27 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 280/1836/21
адміністративне провадження № К/990/8581/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі №280/1836/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області - про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів,
Позивачка звернулася до суду з позовом в якому просила:
визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати судді Веселівського районного суду Запорізькій області ОСОБА_1 суддівської винагороди за квітень, травень, червень, липень (по 21 липня) місяці 2020 року із застуванням обмеження, встановленого частинами першою, третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ, тобто у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року; зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити судді Веселівського районного суду Запорізькій області ОСОБА_1 суддівську винагороду за квітень, травень, червень, липень (по 21 липня) місяці 2020 року згідно з вимогами статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року, та доплати за вислугу років, з урахуванням виплачених сум суддівської винагороди, без застосування обмеження, встановленого частинами першою, третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ;
стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоплачені у зв'язку з обмеженням кошти суддівської винагороди за квітень, травень, червень, липень (по 21 липня) місяці 2020 року у загальній сумі 93615,61 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду у сумі 93615,61 грн за період з 18 квітня 2020 року по 21 липня 2020 рік;
зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди у сумі 93 615,61 грн за період з 18 квітня 2020 року по 21 липня 2020 рік. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
У поданій касаційній скарзі представник відповідача з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке.
08 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають нові підстави для касаційного оскарження.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційну скаргу подано з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень не були враховані висновки Верховного Суду у справі №340/1916/20 щодо застосування статті135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та висновки Верховного Суду у справах №340/1727/20, №340/1901/20, №160/6740/20 правовідносини у яких, на думку скаржника, є подібними правовідносинам у даній справі, відносно того, що судові рішення на користь суддів виконуються за рахунок бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень - КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів із вказаної бюджетної програми (пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Скаржник процитував пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вказав перелік справ, які були розглянуті Верховним Судом у подібних правовідносинах.
Між тим, формальне зазначення вказаної підстави касаційного оскарження, Суд відхиляє, оскільки самого лише зазначення постанов Верховного Суду недостатньо, скаржник повинен зазначити щодо застосування якої норми права в ній викладено висновок, а також обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). 3міст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Обставини, які формують зміст правовідносин i впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їx сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень зводиться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів та окремих абзаців постанов Верховного Суду, зазначення що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, які є загальними, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Верховний Суд звертає увагу, що лише вибіркове цитування уривків з постанов Верховного Суду не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, передбаченим частиною четвертою статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, за такого правового обґрунтування касаційної скарги, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України) щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Таких висновків заявник не зазначив, а касаційна скарга лише містить детально викладені фактичні обставини справи, незгоду з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та цитування норм законодавства, без зазначення конкретного висновку, який заявник касаційної скарги вважає таким, що викладений з порушенням норм процесуального права.
Посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження також є безпідставними, оскільки у разі такого посилання необхідно навести порушені судами норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи в сукупності з обґрунтуванням підстав, передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України.
Отже, необхідно зазначити підставу, визначену частинами другою та третьою статті 353 КАС України, а також обґрунтувати наявність порушення процедури розгляду справи, передбаченої частиною другою статті 353 КАС України.
Доводи скаржника щодо неправильного застосування (незастосування) судами статті 19 Конституції України, статей 23, 51 Бюджетного кодексу України, частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», пунктів 47-48 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, неправильного тлумачення положення статті 130 Конституції України; а також ненадання судом апеляційної інстанції мотивованої оцінки доводам з приводу нарахування територіальним управлінням позивачу у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року суддівської винагороди у розмірі встановленому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», недотримання вимог частини 2 статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України "Про Конституційний суд України", можливості виконання оскаржуваних судових рішень виключно за рахунок бюджетної програми, передбаченої для виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату суду, не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, та не містить підстав, передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України.
Крім того, Суд вказує, що пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, є відсильною нормою та обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв'язку із посиланням на відповідний підпункт та частину статті 353 КАС України.
Водночас касаційна скарга містить посилання лише на частину другу статті 353 КАС України та не містить належних обґрунтувань таких посилань.
Касаційна скарга скаржником подана також з підстав, викладених у пункті 2 частини четвертої статті 328 КАС України ( якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).
Так, заявник указує, що є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі №280/788/19.
Суд вказує, що причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
З урахуванням викладеного та наведених відповідачем підстав для необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі №280/788/19, Суд не вважає за необхідне відступати від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цій постанові Верховного Суду. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що ухвалою Верховного Суду від 04 січня 2022 року касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі №280/1836/21 було повернуто особі, яка її подала у зв'язку з відсутністю у ній підстав касаційного оскарження.
Більш того, ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2022 року касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі №280/1836/21 повторно було повернуто скаржнику, оскільки вона не містила обґрунтувань підстав касаційного оскарження.
У вказаних ухвалах Верховний Суд вже роз'яснював скаржнику, що правовідносини у цій справі та у порівнювальних справах не є подібними, надавав оцінку доводам касаційної скарги в частині обґрунтувань підстав касаційного оскарження передбачених частиною четвертої статті 328 КАС України, проте скаржник звертаючись знову з касаційною скаргою зазначає аналогічні підстави відкриття касаційного провадження, яким вже була надана оцінка Верховним Судом в ухвалах про повернення касаційних скарг від 04 січня 2022 року та від 15 лютого 2022 року.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно із пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Керуючись ст. ст. 169, 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі №280/1836/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області - про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів повернути скаржнику.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддяМ.В. Білак