Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 367/7066/18
Номер провадження 22-ц/824/4200/2022
Головуючий у суді першої інстанції Кравчук Ю.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції Поливач Л.Д.
27 квітня 2022 року місто Київ
Номер справи 367/7066/18
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.,
сторони:
позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 вересня 2021 року, ухвалене у складі судді Кравчук Ю.В., в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області, інформація про дату складання повного рішення відсутня, -
АТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк) у вересні 2018 року звернулось до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що останній звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг №б/н від 11.11.2011, відповідно до якої він отримав кредит у розмірі 25000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, а також зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановленими кредитним договором. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, однак відповідач кредит та відсотки за кредитом не сплачує, у зв'язку з чим станом на 17.09.2018 за ним утворилась заборгованість у загальному розмірі 59542,30 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 26277,33 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 11497,23 грн, пені в сумі 18456,20 грн, а також штрафів у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 2811,54 грн (процентна складова). Відтак позивач був змушений звернутись до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача дану заборгованість та понесені судові витрати по справі.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 вересня 2021 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 26277,33 грн, а також судові витрати в сумі 777,60 грн. В решті вимог позову відмовлено.
Дане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий позивачем Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів Банку розумів відповідач, що він ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву від 11.11.2011, а також те, що вказані документи станом на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки у заявленому Банком розмірі. Крім того, зазначив, що у даній справі неможливо застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією з сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджуються факт обізнаності та погодження відповідача із такими умовам кредитування. Таким чином, суд убачав лише наявними підстави для задоволення позову у частині стягнення з відповідача фактично отриманого тіла кредиту у розмірі 26277,33 грн. При цьому, вирішуючи спір у даній справі, суд першої інстанції не убачав наявними підстави для застосування позовної давності до заявлених позивачем позовних вимог.
Не погодившись із рішенням суду у частині задоволених позовних вимог Банку, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв'язку із чим просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити у справі нове, яким АТ КБ «ПиватБанк» у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування поданої скарги ОСОБА_1 вказував на те, що вирішуючи спір у даній справі місцевий суд не повинен був брати до уваги відзив АТ КБ «ПриватБанк» на заяву відповідача про перегляд заочного рішення з доданими до нього документами, оскільки той не надав суду докази, підтверджуючі направлення відповідачу такого відзиву, зокрема, разом із доданою до нього довідкою від 09.01.2020 про видані позичальнику кредитні картки. Тому, суд першої інстанції повинен був повернути позивачу такі документи та розглянути справу за наявними у ній доказами, з урахуванням поданої відповідачем заяви про застосування до заявлених Банком вимог позовної давності.
Крім того, суд у своєму рішенні дійшов помилкового висновку про те, що позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого цивільного права в межах погодженої сторонами позовної давності. А саме, дійшовши висновку щодо невизнання наданих банком Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів Банку, як складових кредитного договору, помилково послався при обґрунтуванні відсутності підстав для застосування позовної давності на п.п.1.1.7.31 та 1.1.7.12 вказаних Умов та Правил, що передбачають 50-річний строк позовної давності відносно вимог банку.
Також, у поданій апеляційній скарзі заявник зазначив про те, що заявлений позивачем розмір кредитної заборгованості є недоведеним, а судом не було належним чином оцінено доводи відповідача про відсутність у нього заборгованості, оскільки за його приблизними особистими підрахунками після закінчення терміну дії банківської картки у 2018 році така заборгованість загалом була відсутня, а самі представники банку з приводу цього із відповідачем не зв'язувалися.
Окрім цього, ОСОБА_1 у поданій скарзі вказав на те, що суд першої інстанції не проаналізував належним чином викладені ним у заяві про перегляд заочного рішення доводи щодо наявності підстав для залишення позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» без розгляду. Зокрема, не враховано факт відсутності у особи, якою підписана позовна заява відповідних повноважень на її підписання, а також факт неявки представника позивача у судове засідання.
Позивач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У відповідності до вимог п.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційних скарг здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, а також його ціну, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Так, у відповідності до положень ч.ч. 2, 5 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч.1, ч.2 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що подана відповідачем апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.11.2011 ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг позивачем у справі (а.с.8).
У заяві зазначено, що відповідач згоден із тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з договором про надання банківських послуг й тарифами банку, які надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розмішені на офіційному сайті ПриватБанку. Вказано, що позичальник зобов'язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку.
До анкети-заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанк (а.с.9, 10-24).
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки, виданої АТ КБ «ПриватБанк», у відповідності до підписаного між Банком та ОСОБА_1 кредитного договору №б/н від 11.11.2011 останньому було надано кредитні картки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня листопада 2017 року (а.с.142).
У відповідності до наданого Банком розрахунку, заборгованість відповідача за договором №б/н від 11.11.2011, станом на 17.09.2018 становить 59542,30 грн і складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту - 26277,33 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 11497,23 грн, пенею у сумі 18456,20 грн та заборгованості по штрафам у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 2811,54 грн (процентна складова) (а.с.5-7).
З доданої Банком до позовної заяви виписки з карткового рахунку убачається, що у період з 19.02.2014 відповідач користувався зазначеними вище картками, знімав, використовував та частково повертав кредитні кошти. 30.05.2018 відповідачем було здійснено останній платіж з поповнення готівкою в терміналі самообслуговування кредитного рахунку за карткою № НОМЕР_2 (а.с.133-140).
Так, у відповідності до вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Відтак, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У даній справі АТ КБ «ПриватБанк» у вересні 2018 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 стягнення заборгованості за кредитним договором, згідно вимог якого просило стягнути з останнього на свою користь заборгованість за кредитним договором №б/н від 11.11.2011 у розмірі 59542,30 грн, що виникла станом на 17.09.2018 та яка складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 26277,33грн,заборгованості за відсотками у розмірі 11497,23 грн, пенею у сумі 18456,20 грн та заборгованості по штрафам у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 2811,54 грн (процентна складова).
Судом встановлено, що 11.11.2011 відповідачем було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. В даній заяві відповідачем заповнено розділи щодо його персональних даних та місця проживання. В підписаній анкеті-заяві не зазначено типу банківської картки й бажаного розміру кредитного ліміту, також не зазначено процентної ставки (типу, розміру тощо), умов про встановлення відповідальності за порушення зобов'язань за кредитним договором. Тобто, підписана анкета-заява не містить жодних відомостей, на підставі яких можна встановити волевиявлення позичальника на укладення кредитного договору саме на тих умовах, що були заявлені позивачем у своїй позовній заяві.
Із виписки, виданої на ім'я ОСОБА_1 за договором №б/н, а також наданого позивачем розрахунку заборгованості убачається, що відповідач користувався кредитними коштами, наданими банком за договором, у власних потребах, частково вносив кошти на погашення заборгованості за кредитом.
Так, пред'являючи вимоги про стягнення кредиту, банк просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути проценти за користування кредитними коштами та неустойку у вигляді пені та штрафів.
АТ КБ «Приватбанк», в обґрунтування зазначених вимог, а саме щодо розміру та порядку нарахування вказаних процентів та неустойки, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11.11.2011 посилався, зокрема, на витяг з Тарифів банку, на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», як на невід'ємні частини спірного договору.
Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, надані витяги належними доказом бути не можуть, оскільки вони не підписані позичальником, ці докази повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Тарифи банку й в Умови та Правила споживчого кредитування.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо було застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з указаним позовом (вересень2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, комісії, штрафів, надані банком витяги не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року, прийнятій у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19), за результатами перегляду в касаційному порядку рішень судів першої та апеляційної інстанції, ухвалених за наслідками розгляду спору у подібних правовідносин.
Із аналізу прийнятої Великою Палатою Верховного Суду в справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19) постанови від 03 липня 2019 року, висновки якої щодо застосування відповідних норм права в силу положень частини 4 статті 263 ЦПК України підлягають врахуванню, вбачається, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених раніше у рішеннях Верховного Суду України, та орієнтувала судову практику у справах, де банк звертається до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором, укладеним шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, на те, що на підставі норм матеріального права, які застосовуються до стандартної (типової) форми кредитного договору, не підлягають стягненню проценти за користування кредитними коштами та застосуванню відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Таким чином, надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», а також Тарифи банку, з огляду на їх мінливий характер, у даному випадку не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві відповідача, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
З урахуванням викладеного, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати, що надані позивачем витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифи банку підтверджуються досягнення між сторонами згоди у письмовому вигляді щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії, штрафів у заявленому позивачем розмірі, є правильними.
При цьому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за відсутності погодження між сторонами істотних умов щодо порядку та строку сплати відсотків за користування кредитними коштами та неустойки, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню фактично отримані та використані позичальником кошти, які останнім у добровільному порядку повернуті не були.
Що стосується доводів апеляційної скарги про недоведеність Банком розміру кредитної заборгованості, а також про відсутність у ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту, то колегія суддів звертає увагу на таке.
За змістом положень статтей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог частин 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, доказування є юридичним обов'язком сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
На підтвердження заявлених позовних вимог щодо отримання відповідачем кредитних коштів було надану виписку з його карткового рахунку, з якого убачається факт отримання та користування ОСОБА_1 позиченими коштами та їх часткового повернення. Крім того, позивачем було надано розрахунок заборгованості, копію анкети заяви, довідку про отримані банківські картки.
Стягуючи з відповідача заборгованість за тілом кредиту, судом першої інстанції в підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів правильно було взято до уваги надані банком докази, що підтверджують факт отримання відповідачем кредитних коштів.
Зокрема, із виписки по особовому рахунку чітко прослідковується, що відповідач користувався кредитними грошима, отримував кошти через банкомати, розраховувався в торгівельних мережах, здійснював перекази тощо, а отже отримав кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.
Відповідач повинен був повернути позивачу у добровільному порядку зняті або витрачені ним з рахунку грошові кошти, проте свій обов'язок не виконав, не забезпечивши своєчасне та достатнє погашення заборгованості за основною частиною кредиту.
Так, доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
За пунктом 5.6. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 року у справі №910/10254/18, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому можуть підтверджувати факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором.
Отже, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Наведене також узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18) та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19).
Зважаючи на викладені вище обставини справи та норми закону, колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з випискою по рахунку відповідача свідчить про отримання останнім кредитних коштів. При цьому відповідачем не було спростовано факт наявності та розміру заборгованості, хоча це є його процесуальним обов'язком.
Отже, надані позивачем виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості колегія суддів вважає належними та допустимими доказами по справі.
Натомість, в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, в підтвердження наведених у апеляційній скарзі доводів, відповідачем не було належним чином спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості, не надано власного обґрунтованого контррозрахунку та не заявлено клопотань про призначення судово-економічної експертизи по справі.
Крім того, в підтвердження наведених у апеляційній скарзі посилань щодо відсутності доказів на підтвердження факту укладання між сторонами кредитного договору, відповідач жодним чином не спростував факту підписання заяви-анкети №б/н від 11.11.2011 та факту надання позивачем на виконання взятих на себе зобов'язань кредитних коштів. При цьому у поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 визнає факт отримання від позивача кредитних коштів, користування ними та власне їх часткового повернення.
Щодо доводів апеляційної скарги заявника про безпідставне прийняття судом першої інстанції до уваги доказів, наданих позивачем разом із відзивом на заяву відповідача про перегляд заочного рішення, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки позивачем на виконання вимог частини дев'ятої статті 83 ЦПК України було надано відповідне підтвердження надсилання (надання) поданого до суду вищевказаного відзиву із доданими до нього документами.
А саме, в конверті (а.с.146), у якому до суду було направлено вищевказаній документи, міститься відповідний реєстр згрупованих поштових відправлень позивача, у зв'язку із чим доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення правил прийнятності доказів є помилковими.
Крім того, апеляційний суд убачає також безпідставними доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для залишення позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» без розгляду, у зв'язку із неявкою представника позивача у судове засідання суду першої інстанції, а також у зв'язку із подачею позовної заяви у цій справі особою, яка не має повноважень на ведення справи, оскільки в матеріалах справи наявні подані позивачем заява про проведення розгляду справи без участі його представника (а.с.34), а також відповідні документи на підтвердження повноважень представника позивача, яким підписана позовна заява (а.с.26, 143).
Що стосується доводів апеляційної скарги про помилковість висновків місцевого суду щодо звернення позивача до суду із позовом у цій справі в межах позовної давності, то суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Задовольняючи вимоги банку у частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції, не убачаючи підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності, виходив із того, що з урахуванням умов кредитного договору, які викладені у п.п.1.1.7.31 та 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг, строк дії картки та строк дії кредитного договору поновлюється кожного разу зі спливом терміну дії картки. Оскільки з наданих суду доказів убачалося, що з моменту укладання 11.11.2011 кредитного договору, ніхто із сторін до цього часу не заявив про намір його припинити, суд уважав, що строк дії картки, у тому числі строк дії кредитного договору було пролонговано.
Проте, переглянувши в апеляційному порядку рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 вересня 2021 року та погоджуючись з висновками місцевого суду у часті задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту, апеляційний суд не може у повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції щодо зробленої відповідачем заяви про застосування позовної давності.
Так, суд у своєму рішенні послався на п.п.1.1.7.31 та 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг, які встановлювали 50-річний строк позовної давності відносно вимог банку щодо повернення кредиту, оплати відсотків та інших платежів, а також визначали дію кредитного договору протягом 12 місяців з дня його підписання та подальшої його пролонгації, у зв'язку із чим вважав, що банк у цій справі звернувся до суду з вимогою про захист свого цивільного права в межах погодженої сторонами позовної давності.
Водночас, суд у своєму рішенні, відмовляючи позивачу у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача нарахованої заборгованості за відсотками та неустойкою, виходив з того, що саме ті надані банком Умови та правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву.
Вказав, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Відповідно, вирішуючи питання щодо пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом порушеного права, суд першої інстанції не міг посилатися на конкретні положення Умов та правил надання банківських послуг, вважаючи їх такими, що не є складовими кредитного договору, за відсутності у них підпису позичальника та їх визнання останнім.
Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Якщо умовами договору встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 , провадження № 14-10цс18.
З урахуванням тієї обставини, що в підписаній відповідачем анкеті-заяві від 11.11.2011, як строки здійснення періодичних платежів за кредитом, так і строки виконання основного зобов'язання не були встановлені, то у даній справі відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки така за відсутності визначеного сторонами строку повернення кредитних коштів визначається моментом пред'явлення вимоги у відповідності до вимог ч.1 ст.1049 ЦК України.
При цьому, з матеріалів справи убачається, що останній платіж відповідачем було здійснення в погашення заборгованості 30.05.2018, строк дії банківської картки сплинув у останній день листопада 2017 року, а з позовними вимогами банк звернувся до суду у вересні 2018 року.
Тому, оскільки суд першої інстанції в цілому дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову та наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, однак у мотивувальній частині свого рішення навів помилкові правові підстави для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності, колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення в цій його мотивувальній частині, оскільки суд першої інстанції помилково послався п.п.1.1.7.31 та 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг та на погодження сторонами позовної давності.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
У відповідності до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З огляду на наведене мотивувальна частина рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 вересня 2021 року в частині задоволених позовних вимог підлягає зміні, а саме у частині вирішення питання щодо правових підстав застосування інституту позовної давності.
Оскільки суд апеляційної інстанції змінює оскаржене рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову фактично не оскаржується, судом апеляційної інстанції не переглядається.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 вересня 2021 року в частині задоволених позовних змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 вересня 2021 року в частині задоволення позову залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повна постанова суду складена 27 квітня 2022 року.
Судді:
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна