21 січня 2022 року Справа № 160/20161/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в якому просить: визнати протиправними та скасувати вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області №Ф-3533-25/64У від 13.02.2020р. на суму 39 070,19 грн., від 28.12.2020р. на суму 6 295,30 грн., та від 02.02.2021р. на суму 41 270,19 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він у період часу з 09.01.2008р. по 27.08.2021р. був зареєстрований як фізична особа - підприємець, номер запису про державну реєстрацію 2224000000051856. Починаючи з 01.10.2012 року і по теперішній час він здійснює трудову діяльність як найманий працівник на різних підприємствах і необхідні страхові внески за нього у цей період були сплачені роботодавцями, що підтверджується довідкою Пенсійного Фонду України за формою ОК-5 про нарахування та сплату ЄСВ ОСОБА_1 .
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого контролюючий орган заперечує проти позовних вимог, посилаючись на норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 року. Відповідач зазначає, що з 10.01.2008 по 27.08.2021 позивач перебував на податковому обліку в Лівобережній ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області (Самарський район) спочатку на спрощеній системі оподаткування, а з 29.01.2013р. по 27.08.2021р. на загальній системі оподаткування. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 позивач був платником єдиного внеску. 27.08.2021 було внесено запис до Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою, проте стан платника «Припинено, але не знято з обліку». Недоїмка станом на 31.01.2021р. становила 47565,49 грн. Враховуючи вимогу яка перебувала на виконанні раніше на суму 6295,30 грн., податковий орган сформував заяву про примусове виконання рішення щодо боржника на суму 41270,19 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року прийнято до свого провадження вказану справу та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За правилами частини 6 статті 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків
Згідно реєстраційних даних платника податків ОСОБА_1 , був зареєстрований, як фізична особа-підприємець 09.01.2008 року, запис №2224000000051856.
27.08.2021 відносно ОСОБА_1 було внесено запис до Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою.
Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 судом встановлено, що у період часу з 01.10.2012 року до 31.05.2019 року позивач працював на посаді монтажника на ТОВ «Інвентум Україна»; - з 04.04.2013р. по 28.02.2019р. служба в Державній кримінально-виконавчій службі (вислуга 5р.10м.24дні); - з 19.03.2019р. до 10.09.2020р. ТОВ «Служба охорони Д»; - з 14.09.2020р. до теперішнього часу ПРАТ «Інтеркорн» в цей період вказаними підприємствами були нараховані та сплачені до бюджету кошти єдиного соціального внеску за нього, як за працівника вказаних підприємств.
Також судом досліджена Довідка Пенсійного Фонду України за формою ОК-5, відносно ОСОБА_1 , яка підтверджує вказані обставини.
Таким чином, судом встановлено, що з 01.10.2012 року і до теперішнього часу позивач здійснює трудову діяльність як найманий працівник на різних підприємствах і необхідні страхові внески за нього у цей період були сплачені роботодавцями, що підтверджується довідкою Пенсійного Фонду України за формою ОК-5, копія якої наявна в матеріалах справи.
Головне управління ДПС у Дніпропетровській області сформувало та направило позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) за № Ф 3533-25/64 на суму 39070,19 грн. від 13.02.2020р., за № Ф 3533-25/64, від 28.12.2020р. на суму 6295,30грн., за № Ф-3533-25/64 У на суму 41270,19 грн. від 02.02.2021р.
Вказаними вимогами повідомило про наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску та з вимогами сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вказаних вимог.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, крім іншого, фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) (абзац третій пункту 1 частини першої статті 4); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) (абзац четвертий пункту 1 частини першої статті 4); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 ч. 1 ст. 4).
Згідно п. 1, 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За правилами, встановленими ч. 4 ст. 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", обов'язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п'ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Судом встановлено, ОСОБА_1 , з 09.01.2008р. по 27.08.2021р. перебував на податковому обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа-підприємець, був платником єдиного внеску та 27.08.2021 було внесено запис до Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою.
Матеріалами справи підтверджено, що починаючи з 01.10.2012 року і по теперішній час позивач здійснює трудову діяльність як найманий працівник на різних підприємствах і необхідні страхові внески за нього у цей період були сплачені роботодавцями, що підтверджується довідкою Пенсійного Фонду України за формою ОК-5.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності відповідачем не надано.
Так, згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 судом встановлено, що у період часу з 01.10.2012 року до 31.05.2019 року позивач працював на посаді монтажника на ТОВ «Інвентум Україна»; - з 04.04.2013р. по 28.02.2019р. служба в Державній кримінально-виконавчій службі (вислуга 5р.10м.24дні); - з 19.03.2019р. до 10.09.2020р. ТОВ «Служба охорони Д»; - з 14.09.2020р. до теперішнього часу ПРАТ «Інтеркорн» в цей період вказаними підприємствами були нараховані та сплачені до бюджету кошти єдиного соціального внеску за нього, як за працівника вказаних підприємств.
Слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, оскільки встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що у періоді, за який контролюючим органом позивачу нараховані суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, останній перебував у трудових відносинах як найманий працівник та за нього роботодавцем сплачувався єдиний внесок, а також приймаючи до уваги те, що відповідачем не було надано доказів отримання позивачем доходів від підприємницької діяльності, у спірному періоді, суд приходить до висновку про неправомірність винесення контролюючим органом вимог про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску ГУ ДПС у Дніпропетровській області №Ф-3533-25/64 У від 13.02.2020р. на суму 39 070,19 грн., за № Ф 3533-25/64 У, від 28.12.2020р. на суму 6295,30грн., за № Ф-3533-25/64 У на суму 41270,19 грн. від 02.02.2021р.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, стягненню у порядку ст. 139 КАС України на користь позивача підлягають витрати зі сплати судового збору за подання даної позовної заяви у розмірі 1816,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська 17-а, ЄДРПОУ ВП 44118658) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-3533-25/64 У від 13.02.2020р. на суму 39 070,19 грн., за № Ф 3533-25/64 У, від 28.12.2020р. на суму 6295,30грн., за № Ф-3533-25/64 У на суму 41270,19 грн. від 02.02.2021р.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська 17-а, ЄДРПОУ ВП 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1816,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Турлакова