27 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 380/14444/21
адміністративне провадження № К/990/8398/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі № 380/14444/21 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Офіс Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення,
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року в справі №813/7983/14 про поновлення позивача на посаді прокурора Франківського району м. Львова Львівської області за період з 17 грудня 2020 року по дату поновлення на посаді.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року в справі №813/7983/14 за період з 17 грудня 2020 року по 27 вересня 2021 рік у розмірі 492 553,37 ( чотириста дев'яносто дві тисячі п'ятсот п'ятдесят три грн.37 коп) грн. без урахування обов'язкових відрахувань.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної прокуратури на користь позивача 8 892,34 судових витрат.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року, рішення суду першої інстанції скасовано.
Ухвалено постанову, якою позов задоволено частково. Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року в справі №813/7983/14 за період з 17 грудня 2020 року по 27 вересня 2021 рік у розмірі 492553,37 грн (чотириста дев'яносто дві тисячі п'ятсот п'ятдесят три гривні 37 коп).
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної прокуратури на користь позивача 3000 грн (три тисячі) судових витрат. У задоволенні решти вимог відмовлено.
У поданій касаційній скарзі позивач з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
08 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають нові підстави для касаційного оскарження.
Так, відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається, зокрема, підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Дослідивши подану касаційну скаргу на предмет відповідності наведеним вимогам процесуального закону, Суд установив, що у скарзі не зазначені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Представник відповідача зазначає, що при винесенні оскаржуваних рішень судами не було взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 461/1303/19 та у постанові від 09 червня 2021 року у справі №569/11319/19.
Щодо посилань на зазначені справи, Верховний Суд наголошує, що правовідносини у них та у справі № 380/14444/21 не є подібними.
Так, предметом спору у справі цій справі № 461/1303/19 є стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь директора Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
У справі №569/11319/19 предметом розгляду було стягнення з Комунального підприємства «Управління майновим комплексом» Рівненської районної ради на користь фізичної особи, яка обіймала посаду головного бухгалтера середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи. Тобто, ці справи були розглянуті у порядку цивільного судочинства.
Верховний Суд вважає необхідним зауважити, що у порівнювальних справах різним є суб'єктний склад учасників спірних правовідносин, а також нормативне регулювання правовідносин та їх часові проміжки.
Аналіз висновку суду апеляційної інстанції у цій справі та наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно із пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Керуючись ст. ст. 169, 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі № 380/14444/21 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Офіс Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення повернути скаржнику.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддяМ.В. Білак