22 лютого 2022 року Справа № 160/25194/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень,-
09.12.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області: податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 26.07.2016 р. № 1156-13, яким ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) визначено податкове зобов'язання на суму 25000 грн.; податкову вимогу № 871-17 від 20.12.2016 р., винесену ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) про сплату податкового боргу по транспортному податку з фізичних осіб у сумі 25000 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки Відповідачем в податковому повідомленні рішенні не вказано посилання на пункт та статтю законодавчого акту, відповідно до яких був зроблений розрахунок податкових зобов'язань, а тому в ППР відсутні підстави та посилання на пункт та статтю законодавчого акту, відповідно до яких був зроблений розрахунок податкових зобов'язань.
Позивачем звернута увага, що згідно підпункту 12.3.4. ст. 12 ПКУ рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Однак, такого рішення Місцева Рада не приймала та не оприлюднювала, як того вимагає ПКУ.
Поряд із цим, на думку позивача, якщо навіть уявити, що Відповідач правильно розрахував суму податкового зобов'язання та правильно виділив об'єкт та суб'єкт податкового зобов'язання та його часовий відлік, повинен був надіслати повідомлення-рішення про сплату транспортного податку до 01.07.2016 року за 2016 рік та за адресою реєстрації Позивача, яка з 19.08.2013 року незмінна: АДРЕСА_1 , а не за адресою: АДРЕСА_2 , як зазначив Відповідач у відповіді на адвокатський запит та надав до нього копії поштових конвертів. Однак, Позивач не отримав оскаржувані рішення навіть на день звернення до суду, зазначеного у ст.267.6.2 ч 267.6 ст. 267 ПК України, в адвокатському у запиті лише копії корінців.
Позивач вказує, що станом на 2016 р. був власником автомобіля AUDI А8 (який, до речі, не зазначений в копіях корінців податкових рішень), вартість якого не виходила за межі офіційного розрахунку. За таких обставин податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 26.07.2016 р. № 1156-13 на суму 25000 грн. та податкова вимога № 871-17 від 20.12.2016 р. про сплату податкового боргу по транспортному податку з фізичних осіб у сумі 25000 грн. прийняті без дотримання норм податкового законодавства.
Водночас, позивач посилався на те, що оскільки про існування оскаржуваних рішень Відповідача Позивач дізнався лише 03.12.2021 року лише з наданих копій їх корінців, з яких та з відповіді на адвокатський запит Відповідача вбачається, що формування рішень та відправка кореспонденції здійснювалася не за місцем реєстрації Позивача, що підтверджується копіями поштових конвертів, порушення строків звернення до адміністративного суду не відбулося.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Копія ухвали направлена учасникам справи засобами поштового зв'язку на поштові адреси. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 23.12.2021 копія ухвали про відкриття провадження направлено засобами телекомунікаційного зв'язку на електронну адресу dp.official@tax.gov.ua.
17.01.2022 засобами телекомунікаційного зв'язку на електронну адресу суду від представника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до суду надійшли:
- клопотання про ознайомлення з матеріалами справи;
- клопотання про заміну відповідача його правонаступником;
- клопотання про продовження строку на подання відзиву у справі №160/25194/21 (направлене 11.01.2022).
Ухвалами Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.01.2022:
- допущено заміну відповідача у справі №160/25194/21 - Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658; місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а);
- задоволено клопотання представника відповідачів про продовження строку на подання відзиву в адміністративній справі №160/25194/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень та продовжено Головному управлінню ДПС у Дніпропетровській області строк на надання відзиву на позов, встановлений ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2021 і встановлено Головному управлінню ДПС у Дніпропетровській області строк на подання відзиву протягом 5-ти днів з дня отримання копії ухвали.
25.01.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позов, у якому Головне управління ДПС у Дніпропетровській області позовні вимоги не визнало та просило суд відмовити у їх задоволенні з огляду на те, що відповідно до Переліку легкових автомобілів, які підлягають оподаткуванню транспортним податком у 2016 році, розміщеному на офіційному веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, встановлено, що під оподаткування транспортним податком підлягає автомобіль «марка - AUDI, модель - А8, об'єм циліндра двигуна - 3000 куб.см., тип пального - дизель, строк експлуатації легкового автомобіля (включно) - до 5 років. З огляду на вказані характеристики, автомобіль позивача був визначений як об'єкт оподаткування транспортним податком у 2016 році. Відповідно до даних ДПС України підсистеми «Транспортний податок» ITC «Податковий блок» ОСОБА_1 (позивач) є власником транспортного засобу марки AUDI, моделі А8, об'єм циліндра двигуна - 2967 куб.см., рік випуску 2014, державний номер НОМЕР_2 . Відповідно до пп.267.2.1 п.267.2 статті 267 ПК України від 02.12.2010 року №2755-УІ, зі змінами та доповненнями об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньо ринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. (750*1378.00=1033500,00 грн). Отже, за 2016 податковий період позивач має сплатити грошове зобов'язання з транспортного податку у розмірі 25000,00 грн. З урахуванням наявності транспортного засобу у позивача та вимог статті 267 ПК України, контролюючим органом сформовано податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №1156-13 від 26.07.2016 року на суму 25000,00 грн за платежем «транспортний податок з фізичних осіб, 180111001» за податковий період 2016 рік відповідно.
Крім того, відповідач посилався на те, що оскільки позивачем не було надано жодного підтверджуючого документа про інформування ним органів ДПС про зміну податкової адреси: АДРЕСА_3 на адресу: АДРЕСА_4 , за формою №5ДР, відповідача вважає що направлення податкового повідомлення-рішення «Ф» №1156-13 від 26.07.2016 року на адресу: АДРЕСА_3 було правомірним і не суперечить вимогам податкового законодавства. Таким чином, відповідачем було дотримано порядок надіслання (вручення) контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платнику податків, що у свою чергу не звільняє позивача від виконання вимог оскаржуваного документа.
Відповідачем також вказано, що згідно з ІКП податковий борг ОСОБА_1 по транспортному податку з фізичних осіб (код бюджетної класифікації державного бюджету 18011000, Соборний р-н, м.Дніпро) складається з несплаченого грошового зобов'язання у сумі 25000,00 грн на підставі податкового повідомлення-рішення форми «Ф» №1156-13 від 26.07.2016 року, термін сплати грошового зобов'язання - 06.11.2016 року. За наявності в ІКП податкового боргу, керуючись вимогами ст.ст.59, 88 та 89 ПК України, по ОСОБА_1 в автоматичному режимі сформовано та у встановленому порядку надіслано на податкову адресу - АДРЕСА_2 рекомендованим листом з повідомленням про вручення податкову вимог форми «Ф» №871-17 від 20.12.2016 року про сплату податкового боргу з транспортному податку з фізичних осіб (ккдб 18011000, Соборний р-н, м.Дніпро) у сумі 25000,00 грн. і прийнято рішення про опис майна у податкову заставу від 20.12.2016 року. Поштове відправлення повернуто до контролюючого органу на підставі «закінчення встановленої терміну зберігання».
Відповідач вважає, що доводи позивача щодо протиправності застосування відповідачем положень Податкового кодексу України та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими та безпідставними.
Суд зазначає, що за правилами ст.262 КАС України справа мала бути розглянута до 13.02.2022, проте у зв'язку з перебування головуючого судді Юхно І.В. у період з 07.02.2022 по 21.02.2022 у відпустці, суд на підставі положень ч.6 ст.120 КАС України розглядає у перший робочий день - 22.02.2022.
Станом на 22.02.2022 сторони правом на подання до суду відповіді на відзив та заперечень відповідно не скористались.
Разом із тим, суд наголошує, що в порушення встановленого ч.2 ст.77 КАС України обов'язку доказування відповідачем на виконання ухвали суду від 15.12.2021 не було надано копії оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, тоді як до матеріалів справи разом із відзивом відповідачем надано лише їх корінці. При цьому, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області не було наведено у відзиві жодних пояснень щодо неможливості надати витребувані судом докази.
Відповідно до ч.9 ст.80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.
На підставі наведеної норми, суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними в ній доказами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3 , виданим 03.07.2008 Жовтневим РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області.
Сторонами не заперечується та відповідно до ч.1 ст.78 КАС України, що позивач є власником транспортного засобу марки AUDI, модель А8 з об'ємом циліндра двигуна 2967 куб. см., рік випуску - 2014, держаний номер НОМЕР_2 .
26.07.2016 Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №1156-13, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Транспортний податок з фізичних осіб, 18011001» в сумі 25 000,00 грн. за податковий період 2016 рік.
20.12.2016 відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №871-17 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25000,00 грн.
Підставою для формування зазначеної вимоги стала інформація, наявна в базі даних інформаційної системи податкового органу по інтегрованій картці платника податків, в якій відображено несплачені нарахування по коду бюджетної класифікації 18011001 (транспортний податок з фізичних осіб) станом на 30.11.2016 у сумі 25000,00 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення та податкова вимога направлено відповідачем рекомендованим листом з повідомленням про вручення позивачеві на адресу: АДРЕСА_3 , та повернуто відправнику відділенням поштового зв'язку із проставленням відмітки «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується наявною у матеріалах справи копією конверта.
В подальшому, копії корінців повідомлення-рішення від 26.07.2016 №1156-13 та податкової вимоги надані разом із листом ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 03.12.2021 №92050/6/04-36-24-05 на адвокатський запиту адвокату Грищенко І.В.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу протиправними, позивач звернулася за захистом своїх прав та законних інтересів до суду з адміністративним позовом.
Крім того, судом встановлено, що заступником начальника ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області Сінчурою О.І. на підставі ст.89 ПК України прийнято рішення від 20.12.2016 №б/н про опис у податкову майна, що перебуває у власності (господарському віданні або оперативному управлінні) платника податків - ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ).
03.10.2019 на підставі вказаного рішення податковим керуючим/посадовою (службовою) особою контролюючого органу ОСОБА_2 проведено опис у податкову заставу такого майна позивача: «Інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому, в межах суми податкового боргу. Станом на 03.10.2019 згідно даних ІТС «Податковий блок», сума податкового боргу складає 25000,00 грн.» у кількості 1 од.
Правомірність прийняття рішення про опис у податкову майна та складення акту про опис майна у податкову заставу в межах даного провадження позивачем не оскаржується.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Податковий кодекс України (далі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України введено новий транспортний податок.
Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
З 01.01.2016 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 №909-VІІІ (далі - Закон №909-VІІІ), згідно з яким підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України викладено у такій редакції: «Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті».
Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону №909-VІІІ визначено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону №909-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що оскільки Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01.01.2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.
Суд зазначає, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 15.07.2015 року №3/65 «Про внесення змін до рішення Дніпропетровської міської ради від 27.12.2010 року №5/6 «Про місцеві податки та збори на території міста» зазначено, що об'єкт оподаткування, платники податку, податковий період та інші обов'язкові елементи транспортного податку визначено згідно зі ст.ст. 46-49, 267 ПК України. Дане рішення набирає чинності з 01.01.2016 року.
Необхідно відзначити, що відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Повноваження міських рад щодо податків та зборів визначені статтею 12 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).
Згідно пунктом 7.3 статті 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 123, підпунктом 12.4.3 пункту 12.4 та пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України вимоги щодо оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), не поширюються на прийняті органом місцевого самоврядування на виконання Закону рішення про встановлення місцевих податків на 2016 рік.
Касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 (справа №825/1496/17) викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них.
Слід враховувати, що цей принцип скерований (орієнтований) на застосування органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.
Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.
Беручи до уваги вищевикладене, Суд дійшов висновку про наявність у контролюючого органу правових підстав для визначення податкового зобов'язання з транспортного податку у 2016 році з урахуванням змін, внесених до об'єкта оподаткування, та про обов'язок платників податку щодо сплати цього виду податку у порядку, передбаченому Податковим кодексом України.
Разом із цим, станом на 01.01.2016 мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378грн. (стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік»). Відтак, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 складали 1 033 500,00 грн.
Таким чином, об'єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1 033 500,00 грн. та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абзац 2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).
Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66, відповідно до положень пункту 2 якої середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року №403 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Пунктом 3 Порядку №403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.
Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку №403).
Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об'єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація.
Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.
Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (п. 13 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).
Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункту 14 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).
Аналіз наведених положень Методики та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.
На підставі матеріалів справи суд констатує що відповідач під час судового розгляду не надав жодних доказів, які б підтверджували, що середньоринкова вартість автомобіля позивача перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, а отже й не доведено, що такий автомобіль є об'єктом оподаткування транспортним податком за 2016 рік. Відповідачем взагалі не доведено, що зазначений показник враховувався при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та не надано будь-яких розрахунків, відомостей Мінекономрозвитку, як того вимагає стаття 267 Податкового кодексу України.
Відтак, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів того, що вартість автомобіля позивача перевищує 750 розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 14.12.2021 у справі № 826/707/17.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.12.2020 у справі № 824/736/17-а, відповідно до якого аналіз наведених положень Методики та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.
Обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 350 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація про вартість автомобіля позивача, яка розрахована виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля.
Суд зазначає, що таку інформацію матеріали справи не містять, а тому впевнитись у наявності підстав у податкового органу для прийняття податкового повідомлення-рішення неможливо.
При цьому, суд звертає увагу, що не є належним та достатнім доказом правомірності нарахування позивачу суми грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку наявна в матеріалах справи копія витягу з листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 22.02.2016 №3252-08/4797-03 «Щодо надання інформації» на адресу Державної фіскальної служби України, відповідно до якого автомобіль Audi A8, об'єм циліндра двигуна - 3.0, тип двигуна - внутрішнього згоряння, тип палива - дизель, тип коробки передач - АТ, строк експлуатації автомобіля - до 5 років, віднесений до автомобілів, з року випуску яких минуло не більше 5 років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2016 рік» станом на 1 січня 2016 року, оскільки у вказаному листі не було вказано саме середньоринкової вартості вказаного автомобіля.
Водночас, суд наголошує, що станом на день судового розгляду справи розрахунок середньоринкової вартості автомобіля позивача, щодо якого контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, на офіційному веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (https://www.me.gov.ua) відсутній.
Жодних інших доказів, що вартість автомобіля позивача становить понад 350 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01.01.2016, відповідачем в порушення обов'язку доказування до суду надано не було.
За приписами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У частинах 1 та 2 статті 6 КАС України також встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував, що одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).
Так, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (29979/04) ЄСПЛ, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), № 33202/96, пункт 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), №48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункту 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), №36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункту 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).
Суд також враховує, що Конституційний Суд України в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 дійшов висновку про те, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Таким чином, в ході судового розгляду справи судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв не на підставі, не у межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством України.
Водночас, щодо посилань позивача про направлення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень на неналежну адресу позивачеві, у зв'язку з чим останній не отримував копії вказаних податкових повідомлень-рішень, суд звертає увагу на таке.
Судом встановлено, що відповідач направив податкове повідомлення-рішення від 26.07.2016 №1156-13 на ім'я ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 . Водночас, відповідно до паспорта громадянки України, копія якого міститься у матеріалах справи, ОСОБА_1 з 19.08.2013 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
У відзиві на позов відповідач посилався на те, що позивачем не було надано жодного підтверджуючого документа про інформування нею органів ДПС про зміну податкової адреси за формою №5ДР, тому направлення на адресу: АДРЕСА_2 , було правомірним і не суперечить вимогам податкового законодавства.
Податковим законодавством встановлено правила направлення та вручення податковим органом рішень, повідомлень про проведення перевірки та інших документів.
Згідно із приписами статті 42 ПК України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу (п.42.1).
Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику) (п. 42.2).
Суд зазначає, що дійсно на відповідача покладається обов'язок належного повідомлення платника податків про призначення та проведення перевірки. При цьому платник податків також має обов'язок повідомляти податковий орган про зміну податкової адреси або місцезнаходження.
Відповідно до пунктів 70.2. та 70.7 статті 7 ПК України до облікової картки фізичної особи - платника податків … вноситься така інформація: місце проживання, а для іноземних громадян - також громадянство (пп. 70.2.4). Фізичні особи - платники податків зобов'язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки … протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно із пунктами 1 та 2 Розділу ІХ Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822 (далі - Положення № 822), фізичні особи - платники податків зобов'язані подавати до контролюючих органів відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання Заяви за формою №5ДР (додаток 12) або Заяви за формою №5ДРП (додаток 13) відповідно.
Фізичні особи подають зазначені заяви особисто або через представника до контролюючого органу за своєю податковою адресою (місцем проживання), а у разі зміни місця проживання - до контролюючого органу за новим місцем проживання. Фізичні особи, які тимчасово перебувають за межами населеного пункту проживання, подають зазначені заяви особисто або через представника до будь-якого контролюючого органу.
Наведений правовий висновок сформований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 12.08.2021 у справі №640/3605/19.
При цьому, суд звертає увагу, що до 21.11.2017 (дня набрання чинності Положенням №822) аналогічні положення містилися в Положенні про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України 10.12.2013 №779.
Суд зазначає, що до матеріалів справи позивачем не було надано будь-яких доказів, що ОСОБА_1 повідомляла податковий орган в установленому законом порядку про зміну податкової адреси або місця проживання шляхом подання Заяви за формою № 5ДР.
Разом із тим, направлення відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення на податкову адресу ОСОБА_1 не спростовує висновків суду про його протиправність.
При цьому, суд наголошує, що факт ненадання відповідачем ані на адвокатський запит позивачу, ані на ухвалу суду від 15.12.2021 копій оскаржуваних податкових повідомлень-рішень додатково свідчить про недоведеність відповідачем правомірності прийнятих ним, як суб'єктом владних повноважень, податкових повідомлень-рішень.
Пунктом 2 частини 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
З огляду на вищевикладене, оскільки суд дійшов до висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд приходить до необхідності його скасування.
Вирішуючи питання про правомірність податкової вимоги від 20.12.2016 №871-18, суд виходить із наступного.
Податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу (пп.14.1.153 п.14.1 ст.14 ПК України).
Відповідно до пп.14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до абз.1 п.59.1 ст.59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
На підставі наведених норм, оскільки підставою прийняття оскаржуваної податкової вимоги стала несплата позивачем податкового боргу з транспортного податку з фізичних осіб відповідно до податкового повідомлення-рішення від 26.07.2016 №1156-13, яке за викладеними вище висновками суду є протиправним, то з метою ефективного захисту порушених прав позивача в межах заявлених позовних вимог суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 20.12.2016 №871-18.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 статті 139 КАС України, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 908,00 грн, сплачений ОСОБА_1 при поданні до суду адміністративного позову відповідно до квитанції від 10.12.2021 №0.0.2372292207.1, підлягає стягненню з Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 9, 73-77, 86, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17-а; код ЄДРПОУ ВП 44118658) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області форми «Ф» від 26.07.2016 року № 1156-13, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб на суму 25000,00 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 20.12.2016 року № 871-17 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в 25000,00 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908, грн. (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Юхно