Справа № 755/18179/21
"28" квітня 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100040002895 від 07.10.2021 року за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Іванівка, Ставищенського району Київської області, громадянина України, українця, із середньою спеціальною освітою, не одруженого, офіційно не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, проте відносно якого на розгляді Дніпровського районного суду міста Києва перебуває обвинувальний акт за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України,
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
за участю учасників кримінального провадження
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
ОСОБА_3 , 07.10.2021 року, близько 11 години 45 хвилин, разом із співмешканкою ОСОБА_5 , перебував за адресою: АДРЕСА_2 , де збирав вторинну сировину неподалік під'їзду вказаного будинку.
В цей час, ОСОБА_3 побачив, що біля під'їзду вищевказаного будинку стоїть дитячий самокат, рожевого кольору із жовтими колесами та металевою ручкою, вартістю 245 гривень, належний ОСОБА_6 , та в нього виник злочинний умисел направлений на повторне, таємне викрадення чужого майна, а саме вказаного дитячого самокату.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, вчиненого повторно, ОСОБА_3 підійшов до під'їзду вищевказаного будинку та взявши даний дитячий самокат, направився з місця вчинення кримінального правопорушення.
Разом з цим, в цей час, ОСОБА_6 , яка перебувала неподалік вищевказаного під'їзду будинку АДРЕСА_2 , побачила як ОСОБА_3 несе в лівій руці належний їй дитячий самокат, рожевого кольору із жовтими колесами та металевою ручкою, вартістю 245 гривень, та направилася швидкою ходою за останнім, при цьому висловлюючи вимогу повернути належний їй дитячий самокат.
В цей час, ОСОБА_3 , усвідомлюючи, що його таємні дії щодо викрадення чужого майна викриті потерпілою ОСОБА_6 та почали носити відкритий характер, відмовив їй у поверненні викраденого майна та почав наносити останній утримуваним дитячим самокатом удари в область лівої руки. Після чого, ОСОБА_3 , поставивши біля себе належний потерпілій ОСОБА_6 дитячий самокат, вартістю 245 гривень, наніс останній декілька ударів в область тулуба та голови дерев'яною палкою, яку мав при собі, з метою безперешкодного зникнення з місця вчинення кримінального правопорушення з викраденим майном.
Будучи допитаним в судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) визнав повністю, дав покази, підтвердив вищевикладені обставини їх скоєння, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, щиро розкаявся у вчиненому.
Вказав, що дійсно, він побачив, що біля під'їзду будинку АДРЕСА_2 стоїть дитячий самокат, яким він намагався розпорядитися на власний розсуд, проте був помічений ОСОБА_6 , яка перебувала неподалік під'їзду даного будинку та побачила як він несе в лівій руці належний їй дитячий самокат та намагалась його забрати, проте він відмовився їй його повернути та наніс останній декілька ударів по лівій руці палицею, після чого зник з місця вчинення злочину із самокатом, який в подальшому повернуто потерпілій.
Останній виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.
Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінальних правопорушень просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення даних злочинів, так як повністю погоджується з встановленими обставинами.
Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого. Суд, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, а саме - відкритого викрадення чужого майна (грабіж), поєднаного із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненого повторно, за вище встановлених обставин.
При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, встановленими всі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_3 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_3 суд визнає щире каяття у вчиненні кримінального правопорушення.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Також, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_3 на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, раніше не судимий, проте на розгляді в Дніпровському районному суді м. Києва відносно нього перебуває обвинувальний акт за . 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, має задовільний стан здоров'я, не є інвалідом І чи ІІ групи, не одружений, офіційно не працевлаштований, спосіб життя, позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого, а саме наявність у нього розуміння неприйнятності вчинених ним дій у цивілізованому суспільстві; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції частини другої статті 186 КК України у виді позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 того ж Кодексу та покладенням обов'язків з числа визначених ст. 76 КК України, оскільки суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 року; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 року; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 року).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики, ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Враховуючи викладене суд вважає призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у виді позбавлення волі зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням пропорційним вчиненому злочину та таким, що перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Питання доцільності обрання запобіжного заходу суд не розглядає з огляду на відсутність з цього питання відповідного клопотання прокурора, та у світлі того, що відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України, суд розглядає тільки ті питання, які винесені на такий розгляд сторонами.
У відповідності до ст. 72 КК України, зарахувати обвинуваченому ОСОБА_3 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 07.10.2021 року по 09.10.2021 року.
Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлявся.
Процесуальних витрат вирішено відповідно до ст. 124 КПК України.
Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.
Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.
На підставі ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_3 в строк відбування покарання, строк його попереднього ув'язнення з 07.10.2021 року по 09.10.2021 року.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік.
Згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід не обирався.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати за проведення судово-товарознавчої експертизи №3863/21 від 19.10.2021 року у сумі 140 гривень 00 копійок.
Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлявся.
Речові докази у кримінальному проваджені:
- дерев'яну палку, передану на збереження до камери схову Дніпровського УП ГУНП у м. Києві - знищити;
- дитячий самокат, переданий під зберігальну розписку потерпілій ОСОБА_6 - залишити у володінні власника.
Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Обвинуваченому роз'яснюється право подати клопотання про помилування, а також роз'яснюється учасникам кримінального провадження право ознайомитись із журналом судового засідання.
Суддя