19 квітня 2022 року Справа № 160/27255/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,
30.12.2021 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за 2017 рік;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 , яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2017 рік з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплачених частин за період за 2017 рік.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є учасником бойових дій, проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 у період з 31.08.2017 по 13.08.2020. За період проходження військової служби у військовій частині у 2017 році виплачувалась грошова допомога на оздоровлення та грошова допомога на вирішення соціально-побутових питань, однак дані виплати, на переконання позивача, були проведені не в повному обсязі, а саме без включення до їх складу щомісячної додаткової грошової винагороди. Позивач зазначає, що звернувся до відповідача з заявою від 21.11.2021 здійснити нарахування та виплатити не отримані кошти, які входили до складу допомоги на вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення з включенням до складу останньої щомісячної додаткової грошової допомоги, виплата якої передбачена постановою КМУ від 22.09.2010 №889. Однак, відповіді на заяву не отримав та вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення відповідного нарахування, звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.01.2022 вказана позовна заява залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову.
14.02.2022 позивачем усунено недоліки позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 прийнято до розгляду адміністративний позов та відкрито провадження в адміністративній справі №160/27255/21 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 направлена сторонам, відповідачу разом із копією позовної заяви з додатками у паперовому вигляді та отримана ним 23.03.2022, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, наявним у матеріалах справи.
Однак, відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Обґрунтувань неможливості подання відзиву у строк, встановлений судом, клопотань про продовження строку на подання відзиву надано не було.
При цьому, за приписами частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно із частиною 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Відповідно до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позову, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 ; згідно із відомостями з військового квитка НОМЕР_3 у період з 31.08.2017 по 31.08.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
21.11.2021 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 не отриманих коштів, які входили до складу грошової допомоги для оздоровлення та допомоги на вирішення соціально-побутових питань з включенням до їх складу щомісячної додаткової грошової допомоги, виплата якої передбачена постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010.
Заяву надіслано відповідачу на поштову адресу рекомендованим поштовим відправленням (чек АТ «Укрпошта» від 26.11.2021, поштова накладна №6105247683206 від 26.11.2021).
Позивач у позові зазначив, що відповіді на заяву від 21.11.2021 відповідач не надав.
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо не здійснення позивачу розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за 2017 рік, протиправною, звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначені та врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (в редакції, що діяла момент спірних відносин, далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до положень статті 1-2 вказаного Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Частиною 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частин 2 та 3 цієї статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
За приписами частини 4 вказаної статті грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до частини 1 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Слід зауважити, що грошова допомоги на оздоровлення надається у розмірі місячного грошового забезпечення, складові якого не є тотожними складовим грошового забезпечення, встановленого частиною 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Відповідно до частини 3 статті 15 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
При цьому, норми Закону №2011-ХІІ не містять визначення складових, які повинні входити до складу саме щомісячного грошового забезпечення при грошової допомоги на оздоровлення.
Умови, розмір та порядок виплати військовослужбовцям зазначеної допомоги регламентовано постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294 (далі - Постанова №1294, чинної до 01.03.2018).
Так, підпунктом 3 пункту 5 постанови КМУ №1294 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідні положення містяться у підпункті 3 пункту 5 постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 (чинної з 01.03.2018), де зазначено про надання права керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання: надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Отже, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та допомога для оздоровлення розраховуються, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення військовослужбовця.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294 (в редакції на момент спірних відносин) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - постанова КМУ №889, втрата чинності з 01.03.2018) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду.
Так, відповідно до пункту 1 постанови КМУ № 889 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду:
1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби):
з 01 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення;
з 01 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення;
з 01 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення;
з 01 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення;
з 01 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Згідно із пунктом 2 постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
На виконання постанови № 889 Міністр оборони України наказом від 15 листопада 2010 року затвердив Інструкцію № 595.
Згідно із пунктами 3, 4 Інструкції № 595 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
Виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов'язків за посадами, але не раніше дня видання наказу про призначення, і до дня їх звільнення від виконання обов'язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов'язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних командирів (начальників)).
Відповідно до пункту 5 Інструкції №595 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктами 8, 9 Інструкції № 595 встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Наказом Міністра оборони України від 24 жовтня 2016 року відповідно до постанови № 889 затверджено Інструкцію № 550 та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України».
Пунктом 1 Інструкції № 550 встановлено, що вона визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).
Відповідно до пункту 3 Інструкції № 550 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений)
Згідно з пунктом 5 Інструкції № 550 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктами 8-10 Інструкції № 550 встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Командир (начальник) військової частини (установи, організації) має право зменшувати розміри винагороди за: порушення статутних правил несення служби; особисті незадовільні показники командирської, бойової та мобілізаційної підготовки; уживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) у службовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння); порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до поломок військової (спеціальної) техніки й озброєння, пошкодження майна, інших матеріальних збитків, а також завдали шкоди здоров'ю військовослужбовців або інших осіб.
Військовослужбовцям зменшується розмір винагороди згідно з наказами командирів (начальників) за той місяць, у якому були допущені ці порушення, або за місяць, у якому ці накази надійшли до військової частини.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція № 260).
Відповідно до розділу XXXIII «Правила виплати матеріальної допомоги» Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (п. 33.1.). Розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.33.3.).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 по справі №825/997/17 звертає увагу на те, що структура грошового забезпечення військовослужбовців визначена законом, а тому не може бути звужена нормами підзаконних нормативно-правових актів.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
22 вересня 2010 року Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади прийняв постанову, якою з 01 жовтня 2010 року установив щомісячну додаткову грошову винагороду. Як слідує зі змісту подальших змін до цієї постанови, перелік військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода, розширено.
Зі змісту постанови №889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №522/2738/17.
Відповідно до змісту Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції, чинній на час затвердження Інструкції № 550), одним з основних завдань Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, було встановлення порядку грошового забезпечення.
Зазначене повноваження Міністерства оборони України корелює із пунктами 1 інструкцій № 550 та 595.
Водночас Велика Палата Верховного Суду наголосила, що встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та постанови № 889, а не інструкцій № 595 та 550.
З наведених вище мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується грошова допомога на вирішення соціально-побутових питань, щомісячної додаткової грошової винагороди.
Відтак, щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється грошова допомога на вирішення соціально-побутових питань.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду визнала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України в постановах від 04 листопада 2014 року у справі №21-473а14, від 03 березня 2015 року у справі № 21-32а15 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-466а15.
Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17).
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи, що позивач додаткову грошову винагороду отримував щомісячно під час проходження служби і вона входила до складу грошового забезпечення, то, відповідно, вказана винагорода повинна включатися до розрахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що розрахунок грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань позивачу у 2017 році повинен був проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Відповідачем не доведено правомірності нарахування позивачу у спірний період грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань позивачу.
Між тим, доказів надання обґрунтованої відповіді на заяву позивача від 21.11.2021 відповідачем також не надано.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань позивачу за 2017 рік без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) здійснити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) перерахунок грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення суду складено 19.04.2022.
Суддя М.М. Бухтіярова