27 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 120/7376/20-а
адміністративне провадження № К/990/9378/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2022 року у справі №120/7376/20-а за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області про анулювання платника єдиного податку від 31.03.2017 року №552, яким анульовано реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , як платника єдиного податку; - зобов'язати Головне управління ДПС у Вінницькій області, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 43142454, поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в реєстрі платників єдиного податку з дати анулювання, а саме: з 31 березня 2017 року та внести відповідний запис до реєстру платників єдиного податку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є платником єдиного податку третьої групи з 01.10.2012 року. Разом з тим, позивач в грудні 2019 року під час проведення виїзної документальної перевірки дізналася про рішення Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області про анулювання реєстрації платника єдиного податку № 552 від 31.03.2017 року. Підставою для прийняття такого рішення стала наявність у платника податку податкового боргу у сумі 327,71 грн станом на 01.03.2017 року позивач не погоджується із прийнятим рішенням, вважає його протиправним, оскільки вважає, що відповідачами порушено процедуру повідомлення платника про анулювання платника єдиного податку, зокрема не було направлено таке рішення, також звертає увагу на неспівмірність розміру суми податкового боргу та негативних наслідків для платника податків від прийнятого рішення. Зазначає що висновки податкового органу про порушення податкового законодавства не відповідають дійсності та фактичним обставинам, оскільки позивачем в повному обсязі сплачений єдиний податок у відповідності до задекларованої суми доходу згідно поданих податкових декларацій, а також повністю сплачені єдині соціальні внески за 2016 рік на єдиний казначейський бюджетний рахунок. Позивач вважає, що рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 06 липня 2021 року вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2022 року, адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління ДПС у Вінницькій області подало до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Обговоривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Такий перелік не є вичерпним.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, позивач, як на підставу для відкриття касаційного провадження, посилається на те, що дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги. Доводи касаційної скарги, фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2022 року у справі №120/7376/20-а за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко