13 квітня 2022 року Справа № 160/2/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача 1 Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, відповідача 2 Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправною бездіяльності, -
04 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, а саме: порушення права ОСОБА_1 на інформацію, яка полягає у ненаданні достовірної інформації на його запит від 28.07.2021 року.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини продовжує порушувати законні права позивача, закріплені статтею 34 Конституції України, Законом України «Про інформацію» та Законом України «Про доступ до публічної інформації». Вказано, що на адресу відповідача 1 28.07.2021 року позивачем було направлено інформаційний запит, в якому позивач просив повідомити про кількість його звернень та запитів на отримання публічної інформації, які перебувають на момент надання відповіді на цей запит на розгляді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та посадових осіб уповноважених розглядати звернення та запити громадян, що надходять на адресу Уповноваженого ВРУ з прав людини. Відповідачем була надана відповідь №01.6/364.14/773.13/21/31 від 09.08.2021 року. Позивачем було зауважено, що в доданому до відповіді переліку запитів і звернень, які перебувають у відповідача на розгляді станом на 05.08.2021 року, перебуває звернення за №М-18595.3/20. Проте відповідь на зазначене звернення позивачем була отримана ще 01.07.2021 року за №18776.4/М-18595.3/20/44. Також в доданому списку є звернення, зареєстроване 03.12.2020 року за №М-19276.3/20, і відповідь на зазначене звернення отримана ще 22.07.2021 року за №20965.4/М-19276.3/20/44. Отже, на думку позивача, відповідач надав недостовірні відомості на запит від 28.07.2021 року. При цьому, позивач вважає, що актуальність інформації, яку він запитував 28.07.2021 року, є вже втраченою, у зв'язку з чим немає сенсу повторно розглядати запит, а тому, на думку позивача, належним способом захисту його прав є саме визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо надання достовірної інформації на запит.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Вказаною ухвалою звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 року відмовлено в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 року задоволено клопотання позивача про залучення співвідповідача у справі № 160/2/22. В якості другого відповідача по справі залучено Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
01.02.2022 року відповідач 1 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що, на переконання позивача, запит від 28.07.2021 є запитом на інформацію в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації». На думку відповідача, розгляд запиту позивача від 28.07.2021 не регулюється ані нормами Закону України «Про звернення громадян», ані нормами Закону України «Про доступ до публічної інформація». Відповідач вважає, що запит позивача від 28.07.2021 стосується надання інформації про нього, а саме: перелік його заяв та запитів, що перебувають на розгляді у відповідача та уповноважених осіб Секретаріату Уповноваженого, а тому для задоволення такого запиту необхідно ідентифікувати особу запитувача в запиті від 27.08.2021 та встановити, в яких заявах та запитах, що перебувають на розгляді, заявником і запитувачем є також позивач. Отже, відповідач вважає, що розгляд такого запиту регулюється нормами Закону України «Про захист персональних даних». Відповідач зауважує, що він не може бути володільцем чи розпорядником персональних даних відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформація».
Також у відзиві відповідач посилається на те, що на момент розгляду запиту позивача від 28.07.2021 у системі електронного документообігу «Мегаполіс» заяви позивача від 20.11.2021 №М-18595.3/20 та від 03.12.2020 №М-19276.3/20 відображалися як такі, що перебувають на виконанні. Зауважує, що позивач, як суб'єкт персональних даних, не звертався до Секретаріату Уповноваженого з вмотивованою вимогою про зміну (актуалізацію) його персональних даних відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про захист персональних даних» та зі скаргою до Уповноваженого з даного приводу. Тому виявлення відповідної спірної ситуації Уповноваженим відбулося після надходження на адресу Секретаріату Уповноваженого ухвали про відкриття провадження у справі № 160/2/22 разом із позовною заявою та додатками до неї та у 2021 році були внесені зміни до стану виконання заяв позивача.
08.02.2022 року від позивача до суду надійшли доводи та аргументи по справі, в яких він зазначив, що відповідач 1 не пояснив, які саме персональні дані він обробляв і де саме в запиті є прохання обробляти такі дані, при тому що ст.6 та ст.7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» зазначено, що публічна інформація може бути конфіденційною якщо фізична особа обмежила до неї доступу, але, на думку позивача, реєстраційні номери - це є результат діяльності відповідача і він же є розпорядником інформації, що міститься в відомчих реєстрах самого ж відповідача. Запит не потребував створення нової інформації, тому доводи про те, що відповідач розглядав запит відповідно до Закону України «Про захист персональних даних», є, на думку позивача, маніпуляцією. Також доводи відповідача про те, що саме Секретаріат Уповноваженого є розпорядником персональних даних і тому є належним відповідачем, позивач вважає необґрунтованими, оскільки запит не містив жодної вимоги щодо надання чи оброблення персональних даних, а отже доводи відповідача є лише способом уникнути відповідальності, адже у відзиві на позовну заяву відсутні аргументи, які мають відношення до предмету спору.
Відповідач 2 у строк, наданий судом, відзив на адміністративний позов або заяву про визнання позову не надав.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що до Секретаріату Уповноваженого надійшов запит позивача від 28.07.2021 щодо надання інформації про кількість заяв та запитів позивача, які перебувають на розгляді у відповідача 1 та уповноважених осіб Секретаріату Уповноваженого з обов'язковим зазначенням їх дати та реєстраційних номерів та стадій розгляду.
Зазначений запит позивача був зареєстрований у Секретаріаті Уповноваженого в системі електронного документообігу «Мегаполіс» 02.08.2021 №773.13/21/31 та переданий на розгляд до Управління моніторингу прав на звернення та інформацію Секретаріату Уповноваженого.
Листом представника Уповноваженого з дотримання права на інформацію та представництва в Конституційному Суді України № 01.6/364.14/773.13/21/31 від 09.08.2021 року позивачу була надана відповідь на запит від 28.07.2021 року, мовою оригіналу: «У відповідь на Ваші п'ять запитів від 28.07.2021 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений) повідомляю таке.
Щодо запиту стосовно Ваших звернень та запитів надаю Вам наявну в Секретаріаті Уповноваженого інформацію за заданими Вами критеріями (кількість Ваших звернень та запитів на отримання публічної інформації, які перебувають на момент надання відповіді на розгляді Уповноваженого та посадових осіб, уповноважених розглядати звернення та запити громадян, дата та номер реєстрації поданих Вами звернень та запитів щодо стадії розгляду звернень і запитів на інформацію, які перебувають на розгляді Уповноваженого та посадових осіб, уповноважених розглядати звернення і запити громадян) станом на 05.08.2021.
Щодо Вашого запиту, в якому Ви просите роз'яснити зміст відповіді Представника Уповноваженого від 15.07.2021 № 20129.4/М-12089.3/21/30.2 повідомляю, що вказаним листом Вам було надано відповідні роз'яснення вимог Закону України «Про звернення громадян», оскільки до Ваших заяв від 06.07.2021 та від 12.07.2021 не було додано копії звернення до голови Сокільницької ОТГ від 30.05.2021 та запиту до Львівської обласної державної адміністрації від 06.04.2021, що унеможливлювало здійснення аналізу на предмет їх віднесення до компетенції Уповноваженого.
Щодо Вашого запиту стосовно звернення, зареєстрованого в Секретаріаті Уповноваженого 03.06.2020 за № 8677.3/20, надаю Вам запитувані копії документів, а також інформую, що лист від 06.08.2021 № 22842.4/М-8677.3/20/44 за результатами остаточного розгляду Вашого звернення від 03.06.2020 було надіслано Вам простим поштовим відправленням за підписом тимчасово виконуючого обов'язки начальника Відділу регіонального представництва Уповноваженого в західних областях.
Щодо Вашого запиту стосовно результатів розгляду Вашого звернення до Уповноваженого від 01.03.2021 інформую, що за результатами розгляду зазначеного звернення подання Уповноваженого до Секретаріату Кабінету Міністрів України (далі - Секретаріат КМУ) не направлялися. Водночас Секретаріатом Уповноваженого направлялися листи до Секретаріату КМУ з вимогою поновлення Ваших порушених прав. За результатами аналізу отриманої інформації на виконання вимог Секретаріату Уповноваженого було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно посадової особи ОСОБА_2 та направлено до Печерського районного суду міста Києва листом від 06.07.2021 № 7742.2/21/30.2.
Щодо Вашого запиту, в якому Ви запитуєте копії документів, які підтверджують надсилання протоколу про адміністративне правопорушення за частиною сьомою статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно посадової особи ОСОБА_2 для розгляду до Печерського районного суду міста Києва (далі - Суд) від 06.07.2021 та номеру судової справи, надаю копії запитуваних документів та повідомляю, що з інформації, розміщеної на сайті судової влади України https://court.gov.ua вбачається, що відповідні матеріали надійшли до Суду 27.07.2021, склад суду призначено 30.07.2021.
Судова справа зареєстрована за номером 757/40213/21-п, ПІБ судді - Константінова Крістіна Едуардівна. Також надсилаю копію супровідного листа до суду, до якого було долучено відповідні матеріали про адміністративне правопорушення.
Особа, відповідальна за розгляд Ваших запитів - ОСОБА_3 , головний спеціаліст відділу з дотримання права на доступ до публічної інформації Управління моніторингу прав на звернення та інформацію Секретаріату Уповноваженого.
У разі незгоди з наданою відповіддю Ви можете оскаржити її відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації.»
До відповіді на запит від 28.07.2021 року був долучений перелік заяв та запитів позивача, що перебувають на розгляді станом на 05.08.2021р.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача із бездіяльністю відповідача в частині порушення права ОСОБА_1 на інформацію, яка полягає у ненаданні достовірної інформації на його запит від 28.07.2021 року, у зв'язку з чим позивач просить захистити його порушене право шляхом визнання такої бездіяльності протиправною.
Вирішуючи дану адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про інформацію», інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно із ст. 2 цього ж Закону, основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Згідно із ст. 3 цього ж Закону, основними напрямами державної інформаційної політики є: забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів владних повноважень; створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування; постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів; забезпечення інформаційної безпеки України; сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.
Відповідно до ст. 4 цього ж Закону, суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень. Об'єктом інформаційних відносин є інформація.
Згідно із ст. 5 цього ж Закону, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно із ст. 7 цього ж Закону, право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Право на інформацію, створену в процесі діяльності фізичної чи юридичної особи, суб'єкта владних повноважень або за рахунок фізичної чи юридичної особи, Державного бюджету України, місцевого бюджету, охороняється в порядку, визначеному законом.
Відповідно до положень Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року №2297-VI (далі - Закон № 2297), цей Закон регулює правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних. ЦейЗакон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.
Положеннями статті 2 Закону № 2297 визначено, що володілець персональних даних - фізична або юридична особа, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом.
При цьому, відповідно до зазначеної вище статті, персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939)
Відповідно до статті 1 Закону № 2939, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Стаття 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначає гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації.
Так, право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Відповідно до положень статті 6 Закону № 2939, інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 10 Закону № 2939, кожна особа має право знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 12 Закону № 2939, суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Частиною 1 статті 13 Закону № 2939 встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Статтею 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначені обов'язки розпорядників інформації, розпорядники інформації зобов'язані: оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; вести облік запитів на інформацію; визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Положеннями статті 19 Закону №2939 визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Відповідно до статті 20 Закону № 2939, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі, якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону № 2939, розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Водночас, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 22 Закону № 2939, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що публічна інформація, як вид інформації виокремлена з-поміж інших за такими ознаками: вона має бути відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях; вона отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; вона перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Відсутність якоїсь із цих ознак має означати, що така інформація не є публічною. При цьому означення «публічна» не звужено повною відкритістю, доступністю інформації. Створені в процесі діяльності суб'єкта владних повноважень документи можуть містити як відкриту інформацію, так і інформацію з обмеженим доступом, яка, однак, не втрачає у зв'язку із цим ознаки публічної. Обов'язок розпорядника інформації надати на запит інформацію, яка є в його володінні, презюмується.
Статтею 23 цього ж Закону регулюється право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації.
Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити:
1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;
2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;
3) ненадання відповіді на запит на інформацію;
4) надання недостовірної або неповної інформації;
5) несвоєчасне надання інформації;
6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону;
7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Статтею 24 цього ж Закону встановлена відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень:
1) ненадання відповіді на запит;
2) ненадання інформації на запит;
3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію;
4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону;
5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації;
6) несвоєчасне надання інформації;
7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом;
8) нездійснення реєстрації документів;
9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 28.07.2021 року звернувся до відповідача 1 із запитом на отримання інформації щодо себе, в якому просив, мовою оригіналу: « 1) Вказати скільки ще моїх звернень та запитів на отримання публічної інформації перебуває (на момент надання відповіді на цей запит) на розгляді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та посадових осіб уповноважених розглядати звернення та запити громадян що надходять на адресу Уповноваженого ВРУ з прав людини;
2) У відповіді прошу обов'язково зазначити дату та номер реєстрації поданих мною звернень та запитів та інформацію щодо стадії розгляду зазначених звернень і запитів які перебувають (на момент надання відповіді на цей Запит) на розгляді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та посадових осіб уповноважених розглядати звернення та запити громадян що надходять до адреси Уповноваженого ВРУ з прав людини.»
З поданого до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини запиту на отримання інформації вбачається, що запитувана позивачем інформація не є в розумінні наведених правових норм конфіденційною.
Як встановлено судом з матеріалів справи, запит позивача від 28.07.2021 адресовано Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.
Відповідачем 1 розглянуто вказаний запит та надіслано позивачу відповідь №01.6/364.14/773.13/21/31 від 09.08.2021. До відповіді був доданий список звернень та запитів позивача, які перебувають на розгляді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини станом на 05.08.2021 року (на 20 аркушах).
Щодо посилання позивача на недостовірність відомостей, які були надані представником Уповноваженого з дотримання права на інформацію та представництва в Конституційному Суді України на запит від 28.07.2021 року у зв'язку з тим, що на звернення від 03.12.2020 №М-19276.3/20, від 20.11.2021 №М-18595.3/20, які були зазначені в доданому до відповіді переліку запитів і звернень, позивачем вже були отримані відповідні відповіді 22.07.2021 та 01.07.2021, суд зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, за результатами проведеної перевірки відомостей, що містяться у системі електронного документообігу «Мегаполіс» Секретаріату Уповноваженого, встановлено, що 11.10.2021 та 11.11.2021 Секретаріат Уповноваженого за власної ініціативи вніс зміни до стану виконання заяв позивача від 03.12.2020 № М-19276.3/20 та від 20.11.2021 № М-18595.3/20 та станом на час розгляду справи вони відображені як виконані.
Беручи до уваги викладене вище, судом не враховуються відповідні аргументи позову, оскільки позивач по суті отримав запитувану інформацію, якою володів відповідач 1.
На думку суду, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо порушення права ОСОБА_1 на інформацію, яка полягає у ненаданні достовірної інформації на його запит від 28.07.2021 року, задоволенню не підлягають, оскільки розпорядник публічної інформації надав позивачу інформацію, якою володів (яка уже відображена/зафіксована на носіях інформації (паперових, цифрових, аналогових), як наслідок, бездіяльність, в тому числі протиправна, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини допущена не була.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 17.04.2019 року по справі № 342/158/17, як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Незгода з відповіддю відповідача 1 щодо розгляду його запиту не може бути підставою для визнання наслідків такого розгляду проявом протиправної бездіяльності, оскільки наведені позивачем аргументи набули оцінки з боку відповідача 1, відтак, станом на час розгляду справи відсутні підстави вважати, що права позивача на достовірну інформацію порушені.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Разом з тим, при розгляді даної справи суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії».
За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до відповідача 1 Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, відповідача 2 Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправною бездіяльності - відмовити.
Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник