до Умов та правил вносяться банком щомісяця в односторонньому порядку, а у випадках, коли в односторонньому порядку внести зміни неможливо, банк повідомляє його про зміни шляхом використання визначених Умовами та правилами каналів зв'язку. Продовження користування послугами банку після дати публікації на сайті банку змінених Умов та правил є підтвердженням його погодження та повного і безумовного прийняття зміненої редакції умов та правил.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Таким чином, відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, визначено, що Умови та Правила надання банківських послуг, Пам'ятка Клієнта, Тарифи, а також заява про приєднання до Умов та Правил становить укладений Договір про надання банківських послуг.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положенням ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У Анкеті-заяві позичальника від 05 березня 2019 року процентна ставка не зазначена.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за нарахованими відсотками та за простроченими відсотками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 05 березня 2019 року, посилався на Витяг із Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток Platinum, World Black Edition, World Elite, Infinite, VISA Signature та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як на невід'ємні частини договору.
Витягом із Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток Platinum, World Black Edition, World Elite, Infinite, VISA Signature та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: тарифи за відкриття та обслуговування карткового рахунку, комісії, пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, який саме Витяг із Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що надані банком розмірах і порядках нарахування.
Окремо слід звернути увагу на ту обставину, що Анкета-заява про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містить відомостей які б підтверджували тип карти, який відповідач мав намір отримати та отримав. Зазначаючи у позовній заяві про те, що відповідачем було отримано кредитну карту відповідного типу, позивач не долучає доказів в підтвердження такої обставини.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що викладено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг із Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Витяг із Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток Platinum, World Black Edition, World Elite, Infinite, VISA Signature та Витяги з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 05 березня 2019 року шляхом підписання Анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України
від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем,
ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 05 березня 2019 року у вигляді Анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Таким чином, враховуючи, що за умовами Анкети-заяви позичальника, остання разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківського обслуговування, а долучені позивачем до матеріалів позовної заяви Витяг із Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містять підпису позичальника, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач був ознайомлена саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами.
Стосовно наявної в матеріалах справи копії підписаного відповідачем паспорту споживчого кредиту (а.с.68-71), в якому визначені, серед іншого: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, суд зазначає наступне.
Законом України «Про споживче кредитування» визначено загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
Згідно із пунктом 1 частини 1 Закон України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Метою Закону України «Про споживче кредитування» є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами. Цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування. Законодавство про споживче кредитування в Україні ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо надання послуг споживачам (статті 2, 3,4 Закон України «Про споживче кредитування»).
Стаття 9 Закон України «Про споживче кредитування» визначає інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті ( частини 2 статті 9 Закону).
Частиною 3 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» визначено інформацію, що надається кредитодавцем споживачу, також і в разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку ( пункт 12).
Отже, зважаючи на наявність підписаного сторонами 05 березня 2019 року паспорту споживчого кредиту, який відповідає формі та змісту, визначених для нього Додатком 1 до Закону України «Про споживче кредитування», АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 виявили намір укласти договір споживчого кредитування.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що підписаний паспорт споживчого кредиту не свідчить про погодження всіх істотних умов договору, оскільки анкета-заява не містить відомостей про те, яку саме картку отримав позивач, не зазначено розміру кредитного ліміту, позаяк паспорт споживчого кредиту одночасно містить умови щодо кредитування сьома кредитними продуктами у вигляді кредитних карт «Універсальна», «Універсальна Gold», «Platinum» та інших, і не зазначено, якою саме карткою користувався позивач, крім того паспорт споживчого кредиту містить зауваження, що інформація, яка зазначена в паспорті, зберігає чинність та є актуальною до 20 березня 2019 року, тоді як цей паспорт був підписаний 05 березня 2019 року. Поряд з цим, зі змісту споживчого паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо, також відсутні дані щодо фактичного ліміту, встановленого на конкретній кредитній картці, крім того зазначено, що обчислення реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача є репрезентативними та базуються на обраних споживачем умовах кредитування і на припущенні, що договір про споживчий кредит залишатиметься дійсним протягом погодженого строку.
Отже, зазначений паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту та передує укладенню основного кредитного договору з позичальником і сам по собі не може вважатися умовами кредитного договору чи його частиною до укладення основного договору про споживчий кредит.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо нарахування відсотків за користування кредитом.
Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку
ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому ПАТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Згідно заявлених позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 05 березня 2019 року, станом на 15 лютого 2021 року, в розмірі 133 365,97 грн, з яких: 103 659,74 грн - заборгованість за кредитом в т.ч.: 65 345,78 грн - заборгованість за поточним тілом кредита; 38 313,96 грн - заборгованість за простроченим тілом кредита; 4 768,36 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 24 937,87 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ч.3, 4 ст.12 ЦПК України)
Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором № б/н від 05 березня 2019 року, станом на 15 лютого 2021 року (а.с.125-127), позивачем розрахована заборгованість за поточним тілом кредита в розмірі 65 345,78 грн, заборгованість за простроченим тілом кредита в розмірі 38 313,96 грн, заборгованість за нарахованими відсотками в розмірі та заборгованість за простроченими відсотками в розмірі 24 937,87 грн.
Разом з тим, за вказаним розрахунком, заборгованість розрахована з 16 вересня 2019 року та на вказану дату вже обліковується заборгованість за наданим кредитом в сумі 99574,26 грн - за поточним тілом кредиту.
При цьому, згідно наявних в матеріалах справи доказів, старт карткового рахунку відбувся 28 лютого 2017 року (а.с.143) та в цю ж дату ОСОБА_1 була надана кредитна картка, в подальшому кредитні картки надавались відповідачу 22 вересня
2017 року, 31 жовтня 2018 року, 05 березня 2019 року та 17 вересня 2019 року (а.с.144).
Проте, з наявної в матеріалах справи виписки за договором, яка містить інформацію про повний рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача, всі операції за картковим рахунком, убачається рух коштів на рахунках ОСОБА_1 з
03 листопада 2016 року.
В цю дату здійснено: переказ коштів при розірванні договору; поповнення картки; платіж у відділенні філії; зараховано суму вкладу з «Скарбнички» та нараховано комісію за обслуговування.
Згідно виписки, станом на 05 березня 2019 року - дату підписання відповідачем Анкети-заяви, за якою позивач просить стягнути заборгованість в межах розгляду даної справи, вже обліковується заборгованість в розмірі 70304,59 грн.
Таким чином, слід дійти висновку, що відображена в наданому позивачем розрахунку заборгованості (а.с.125-127) інформацію суперечить іншим наявним в матеріалах справи доказам, в тому числі й виписці за договором.
Отже позивачем не надано належних та достовірних доказів на підтвердження розміру заборгованості як за тілом кредиту так і за відсотками саме за договором
від 05 березня 2019 року, за яким позивач просить стягнути заборгованість згідно вимог пред'явленого позову.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, оскільки позивачем не надано доказів в розумінні ст.77-80 ЦПК України на підтвердження позовних вимог.
На підставі ст. 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 509, 525, 526, 530, 536, 598, 610-612, 615, 625, 626, 629, 633, 634, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України, статтями 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 209, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: