27 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 140/1526/21
адміністративне провадження № К/990/8556/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року у справі №140/1526/21 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги від 18 січня 2021 року №Ф-6267-13 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 31 грудня 2020 року у сумі 7777,51 грн (5623,90 грн - недоїмка,1262,00 грн - штраф, 891,61 - пеня).
В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 11 червня 2012 року зареєстрований як фізична особи-підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування; в період з 21 лютого 2018 року по 01 березня 2020 року йому було встановлено інвалідність II групи та призначено пенсію по інвалідності. 30 січня 2020 року ФОП ОСОБА_1 помилково подав до ГУ ДПС у Волинській області звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік за формою №Д-5 (річна) та таблицю №1 додатка 5 до звіту, визначивши до сплати єдиний внесок у сумі 11016,72 грн, оскільки йому не було відомо, що він звільняється не тільки від сплати єдиного внеску на період встановлення інвалідності, але і від подання в цей період звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску. 28 січня 2021 року позивач отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18 січня 2021 року №Ф-6267-13 на суму 7777,51 грн (недоїмка - 5623,90 грн, штраф - 1262,00 грн, пеня - 891,00 грн). Як вказав позивач, єдиним періодом, за який ним не сплачено єдиний внесок, був період встановлення йому II групи інвалідності. На думку ОСОБА_1 , відповідач визначив як борг частину суми єдиного внеску, вказаного до сплати у звіті про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік, а решту суми 5392,82 грн відповідач зарахував внаслідок сплати авансових платежів після 01 березня 2020 року (після припинення виплати пенсії по інвалідності).
Покликаючись на частину четверту статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Порядок формування та подання страхувальниками Звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року №435, ФОП ОСОБА_1 зауважив, що з часу набуття ним статусу особи з інвалідністю і до відновлення його працездатності він звільнявся від сплати єдиного внеску та міг бути платником єдиного внеску виключно за умови його добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Також звернув увагу, що помилкове подання ним річного звіту за 2019 рік не може слугувати підставою для нарахування єдиного соціального внеску, оскільки заяв про добровільну сплату єдиного соціального внеску він не подавав та договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладав. Отже, у відповідача не було підстав для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) єдиного соціального внеску.
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявним у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року, позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з вказаною касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пунктів 6, 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є: справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення контролюючого органу, на підставі якого може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (7777,51 грн < 227000,00 грн).
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, ця адміністративна справа підпадає під критерій, встановлений пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення справи незначної складності.
Оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності, а тому, розглядаючи цю справу в порядку спрощеного позовного провадження, судом не було порушено норм процесуального права.
Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року у справі №140/1526/21 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко