18 січня 2022 року Справа № 160/21579/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
08.11.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 , період роботи лікарем-хірургом з 27.08.1982 р. по 31.12.1998 р, згідно із заявою про зарахування періоду страхового стажу при призначенні пенсії за віком та про перерахунок пенсії від 20.08.2021 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , період роботи лікарем-хірургом з 27.08.1982 р. по 31.12.1998 р., згідно із заявою про зарахування періоду страхового стажу при призначенні пенсії за віком та про перерахунок пенсії від 20.08.2021 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії із зарахуванням до пільгового стажу періоду роботи з 27.08.1982 р. по 31.12.1998 р. на підставі заяви про зарахування періоду страхового стажу при призначенні пенсії за віком та про перерахунок пенсії від 20.08.2021 року з урахуванням проведених платежів.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач являється пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. 20.08.2021 року позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про перерахунок пенсії та зарахування до страхового стажу незарахованого періоду роботи позивача 28.08.2021 року відповідачем надано відповідь, в якій зазначено, що згідно трудової книжки період з 27.08.1982 року по 31.12.1998 року не зараховано до страхового стажу у зв'язку з рядом реорганізацій та перейменувань підприємства де працював ОСОБА_1 , а згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 працював в міській лікарні №3 м. Горлівка. Позивач дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до страхового стажу роботи лікарем-хірургом у період: з 27.08.1982 року по 31.12.1998 року вважає протиправними, у зв'язку з чим вимушений звернувся до суду за захистом своїх законних права.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/21579/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Розглядати справу ухвалено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Заперечуючи проти позовної заяви та вимог зазначених в ній, 30.11.2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. У відзиві відповідач зазначає, що на підставі особисто поданої заяви від 05.07.2021 позивача переведено на пенсію за віком, розмір якої обчислений відповідно до норм Закону № 1058-1V. Після проведеного перерахунку страховий стаж ОСОБА_1 склав 23 роки 4 місяці 6 днів. Загальний розмір пенсії з 05.07.2021 року склав 2710,32 грн. 29.07.2021 на адресу ГУ ПФУ в Дніпропетровській області за вх. № 23025/Б-0400-21 надійшло звернення ОСОБА_1 від 28.07.2021 року в якому останній просив, зокрема, надати письмові роз'яснення щодо підстав не зарахування до страхового стажу періоду роботи на посаді лікаря-хірурга з 27.08.1982 по 31.12.1998. ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, розглянувши зміст та вимоги означеного вище звернення, листом від 27.08.2021 № 29600-23025/Б-01/8-0400/21 повідомило, що до страхового стажу ОСОБА_1 зараховано: з 01.09.1975 по 22.06.1981 період навчання в Дніпропетровському медичному інституті згідно диплому ЖВ № 983731; з 01.08.1981 по 16.06.1982 згідно трудової книжки; з 01.01.1998 по 29.05.1999, з 01.06.1999 по 29.12.2000, з 02.01.2001 по 31.08.2014 згідно даних реєстру застрахованих осіб про сплату внесків. Згідно трудової книжки до страхового стажу не зараховано період роботи з 27.08.1982 по 31.12.1997 в Медсанчастині Горлівського ГПО “Стирол”, оскільки після ряду реорганізацій 01.01.1998 поліклінічне відділення міської лікарні № 11 реорганізовано в міську поліклініку № З територіального медичного об'єднання Калінінського району м. Горлівки, а згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з 01.01.
лікарні № 3 м. Горлівки.”.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 05.07.2021 року отримує пенсію за віком.
28.07.2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про надання роз'яснень щодо незарахування до його страхового стажу періоду роботи з 27.08.1982 року по 31.12.1998 року.
На звернення позивача від 28.07.2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відповідь від 27.08.2021 року, в якій зазначено, що позивач перебував на обліку та отримував пенсію по інвалідності III групи внаслідок загального захворювання, обчислену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та мав статус внутрішньо переміщеної особи. Згідно особистої заяви від 05.07.2021 позивача було переведено на пенсію за віком, обчислену відповідно до норм Закону №1058. Загальний страховий стаж відповідно до наданих документів становить 23 роки 4 місяці 6 днів. До страхового стажу зараховано: з 01.09.1975 по 22.06.1981 період навчання в Дніпропетровському медичному інституті згідно диплому ЖВ №983731; з 01.08.1981 по 16.06.1982 згідно трудової книжки; з 01.01.1998 по 29.05.1999, з 01.06.1999 по 29.12.2000, з 02.01.2001 по 31.08.2014 згідно даних реєстру застрахованих осіб про сплату внесків. Згідно трудової книжки до страхового стажу не зараховано період роботи з 27.08.1982 по 31.12.1997 в Медсанчастині Горлівського ПО "Стирол", оскільки після ряду реорганізацій 01.01.1998 поліклінічне відділення міської лікарні №11 реорганізовано в міську поліклініку №3 територіального медичного об'єднання Калінінського району м. Горлівки, а згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Ви з 01.01.1998 працювали в міській лікарні №3 м. Горлівки.
20.08.2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою про зарахування спірного періоду до страхового стажу.
22.09.2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відповідь аналогічного змісту з відповіддю від 27.08.2021 року.
Вважаючи протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу, позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду.
Отже, спір між сторонами виник щодо відмови відповідача у зарахуванні періоду роботи до загального страхового стажу.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі, що передбачено ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до положень ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
На момент заповнення трудової книжки позивача вперше порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974р. №162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до п. 2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Згідно з п. 2.3. Інструкції №162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 2.13 Інструкції №162 визначено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" у вигляді заголовка, пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво" із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.
Відповідно пункту 2.26, запис про звільнення в трудовій книжці працівника здійснюється з дотриманням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 - причина звільнення; в графі 4 вказується на підставі чого внесено запис - наказ (розпорядження), його дата та номер.
Згідно з п. 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З 29.07.1993р. порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 (далі Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 4.1 Інструкції №58 встановлено вимоги аналогічні зазначеним в Інструкції №162, відповідно яких у разі звільнення працівника всі записи про роботу і
нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем при зверненні до відповідача з заявою подано трудову книжку Серії НОМЕР_1 , в якій зазначено, що ОСОБА_1 27.08.1982 року був прийнятий до Медсанчастини Горлівського ПО "Стирол" на підставі наказу №120к від 26.08.1982 року; 01.01.1992 року на підставі Статуту та погодження ГЗО Медсанчастину Горлівського ПО "Стирол" перейменовано в міську лікарню № 11 на підставі наказу №1 від 02.01.1992 року; 19.08.1997 року міську лікарню №11 реорганізовано в міську лікарню № 11 територіального медичного об'єднання Калінінського району м. Горлівка на підставі наказу ГЗО №136 від 19.08.1997 року; 01.01.1998 року поліклінічне відділення міської лікарні №11 реорганізовано в міську поліклініку №3 територіального медичного об'єднання м. Горлівка на підставі наказу ГМО №3 від 10.12.1997 року; 31.12.1998 року звільнений у зв'язку з переведенням в міську лікарню №3 на підставі наказу №97к від 31.12.1998 року.
З дослідженої судом трудової книжки позивача вбачається, що в ній у спірний період роботи наявні всі необхідні записи, відсутні неправильні чи неточні записи про спірний період роботи, а отже спірний період роботи з 27.08.1982 року по 31.12.1998 року має бути враховано до страхового стажу позивача.
Крім того в підтвердження роботи в цей період, позивачем надано копією наказу головного лікаря Манько М.Б. Медсанчастини ПО “Стирол” № 120-к від 26.08.1998 року згідно якого позивача прийнято цеховим лікарем-хірургом після закінчення інтернатури міськлікарні № 2 з 27.08.1982 року на підставі наказу ГЗО № 426-х від 23.08.82 року; копією наказу № 97-К міськлікарні № 3 від 31.12.1998 року про звільнення у зв'язку з переведенням з 31.12.1998 року на підставі рішення міськвиконкому № 513 від 21.10.1998 р. та наказу ГЗО № 203 від 03.12.1998 року; копією наказу міської лікарні № 3 м. Горлівка МОЗ України від 02.01.1999 р. № І/к Параграф 106 про прийняття ОСОБА_1 у зв'язку з переведенням лікарем- хірургом з 01.01.1999 року.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що спірний період роботи позивача з 27.08.1982 року по 31.12.1998 року має бути зараховано до страхового стажу позивача.
При цьому, судом встановлено, що період з 01.01.1998 року по 31.12.1998 року відповідачем було зараховано до страхового стажу, що неодноразово було зазначено відповідачем у відповідях від 27.08.2021 року та 22.09.2021 року, підтверджено у відзиві на позовну заяву та вбачається з наявних матеріалів пенсійної справи позивача (форми РС-право).
Отже, період з 01.01.1998 року по 31.12.1998 року не підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, як зарахований, відповідно позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Враховуючи висновок суду про необхідність зарахування до страхового стажу частини спірного періоду роботи позивача, належним способом відновлення порушеного права буде зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 27.08.1982 року по 31.12.1997 року та здійснити перерахунок і виплату пенсії, з урахуванням виплачених сум.
З огляду на вищевикладене, суд вважає необхідним позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 1816, 00 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1816, 00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 4 240 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно із частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №826/14072/17, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
На підтвердження витрат на послуги адвоката позивач надав договір про надання професійної правничої (правової) допомоги №28/07-21 від 28.07.2021 року, відповідно якого клієнт доручає а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання в обсязі та на умовах передбачених цим договором здійснити захист, представництво та надати інші види професійної правничої допомоги клієнту, а клієнт зобов'язується оплатити гонорар за надання професійної правничої допомоги по даному договору та фактичні витрати, необхідні для виконання договору попередньо узгоджені з клієнтом.
Надання професійної правничої допомоги клієнту по даному договору здійснюється адвокатським об'єднанням у адміністративній справі про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії (позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області).
Відповідно підпунктів 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3 пункту 2.1 договору, Адвокатське бюро на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов'язання з надання наступної професійної правничої допомоги в адміністративній справі про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії (позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) в тому числі, але не обмежуючись: ознайомлення з матеріалами, які стосуються предмету договору; надання клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складання позовної заяви в адміністративній справі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії (позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області).
Пунктом 4.2 договору передбачено, що гонорар за надання правничої допомоги по даному договору за складання позовної заяви та виконання підпунктів 2.1.1-2.1.3 дорівнює 4240 грн.
Позивачем також було надано рахунок на оплату №28/07-21 від 28.07.2021 року на суму 4240 грн., детальний опис робіт від 05.11.2021 року, квитанцію про сплату 4240 грн. за даним договором, ордер, свідоцтво та довіреність на адвоката Бур'янського Андрія Вікторовича.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Проаналізувавши докази в підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, приймаючи до уваги незначну складність даної справи, суд вважає розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній адміністративній справі є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони.
Відтак, витрати на правничу допомогу понесені позивачем підлягають відшкодуванню в розмірі 2000 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 219104827) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 27.08.1982 року по 31.12.1997 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 27.08.1982 року по 31.12.1997 року з дати призначення пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 27.08.1982 року по 31.12.1997 року, з дати призначення пенсії за віком, з урахуванням проведених платежів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1816 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська