м. Вінниця
27 квітня 2022 р. Справа №120/16405/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши в письмовому провадженні в місті Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області
про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.08.2021 позивач звернувся до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області з клопотанням (реєстраційний №813/02-9) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення (землі запасу), площею 1,0 га (кадастровий номер 0520684000:09:003:0048) за межами села Мізяківські Хутори, Вінницького району Вінницької області на території Стрижавської територіальної громади.
Проте, Стрижавською селищною радою Вінницького району Вінницької області звернення від 25.08.2021 (реєстраційний №813/02-9) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 0520684000:09:003:0048) у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею - 1,0 га за межами села Мізяківські Хутори, Вінницького району Вінницької області відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України у встановлений законодавством строк не розглянуто.
У подальшому Рішенням 24 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області №78 від 09.11.2021, було відмовлено у затверджені проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства посилаючись на пункт 5 статті 136 Земельного кодексу України та зазначаючи, що земельні ділянки включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
Позивач не погоджується із таким рішенням суб'єкта владних повноважень, що і слугувало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Ухвалою від 29.11.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки бажана позивачем земельна ділянка, відповідно рішення 24 сесія 8 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області №21 від 09.11.2021 включена до переліку земельних ділянок, право оренди на які реалізується на конкурсних умовах (земельних торгах). Тобто, щодо спірної земельної ділянки сільською радою уже прийнято рішення.
Відповідно до частини 5 статті 136 Земельного кодексу України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів.
З урахуванням наведеного, відповідачем прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою позивачу.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
24.04.2020 відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9346/15-20-СГ позивачу було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення (землі запасу), площею 1,3 га за межами села Мізяківські Хутори, Вінницького району Вінницької області.
Державним підприємством “Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” відповідно договору від 12.05.2020 №2435 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення (землі запасу), площею 1,0 га за межами села Мізяківські Хутори, Вінницького району Вінницької області (реєстраційний №Д-ХІІ/ХЛИ-6727 від 22.12.2020). Зазначений проект землеустрою погоджено державним експертом (висновок №610/82-21).
25.08.2021 позивач звернувся до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області з клопотанням (реєстраційний №813/02-9) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення (землі запасу), площею 1,0 га (кадастровий номер 0520684000:09:003:0048) за межами села Мізяківські Хутори, Вінницького району Вінницької області на території Стрижавської територіальної громади.
Рішенням 24 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області №78 від 09.11.2021, було відмовлено у затверджені проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства посилаючись на пункт 5 статті 136 Земельного кодексу України та зазначаючи, що земельні ділянки включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
Вважаючи дані рішення протиправними та таким, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі, острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Статтею 81 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 №2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, в тому числі у разі: в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
На дату звернення позивача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами був врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.
Нормами ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачалося, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Таким чином, на підставі норми ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, із застосуванням правила «мовчазної згоди» позивачем правомірно замовлено виготовлення (розробку) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Стрижавської сільської ради Вінницької області.
Відповідно до ст. 50 Закону України "Про землеустрій" (в редакції чинній на дату замовлення позивачами виготовлення (розробку) проекту землеустрою 01.12.2020) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.
Відповідно до ч. 8 ст. 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (в редакції до 27.05.2021), і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (ч. 6 ст. 186 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III (в редакції до 27.05.2021).
Згідно зі ч. 1, 4, 5, 6 ст. 186-1 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III (в редакції до 27.05.2021) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.
Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Відповідно до ч. 8 ст. 186-1 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III (в редакції до 27.05.2021) у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).
Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.
Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч. 9 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III ).
Таким чином, нормами Земельного кодексу України було передбачено два варіанти рішень, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.
При цьому з вищенаведених норм ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III (в редакції до 27.05.2021), а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Разом з тим, 28.04.2021 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-IX, який набрав чинності 27.05.2021.
Відповідно до Закону № 1423-IX, статтю 186 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III викладено у новій редакції, а статтю 186-1 вказаного кодексу виключено.
Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 186 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III в редакції Закону №1423-IX проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Як передбачено ч. 8 ст. 186 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III в редакції Закону №1423-IX, підставою для відмови у затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III в редакції Закону №1423-IX відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, відповідно до ст. 186 ЗК України від 25.10.2001 №2768-III в редакції Закону №1423-IX яка діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення, органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність, надано повноваження на затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. При цьому, підставою для відмови у затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
З аналізу ст. 186 ЗК України від 25.10.2001 №2768-III в редакції Закону №1423-IX слідує, що перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його затвердження.
Крім того, Законом №1423-IX внесено зміни до ст. 50 Закону України "Про землеустрій", якою передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає: а) пояснювальну записку; б) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); в) розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); г) розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; д) кадастровий план земельної ділянки.
Тобто, Законом №1423-IX виключено із ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III та Закону України "Про землеустрій" стадію погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Також Законом №1423-IX із ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III були виключені всі норми, що стосуються проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації.
У пояснювальній записці до проекту Закону № 1423-IX зазначено, що необхідність проведення державної експертизи документації із землеустрою як форми державного контролю відсутня, оскільки земельним законодавством України передбачено інші дієві форми забезпечення якості документації із землеустрою та оцінки земель фахівцями, кваліфікаційні вимоги до яких є набагато вищими, аніж до експертів державної експертизи. Так, Законом України "Про землеустрій" встановлено, що відповідність документації із землеустрою положенням нормативно-технічних документів, державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчується сертифікованим інженером-землевпорядником, який відповідає за якість робіт із землеустрою. Крім того, відповідність чинному законодавству землевпорядної документації здійснюють і органи, які її затверджують. Тому доцільність у існуванні таких форм контролю за якістю землевпорядної документації, як державна експертиза, відсутня.
Із цих міркувань запропонованими змінами передбачено відмовитися від стадії погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Узагальнюючи зміни внесені Законом № 1423-IX від 28.04.2021 у нормативному регулюванні правовідносин, що виникають при затвердженні проекту землеустрою та відведенні земельної ділянки у власність, суд звертає увагу на зміну із 27.05.2021 таких правил у регулюванні цих відносин.
Відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України у редакції до внесення змін Законом № 1423-IX від 28.04.2021, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Після змін внесених Законом №1423-IX від 28.04.2021, частина 9 ст. 118 ЗК України була викладена у наступній редакції: "Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність".
Тобто, у зміненій редакції ч. 9 ст. 118 ЗК України вже не йдеться про розгляд "погодженого проекту землеустрою", а вживається поняття "проект землеустрою".
Законом №1423-IX від 28.04.2021 внесено зміни і до ст. 50 Закону України "Про землеустрій" якими виключено із структури (складу) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки такий документ як "матеріали погодження проекту землеустрою".
Пунктом 6 ч. 3 cт. 186 ЗК України (у редакції Закону №1423-IX від 28.04.2021) передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність затверджуються відповідними органами, а не погоджуються перед їх затвердженням, як це унормовано у контексті інших видів проектів землеустрою передбачених нормами п.п. 1-5 ч. 3 ст. 186 ЗК України.
Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації (ч. 8 ст. 186 ЗК України у редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021)
При цьому підстави для відмови у погодженні про які йдеться у ч. 8 ст. 186 ЗК України поширюються виключно на ті види документації із землеустрою, для яких іншими нормами цієї статті передбачена процедура погодження (зокрема проекти землеустрою вказані у п.п. 1-5 ч. 3 ст. 186 ЗК України), тоді як для проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, невідповідність положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації є підставою для відмови у їх затвердженні.
Крім цього, Законом № 1423-IX від 28.04.2021 виключено із Земельного кодексу України ст. 186-1 яка передбачала повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Таким чином основною новелою дерегуляції правовідносин пов'язаних із розробкою та затвердженням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність стало виключення із цієї процедури стадії погодження вказаного проекту землеустрою.
Ці зміни набрали чинності 27.05.2021, а відтак діяли як на момент звернення позивача із клопотанням про затвердження проекту землеустрою так і на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
За таких обставин, враховуючи, що відповідачем у спірному рішенні не наведено передбачених ч. 8 ст. 186 ЗК України підстав для відмови у затвердженні поданого позивачем проекту землеустрою, суд доходить висновку про дотримання позивачем усіх умов для прийняття єдиного правомірного за цих обставин рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки йому у власність.
Таким чином, єдиною причиною для відмови у затвердженні поданого позивачем проекту землеустрою стало те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, право оренди на які реалізовуються на конкурсних умовах (земельних торгах).
Із матеріалів справи вбачається, що бажана позивачем земельна ділянка з кадастровим номером дійсно була включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права оренди на які можуть бути реалізовані на земельних торгах відповідно до рішення Стрижавської сільської ради Вінницької області.
Надаючи оцінку викладеному, суд зазначає, що процедура продажу земельних ділянок державної та комунальної власності та прав на них на земельних торгах передбачена главою 21 Земельного кодексу України "Продаж земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах" (статті 134-139).
Згідно вказаних норм можна виділити наступні етапи земельних торгів: добір земельних ділянок для продажу; підготовка лотів до земельних торгів; проведення торгів та встановлення їх результатів; оприлюднення інформації про проведені торги.
Згідно із положеннями частини 4 статті 136 ЗК України, проведення земельних торгів щодо земельних ділянок або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються: а) виготовлення, погодження та затвердження у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою у випадках, визначених цим Кодексом; б) стартова ціна лота; в) строк, інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування нею на земельних торгах, обмеження у використанні земельної ділянки; г) відомості про особу, уповноважену організатором земельних торгів на укладення (підписання) договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги; ґ) проект договору купівлі-продажу, оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки.
Відповідно до частини 5 статті 136 ЗК України, земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів.
Із аналізу вказаних норм вбачається, що заборона відчужувати та надавати у користування земельні ділянки розпочинає свою дію не з моменту включення цієї ділянки до переліку земельних ділянок, а саме з моменту, коли конкретна земельна ділянка або права на неї вже виставлені на земельні торги.
Таким чином, із наведеного слідує висновок, що сам лише факт прийняття рішення про включення земельної ділянки в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги, не є самостійною підставою для заборони їх відчужувати та надавати у користування.
Відповідно до частини 1 статті 136 ЗК України, підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів. Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає: а) виготовлення та затвердження у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою (у разі формування земельної ділянки, зміни цільового призначення земельної ділянки та в разі, якщо відомості про земельну ділянку не внесені до Державного земельного кадастру); б) державну реєстрацію земельної ділянки; в) державну реєстрацію речового права на земельну ділянку; г) отримання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель" у разі продажу на земельних торгах права оренди на неї; ґ) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель", крім випадків проведення земельних торгів щодо набуття права оренди земельної ділянки; д) встановлення стартової ціни продажу земельної ділянки, яка щодо земель державної та комунальної власності не може бути нижчою за експертну грошову оцінку земельної ділянки; е) встановлення стартового розміру річної орендної плати, який щодо земель державної та комунальної власності не може бути меншим, ніж розмір орендної плати, визначений Податковим кодексом України, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь - не може бути меншим 7 відсотків їх нормативної грошової оцінки; є) встановлення стартової ціни продажу прав емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, яка щодо земель державної чи комунальної власності не може бути нижчою за вартість відповідного права, визначену шляхом проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок; ж) визначення дати проведення земельних торгів.
Один лот складається виключно з однієї земельної ділянки або прав на неї (ч. 2 ст. 136 ЗК України).
Отже, саме після закінчення етапу із підготовки лоту до торгів та вчинення всіх вище перерахованих дій, зокрема, визначення дати та місця проведення земельних торгів, на переконання суду, можна стверджувати, що земельна ділянка виставлена на торги та відповідно діє заборона на відчуження, передачу в заставу та надання у користування.
Відповідно до частини 1 статті 137 ЗК України, технічні вимоги до підготовки до проведення та проведення земельних торгів, встановлення та оприлюднення їх результатів, визначення розміру, порядку сплати, повернення реєстраційних, гарантійних внесків учасників та винагороди, що сплачується переможцем аукціону оператору електронного майданчика, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Організатор земельних торгів через особистий кабінет публікує в електронній торговій системі оголошення про проведення земельних торгів, до якого додаються документи та матеріали на лот (документація), що підтверджують виконання вимог, визначених частиною третьою статті 135 і частиною першою статті 136 цього Кодексу.
Логічне тлумачення вищезазначених норм дозволяє прийти до висновку про те, що частина 5 статті 136 ЗК України може бути застосована як самостійна підстава для відмови у наданні особі дозволу на розробку проекту землеустрою лише у тому разі, якщо земельні ділянки/права на них включені до переліку земельних ділянок, які фактично вже виставлені на земельні торги, тобто знаходяться в активній стадії процедури земельних торгів/аукціону.
Суд звертає увагу на відмінність понять "земельні ділянки/права на них, які виставлені на земельні торги" та "земельні ділянки/права на них, які виставляються на земельні торги".
У першому випадку йдеться про доконаний факт, який свідчить про прийняте організатором торгів рішення запропонувати конкретну земельну ділянку, яка має індивідуальний кадастровий номер, місце розташування, площу, цільове призначення та інші суттєві характеристики для продажу/оренди.
Натомість, у другому випадку йдеться про намір виставити певну земельну ділянку для продажу/оренди у майбутньому у разі оголошення відповідної конкурентної процедури.
З наданих відповідачем документів слідує, що відповідач відповідно до рішення 24 сесії 8 скликання №21 від 09.11.2021 лише здійснив намір виставити у майбутньому певні земельні ділянки, у тому числі, і спірну земельну ділянку, для продажу/оренди на земельних торгах.
У той же час, суду не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка виставлена на земельні торги (аукціону).
Зважаючи на це, включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, які пропонуються для продажу на земельних торгах або права на які виставляються для такого продажу, саме по собі не є підставою для обмеження права позивача на отримання відповідного дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, оскільки не свідчить про те, що конкретно визначена земельна ділянка дійсно виставлена на земельні торги.
Суд не заперечує право органу місцевого самоврядування вирішувати питання, пов'язані з виведенням певних земель з-під процедури, передбаченої статтею 118 ЗК України, для їх подальшої передачі в оренду шляхом аукціону або земельних торгів.
Разом з тим, буквальне та логічне тлумачення змісту частини 5 статті 136 ЗК України у її системному зв'язку з іншими нормами, про які суд зазначив вище, дозволяє вважати передчасним висновок відповідача щодо відмови у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 137 ЗК України документація щодо кожного лота розміщується організатором земельних торгів в електронній торговій системі як окремий електронний документ, підписаний організатором або його представником та складений за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.
Документація щодо кожного лота після визнання торгів такими, що відбулися, передається організатором земельних торгів переможцю торгів.
Проте, суду не надано доказів розміщення інформації щодо земельних торгів з продажу права оренди земельної ділянки із кадастровим номером 0520684000:09:003:0048 в електронній торговій системі.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування:
- рішення 24 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області №78 від 09.11.2021 “Про відмову у затверджені проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства”;
- рішення 24 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області №21 від 09.11.2021 “Про перелік вільних ділянок земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності Стрижавської територіальної громади права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами та щодо умов продажу права оренди земельних ділянок” у частині, що стосується земельної ділянки кадастровий № 0520684000:09:003:0048.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2022, справа №120/12996/21-а.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти чітко визначене судом рішення яким затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку кадастровий номер 0520684000:09:003:0048 для ведення особистого селянського господарства площею - 1,0 га за межами села Мізяківські Хутори, Вінницького району Вінницької області, то суд, розглядаючи її, керується такими мотивами.
Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У багатьох рішеннях Європейський суд формував висновок, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі «Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини»).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).
Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України», п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі», п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України», п. 29).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.
Як правило, суд обмежений у повноваженнях зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти чітке рішення у тому випадку, коли прийняття такого рішення пов'язане із реалізацією дискреційних публічно - владних управлінських функцій таким суб'єктом.
Такий висновок узгоджується із нормою ч.4 ст.245 КАС України.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Однак при розгляді цієї справи встановлено, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними, оскільки позивачем дотримано усіх умов для прийняття щодо нього рішення про затвердження поданого проекту землеустрою у частині яка його стосується.
У силу вимог п.п. 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії або обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 ст. 245 КАС України).
Відтак, оскільки відповідач без законних підстав відмовив позивачу у затвердженні проєкту землеустрою, жодним чином не вмотивувавши своє рішення, хоча був зобов'язаний прийняти рішення про затвердження проєкту землеустрою у двотижневий строк з дня надходження до нього відповідного проєкту, а під час розгляду справи не встановлено будь-яких інших обставин, що безпосередньо впливали на позитивне вирішення питання про затвердження розробленого за замовленням позивачів проєкту землеустрою, суд приходить до переконання, що обраний позивачами спосіб захисту порушених прав не суперечить вимогам закону та не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
При цьому враховується правовий висновок, наведений у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 160/5982/19.
Факультативно суд враховує, що за обставин коли позитивний проєкт рішення ради про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність особи земельної ділянки, наприклад, не був підтриманий більшістю голосів депутатів без жодних пояснень щодо прийняття такого рішення та без посилання на наявність законних підстав для незатвердження проєкту, або ж наявність інших об'єктивних перешкод для прийняття позитивного рішення включення земельних ділянок до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, суд вважає, що покладення на відповідача обов'язку повторно розглянути клопотання позивачів про затвердження проєкту землеустрою буде неефективним, не захистить порушених прав позивачів та не вирішить існуючий між сторонами публічно-правовий спір, а лише надалі продовжить невизначеність у правовідносинах між сторонами.
Тому, за встановлених у справі обставин, суд вважає, що всі умови для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою виконані, а відтак перешкод для покладення на відповідача чіткого обов'язку прийняти вказане рішення та передати позивачу у власність бажану для нього земельну ділянку не встановлено.
Отже, адміністративний позов в частині вимог зобов'язального характеру теж підлягає повному задоволенню.
Відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану”, який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.
Так, вказаним законом розділ X “Перехідні положення” Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким, під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:
5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
А оскільки рішення місцевої ради про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки обов'язково супроводжується рішення про надання відповідної земельної ділянки у власність, тобто за своєю суттю є рішення про передачу у приватну власність особи земельної ділянки комунальної власності, суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов'язальній частині, а тому, норми ч. 3 ст. 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
У такому випадку, в силу ч.1 ст.139 КАС України, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір 908,00 грн. підлягає стягненню в його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у цій справі.
Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасування рішення 24 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області №78 від 09.11.2021 “Про відмову у затверджені проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства”.
Визнати протиправним та скасування рішення 24 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області №21 від 09.11.2021 “Про перелік вільних ділянок земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності Стрижавської територіальної громади права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами та щодо умов продажу права оренди земельних ділянок” у частині, що стосується земельної ділянки кадастровий номер 0520684000:09:003:0048.
Зобов'язати Стрижавську селищну раду Вінницького району Вінницької області прийняти рішення яким затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий № 0520684000:09:003:0048 у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 1,0 га за межами села Мізяківські Хутори, Вінницького району Вінницької області, відповідно до звернення від 21.08.2021.
Відстрочити виконання рішення суду у зобов'язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду із цим позовом судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області.
ішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Стрижавська селищна рада Вінницького району Вінницької області (23210, Вінницька обл., Вінницький р-н, смт Стрижавка, вул. 40-річчя Перемоги, буд. 7, Код ЄДРПОУ:04330007).
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя:
Секретар: