27 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 380/6773/21
адміністративне провадження № К/990/8430/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів -Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2022 року у справі 380/6773/21 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просив визнати протиправним і скасувати рішення №2349206/2629107975 від 28.01.2021 року Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про відмову у реєстрації податкової накладної №4 від 19.05.2020 року в Єдиному реєстрі податкових накладних; зобов'язати відповідача-2 зареєструвати податкову накладну №4 від 19.05.2020 року днем її фактичного подання на реєстрацію.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в межах своєї підприємницької діяльності позивач виписав податкову накладну №4 від 19.05.2020 року за наслідками взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «ФЕРЕН ПРОФІ» (далі ТОВ «ФЕРЕН ПРОФІ»), у реєстрації якої відповідач-1 протиправно відмовив. Вважає, що рішення Головного управління ДПС у Львівській області є необґрунтованим та не відповідає закону, оскільки позивачем долучено всі необхідні документи та пояснення, які підтверджують реальність господарських операцій,
Відтак, наполягає на тому, що рішення ГУ ДПС у Львівській області про відмову в реєстрації податкової накладної є невмотивованими та безпідставними.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року позов задоволено.
Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2022 року, заяву задоволено частково, стягнуто з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 (дві тисячі) грн. Стягнуто з Державної податкової служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в 2000,00 (дві тисячі) грн. У задоволенні решти заяви відмовити повністю.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління ДПС у Львівській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Обговоривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Згідно з частинами першою і другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Отже, за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, Кодексом адміністративного судочинства України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням (суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252).
У таких випадках суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Оскільки додаткове судове рішення після його ухвалення стає частиною судового рішення по суті позовних вимог, відповідно, порядок його оскарження є таким, що і для рішення по суті, оскільки вирішує питання, які не пов'язані із вимогами адміністративного позову, але в обов'язковому порядку мають бути вирішені судом.
Таким чином, при вирішенні питання про можливість відкриття касаційного провадження за скаргою на додаткове судове рішення вирішальним є питання можливості касаційного оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Такий перелік не є вичерпним.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності.
Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2022 року у справі 380/6773/21 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко