25 січня 2022 року Справа № 160/22423/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення матеріальної шкоди, -
16.11.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Держави України в особі Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому просить стягнути з Держави України в особі Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України “Про прокуратуру”, завданої положеннями пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 квітня 2020 року по 30 грудня 2020 року у сумі 67 566, 46 грн.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що діями Держави України було порушено право власності позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України Про прокуратуру № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Однак, навіть після 26.03.2020 року посадовий оклад прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області не враховувався у відповідності до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру". Таким чином, позивач був позбавлений його законних очікувань щодо оплати його праці у встановленому спеціальним Законом розмірі, що спричинило йому матеріальну шкоду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/22423/21 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення матеріальної шкоди.
Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Копію даної ухвали було направлено на адресу відповідача, та отримано останнім 07.12.2021 року. Однак, відповідач не скористався своїм правом та не додав до суду відзиву на позовну заяву у зазначений в ухвалі строк.
Згідно частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 2011 року працював в органах прокуратури Дніпропетровської області.
Відповідно до наказу прокурора Дніпропетровської області № 1050к к від 16.08.2018 року обіймав посаду прокурора Тернівського відділу Павлоградської місцевої прокуратури.
Наказом прокурора Дніпропетровської області від 24.12.2020 року № 1085 к, позивача звільнено з посади прокурора та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30.12.2020 року.
Згідно розрахункового листа за 2020 рік позивачу було нараховано заробітну плату у загальному розмірі 377 166, 35 грн. в тому числі за січень - 21 962, 41 грн.; за лютий - 30 596, 23 грн., за березень - 51 650, 17 грн.; за квітень - 20 780, 55 грн., за травень - 21 770, 55 грн.; за червень - 21 770, 55 грн.; за липень 21 008, 11 грн.; за серпень - 31 640, 95 грн.; за вересень 21 585, 57 грн.; за жовтень 21 593, 38 грн.; за листопад - 31 929, 87 грн.; за грудень - 80 878, 51 грн.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо нарахування та виплати йому заробітної плати в період з 01.04.2020 року по 30.12.2020 року без врахування вимог статті 81 Закону України "Про прокуратуру", позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 4 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 №1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015 року.
За приписами ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Згідно з частиною 3 статті 81 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частини 7 статті 81 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
Частиною 9 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Частиною 1 статті 89 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.
Статтею 90 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України “Про оплату праці” від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі по тексту - Закон України від 24.03.1995 №108/95-ВР) умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.
Відповідно до статті 13 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
В подальшому, розміри посадового окладу працівників прокуратури, у тому числі позивача, обчислювались на підставі пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України та Постанови № 505.
Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Зокрема, як частиною другою статті 152 Конституції України, так і частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У Рішенні від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 №1697-VІІ зі змінами втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто, з 26.03.2020 року.
В той же час, позивач заявляє вимогу щодо стягнення з Держави України в особі Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України “Про прокуратуру”, завданої положеннями пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 квітня 2020 року по 30 грудня 2020 року у сумі 67 566, 46 грн., на що суд зазначає таке.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» 19.09.2019 року № 113-IX, який набрав чинності 25.09.2019 року та яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, частини 3, 4 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» викладені у такій редакції: Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3..
Отже, до дня звільнення або переведення прокурора місцевої прокуратури діє норма Закону № 113-ІХ відповідно до якої з 25.09.2019 оплата праці працівників місцевих прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, тобто Постанови № 505.
Таким чином, з 25.09.2019 положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних та обласних прокуратур.
Відповідно до п. 3 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Відповідно до п. 4 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX, день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
Наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 року № 351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020 року.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 08.09.2020 року № 414 днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020 року.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 17.02.2021 року № 40 днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15.03.2021 року.
Отже, у період з 01.04.2020 по 30.12.2020 (дата звільнення позивача) окружні прокуратури створені не були.
Таким чином, дія статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, дійсній у період з 01.04.2020 по 30.12.2020, не поширюється на прокурорів місцевих прокуратур, оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Суд звертає увагу, що положення до п. 3 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX не визнані неконституційними.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для здійснення позивачу оплати праці у період з 01.04.2020 по 30.12.2020 у інший спосіб, ніж встановлений п. 3 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX, оскільки позивач у спірний період не мав статусу прокурора ані обласної, ані окружної прокуратури, тому на нього не поширювалися положення норм частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» щодо розмірів посадових окладів прокурора окружної чи обласної прокуратури.
Що стосується стягнення матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, то суд враховує наступне.
Суд зазначає, що відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
На підставі статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Згідно до статті 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Аналіз наведених вище норм, дає підстави для висновку, що стаття 22 ЦК України передбачає право на компенсацію збитків у результаті порушення саме цивільного права позивача, тоді як предметом даного спору є компенсація шкоди, у вигляді недоотриманої частини заробітної плати.
Суд зазначає, що положення статті 22 ЦК України, слід застосовувати разом з правилами статті 1166 ЦК України.
Крім цього, суд вважає, що правила статті 1175 ЦК України передбачають певні умови для відшкодування за рахунок держави шкоди, зокрема, завдання шкоди в результаті прийняття відповідним суб'єктом влади нормативно-правового акту, та визнання його незаконним та скасування.
Так наведені позивачем у позові підстави позову не містять посилань на порушення ним питання про визнання незаконними та скасування нормативно-правового акту саме відповідача.
Відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Аналізуючи правила частини 3 статті 152 Конституції України, суд дійшов до висновку про відсутність посилання на конкретний Закон, який би встановлював умови отримання матеріальної та моральної шкоди, завданої актами, що визнані неконституційними.
Позивачем не спростовується те, що чинне законодавство не містить такого закону.
З огляду на це, суд вважає, що обов'язковою передумовою для виникнення у позивача такого права на відшкодування шкоди є наявність про це встановленої у Законі процедури присудження та сплати такої компенсації.
При цьому, суд вважає можливим застосувати приписи ухвали Європейського суду з прав людини від 30.09.2014 у заяві №54904/08 у справі Петльований проти України які кажуть, що «суд зазначає, що відповідно до Цивільного кодексу питання державної компенсації жертвам злочину врегульовано таким чином, що будь-яка вимога про таку компенсацію є умовною, і ці умови частково викладені у першому пункті статті 177, який містить слова «якщо особа, яка вчинила злочин, не ідентифікована або неплатоспроможна». Подальші умови полягають у тому, що вони мають бути встановлені окремим законом який не було прийнято до цього часу. Той закон має також містити процедуру присудження та сплати такої компенсації. Ясно видно з цих застережень, що право на компенсацію з боку держави жертвам злочину, передбачене вищевказаною статтею кодексу, ніколи не було призначене, щоб бути безумовним. Крім того, національні суди підтвердили, що за відсутності закону, який формулює такі положення, ніяке право на компенсацію не може виникнути згідно статті 1177, взятої окремо (для порівняння Klaus та Iouri Kiladze, згадуване вище параграфи 58-60). На додаток до цього, в даному випадку, як зауважили національні суди, умови, викладені у першому абзаці статті 1177, не дотримані. Оскільки заявник не мав достатньо мірою встановлену вимогу для цілей, передбачених статтею 1 Протоколу №1, він не може стверджувати, що він мав «законне сподівання» одержання будь-яких конкретних сум».
Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Держави України в особі Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення матеріальної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська