27 квітня 2022 року ЛуцькСправа № 140/11039/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Торчинської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Торчинської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Смолигівської сільської ради Луцького району Волинської області від 02.07.2020 № 38/53 позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність, орієнтовною площею 1,0 га, за межами населеного пункту Смолигівської сільської ради. На підставі отриманого дозволу був виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який погоджений в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), згідно з висновком експерта від 20.10.2020 № 17257/82-20, зазначена ділянка була зареєстрована в Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номера. Оскільки Смолигівська об'єднана територіальна громада (ОТГ) об'єднана з Торчинською ОТГ, то розпорядником спірної земельної ділянки є Торчинська селищна рада.
Рішенням від 14.07.2021 № 9/167 Торчинська селищна рада відмовила у затвердженні зазначеного вище проекту землеустрою з тих підстав, що подана документація не відповідає нормам закону, оскільки розроблена в порядку відведення для набуття права на землю, що є сформованою земельною ділянкою, а не в порядку поділу земельної ділянки.
Позивач не погоджується із вказаним рішенням, зокрема, з тих підстав, що відповідно до частини дев'ятої статті 118 ЗК України відповідач після отримання погодженого проекту землеустрою зобов'язаний був прийняти рішення про його затвердження та надання земельної ділянки у власність. Перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється на етапі погодження такого проекту, а не на етапі його затвердження.
Позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Торчинської селищної ради від 14.07.2021 № 9/167 та зобов'язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,0000 га, кадастровий номер 0722886600:04:000:1891, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 16).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а. с. 22-26) відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваного рішення.
При цьому, відповідач вказав, що рішенням Смолигівської сільської ради від 02.07.2020 № 38/53 позивачу було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Смолигівської сільської ради. У вказаному рішенні відсутня територіальна прив'язка земельної ділянки, яка повинна була утворитись внаслідок виготовлення проекту землеустрою. Проте, землевпорядною організацією з невідомих для відповідача правових підстав було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу в межах земельної ділянки кадастровий номер 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га), яка належала на праві комунальної власності Смолигівській сільській раді.
Згідно з рішенням Торчинської селищної ради від 30.11.2020 №1/23 Смолигівську сільську раду було реорганізовано шляхом приєднання до Торчинської селищної ради, яка є правонаступником всього майна Смолигівської сільської ради. Отже, право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га) перейшло до Торчинської селищної ради.
Торчинська селищна рада при прийнятті рішення про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу керувалась частиною сьомою статті 186 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення), відповідно до якої органу місцевого самоврядування надано повноваження перевіряти проекти землеустрою що відведення земельної ділянки у власність на відповідність положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації. Подана на затвердження документація не відповідає нормам ЗК України та Закону України «Про землеустрій», оскільки розроблена у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що є не сформованою земельною ділянкою, а не так як вимагає Закон - через виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. Формування земельної ділянки з частини вже сформованої земельної ділянки, що має кадастровий номер, відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
Відповідач також вказав, що вилучення земельної ділянки (кадастровий номер 0722886600:04:000:1833 площею 163,6982 га) із кадастрової карти при розробленні проекту землеустрою щодо відведення є порушенням частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України, якою передбачений вичерпний перелік підстав для скасування державної реєстрації на земельну ділянку, що в свою чергу призвело до порушення прав Торчинської ОТГ на дану земельну ділянку.
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні на адресу суду від учасників справи не надходило.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що рішенням Смолигівської сільської ради від 02.07.2020 № 38/53 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,0000 га за межами населеного пункту Смолигівської сільської ради (а. с. 6).
Приватне підприємство «СОТА НОВА» виготовило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,0 га, яка розташована за адресою: Волинська область, Луцький район, Смолигівська сільська рада, та відповідно до висновку про розгляд документації із землеустрою від 20.10.2020 № 17257/82-20, підготовленого експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області Празнічною Н.Ф., розроблений проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актами, та погоджується (а. с. 7-8).
Вказану земельну ділянку зареєстровано у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номера 0722886600:04:000:1891, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру № НВ-0710834142020 від 15.12.2020 (а. с. 9).
Судом також встановлено, що рішенням Торчинської селищної ради від 30.11.2020 № 1/23 (джерело: http://torchynska.gromada.org.ua/docs/554271/) Смолигівську сільську раду було реорганізовано шляхом приєднання до Торчинської селищної ради, пунктом 2 даного рішення було встановлено, що Торчинська селищна рада є правонаступником всього майна Смолигівської сільської ради.
Рішенням Торчинської селищної ради від 14.07.2021 № 9/167 відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 1,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності за адресою: село Хорохорин Торчинської селищної ради, кадастровий номер 0722886600:04:000:1891; рішення мотивоване тим, що подана на затвердження документація не відповідає нормам закону, оскільки розроблена в порядку відведення для набуття права на землю, що не є сформованою земельною ділянкою, а не в порядку поділу земельної ділянки (а. с. 5).
При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
За правилами пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно із частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
За приписами частини дев'ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.
При цьому, з вищенаведених норм ЗК України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України, норми статті 118 ЗК України не містять. При цьому, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.
Вказані висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 820/4852/17, та враховуються при вирішенні цієї справи.
З матеріалів справи вбачається, що Приватне підприємство «СОТА НОВА» розробило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, вказаний проект погоджено згідно з висновком про розгляд документації із землеустрою Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (експерт державної експертизи Празнічна Н.Ф.) від 20.10.2020 № 17257/82-20 (а. с. 7-8), а відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0710834142020 від 15.12.2020 зареєстровано земельну ділянку сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 0722886600:04:000:1891, площею 1,0000 га (а. с. 9-11).
Суд також звертає увагу, що підставою для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно з оскаржуваним рішенням стало те, що така документація не відповідає вимогам закону - розроблена не в порядку поділу земельної ділянки, що є сформованою. При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на частину сьому статті 186 ЗК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ (далі - Закон № 1423-ІХ).
Відповідно до Закону №1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021 (крім окремих його пунктів), статтю 186 ЗК України викладено у новій редакції, а статтю 186-1 вказаного Кодексу виключено.
Згідно з пунктом 6 частини другої статті 186 ЗК України (далі - в редакції Закону №1423-ІХ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Частиною шостою статті 186 ЗК України передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб'єкти, визначені цією статтею, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.
За приписами частини сьомої статті 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Відповідно до частини дев'ятої статті 118 ЗК України (в редакції Закону №1423-ІХ) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, відповідно до статті 186 ЗК України (в редакції Закону №1423-ІХ), зокрема, органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність, надано повноваження на погодження та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. При цьому, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Разом з тим, норми частини дев'ятої статті 118 ЗК України (в редакції Закону №1423-ІХ), яка регулює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, не надають відповідному органу місцевого самоврядування після погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймати будь-яке інше рішення, ніж про його затвердження та надання такої земельної ділянки у власність. Водночас з аналізу статті 186 ЗК України (в редакції Закону №1423-ІХ) вбачається, що перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.
Таким чином, оскільки позивач отримала дозвіл на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки, замовила проектну документацію, яка була розроблена та погоджена в установленому порядку, тому у відповідача були відсутні правові підстави для повторної перевірки проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а відтак і для відмови у затвердженні такого проекту землеустрою.
Суд також звертає увагу, що правовідносини з приводу отримання земельної ділянки у власність та подальшого розроблення/погодження проекту землеустрою виникли ще у 2020 році, коли позивач звернулася до Смолигівської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, та продовжились розробленням/погодженням такого проекту. Тобто, затвердження проекту землеустрою є частиною процедури отримання позивачем земельної ділянки у власність, розпочатої ще у 2020 році. На думку суду, до правовідносин щодо затвердження проекту землеустрою необхідно застосовувати положення ЗК України, що були чинні на момент виникнення таких правовідносин, а доводи відповідача щодо правомірності повторної перевірки проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів суд відхиляє.
Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач зазначив, що подана позивачем на затвердження документація не відповідає нормам закону, оскільки розроблена в порядку відведення для набуття права на землю, що не є сформованою земельною ділянкою (тобто, розроблено проект землеустрою щодо її відведення), а не в порядку поділу земельної ділянки (на думку відповідача, необхідно було виготовити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки). При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що землевпорядною організацією всупереч вимогам чинного законодавства було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу в межах земельної ділянки кадастровий номер 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га), яка належала на праві комунальної власності Смолигівській сільській раді, правонаступником якого є Торчинська селищна рада.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 № 858-IV (в редакції, чинній на момент надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою) документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Види документації із землеустрою: а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць; в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів; г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб; е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); з) робочі проекти землеустрою; и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок; к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель. Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.
Частинами першою-шостою, дев'ятою-десятою статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Таким чином, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, що в свою чергу здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Разом з тим, як встановлено під час розгляду справи, при розробленні та погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,0 га, яка розташована за адресою: Луцький район, Смолигівська сільська рада, було змінено цільове призначення земельної ділянки з «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» (код 01.01) на «для ведення особистого селянського господарства» (код 01.03), про що свідчить висновок експерта державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 20.10.2020 № 17257/82-20 про розгляд документації із землеустрою (а. с. 7-8). Відтак, розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок є неможливим, оскільки при формуванні земельної ділянки було змінено її цільове призначення, а у такому випадку розробляється саме проект землеустрою.
Суд наголошує на тому, що вказаний вище проект землеустрою був погоджений у встановленому законом порядку територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який на той час був наділений такими повноваженнями. З огляду на викладене, доводи відповідача про те, що подана позивачем на затвердження документація не відповідає нормам закону, оскільки розроблена як проект землеустрою щодо відведення земельною ділянки, а не як технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, є необґрунтованими та відхиляються судом.
Крім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Смолигівської сільської ради від 02.07.2020 № 38/53 позивачу було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, вказане рішення є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання (виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність), тому фактична незгода відповідача із таким рішенням правового значення у справі немає.
Доводи відповідача про те, що вилучення земельної ділянки (кадастровий номер 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га) із кадастрової карти України при розробленні проекту землеустрою щодо відведення є порушенням частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України, якою передбачений вичерпний перелік підстав для скасування державної реєстрації на земельну ділянку, що в свою чергу призвело до порушення прав Торчинської ОТГ на цю земельну ділянку, суд не бере до уваги, оскільки дії щодо вилучення такої ділянки з кадастрової карти України не є предметом розгляду цієї справи. Суд звертає увагу на те, що проектна документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки виготовлена землевпорядною організацією відповідно до рішення органу місцевого самоврядування, а також погоджена відповідно до вимог законодавства, чинного на час такого погодження.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд вважає, що оскаржуване рішення Торчинської селищної ради від 14.07.2021 №9/167 не ґрунтується на положеннях ЗК України, оскільки не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою, суд дійшов висновку про необхідність їх задоволення, враховуючи таке.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Отже, такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. У разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 320/4182/20 та враховуються при вирішенні цієї справи.
Крім того, на думку суду, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
При цьому, суд враховує, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено правових підстав для відмови у затвердженні позивачу документації із землеустрою.
З урахуванням наведеного, зважаючи на дотримання позивачем порядку розроблення землевпорядної документації з метою отримання земельної ділянки у власність та не доведення відповідачем факту наявності визначених законом підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у даному випадку буде саме зобов'язання відповідача затвердити спірний проект землеустрою.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору саме в розмірі 908,00 грн., що підлягав сплаті за подання цього позову, проте був сплачений в сумі 1816,00 грн. квитанціями від 24.09.2021 № 7, № 8 (а. с. 3-4), та зарахований згідно із виписками до спеціального фонду Державного бюджету України (а. с. 14-15); переплачена сума судового збору (908,00 грн.) може бути повернута позивачу з бюджету за її письмовим клопотанням ухвалою суду.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Торчинської селищної ради «Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 » від 14 липня 2021 року № 9/167.
Зобов'язати Торчинську селищну раду (45612, Волинська область, Луцький район, смт Торчин, вул. Незалежності, 103, ідентифікаційний код 04333158) затвердити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,0000 га, кадастровий номер 0722886600:04:000:1891, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Стягнути з Торчинської селищної ради (45612, Волинська область, Луцький район, смт Торчин, вул. Незалежності, 103, ідентифікаційний код 04333158) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 908 гривень 00 копійок (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.М.Валюх