Справа № 531/11/21 Номер провадження 22-ц/814/509/22Головуючий у 1-й інстанції Черняєва Т. М. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
27 квітня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.,
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.,
за участю секретаря судового засідання Коротун І.В.
розглянув у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Янка Олександра Олександровича, представника ОСОБА_1 , особи, яка не була залучена до участі у справі, на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 12 квітня 2021 року (час ухвалення рішення та дата виготовлення повного тексту рішення не зазначені) у справі за позовом ОСОБА_2 до Карлівської міської ради Карлівського району Полтавської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, просила:
- визнати поважними причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті тітки ОСОБА_3 ;
- визначити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , додатковий строк для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини за законом, що відкрилась після смерті її тітки ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком три місяці з дня набрання рішення суду законної сили.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що після смерті її тітки залишилось спадкове майно. Чоловік тітки також помер, дітей у них не було, заповіту вона не залишила.
Заявниця своєчасно не змогла звернутись із заявою про прийняття спадщини, оскільки доглядала дочку, яка є інвалідом 1 групи і потребує постійного догляду. На час смерті тітки дочка заявниці перебувала у лікарні після операції, у подальшому тривалий час потребувала стороннього догляду на період реабілітації і вона її не могла залишити саму ані на хвилину.
Вважає, що ці причини є поважними для пропуску строку для прийняття спадщини.
Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 12 квітня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визначено ОСОБА_2 додатковий строк для подання заяви до нотаріальної контори для прийняття спадщини за законом, що відкрилась після смерті її тітки ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , терміном три місяці з набрання рішенням законної сили.
Додатковим рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 11 лютого 2021 року стягнуто з Карлівської міської ради на користь держави судовий збір у сумі 908 грн.
В апеляційній скарзі адвокат Янко О.О., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що ОСОБА_2 про смерть своєї тітки, як і про відкриття спадкової справи дізналася ще в березні 2011 року, а тому свідомо пропустила строки подачі заяви до нотаріальної контори, адже протягом 10 років мала можливість принаймі шляхом надсилання заяви поштою звернутись до нотаріальної контори.
Суд першої інстанції не перевірив в повному обсязі доводи позивача, оскільки донька позивачки з 2013 року є заміжньою, а надана документація датована 2007 роком і жодним чином не підтверджує викладене у позові.
Окрім того, суд першої інстанції при вирішенні справи по суті не перевірив коло спадкоємців після померлої, які претендують на спадкове майно, та не залучив їх в якості відповідачів.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав:
Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 02 березня 2011 року виконавчим комітетом Климівської сільської ради Карлівського району Полтавської області, актовий запис № 04, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 (а.с.51).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина.
Згідно листа державного нотаріуса Карлівської державної нотаріальної контори Яковлєвої С.А. №376/02-14 від 01.12.2020 року у провадженні Карлівської державної нотаріальної контори Полтавської області знаходиться спадкова справа №149/2011 на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (а.с.4).
На підтвердження поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини позивачкою надано до суду копії виписки №9263 із Волинської обласної клінічної лікарні щодо стаціонарного лікування ОСОБА_5 з 22.06.2007 року по 05.07.2007 року; виписки із медичної картки стаціонарного хворого №8710 ОСОБА_2 . Волинської обласної клінічної лікарні за період 14.06.2011 року-29.06.2011 року; виписки із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_2 №2938 Волинської обласної клінічної лікарні за період 21.02.2011року-10.03.2011 року; копію довідки до акту огляду МСЕК серії ВЛН №0056178 ОСОБА_5 (група інвалідності перша; захворювання визване впливом аварії на ЧАЕС; інвалідність встановлена довічно; потребує постійного стороннього догляду); копію посвідчення ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 видане їй як особі з інвалідністю 2 групи безстроково, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; копію довідки серії МСЕ №031652 ОСОБА_2 , що підтверджує наявність другої групи інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з наслідками Чорнобильської катастрофи (а.с.5-8).
Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 27910803 від 29.08.2011 року у провадженні Карлівської державної нотаріальної контори Полтавської області відкрита спадкова справа №149/2011 на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (а.с.52).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки зазначені позивачкою обставини об'єктивно завадили їй вчасно подати заяву про прийняття спадщини: вона не проживала разом з тіткою, тривалий час перебувала на лікуванні та має на утриманні доньку з інвалідністю першої групи з дитинства, яка потребує постійного стороннього нагляду та догляду, лікування.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань.
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Книги шостої ЦК України (Спадкове право).
За загальним правилом право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.
При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Разом з тим Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту, тощо.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17.
Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини позивачкою надано до суду копії виписок №9263 із Волинської обласної клінічної лікарні щодо стаціонарного лікування ОСОБА_5 з 22.06.2007 року по 05.07.2007 року; виписки із медичної картки стаціонарного хворого №8710 ОСОБА_2 . Волинської обласної клінічної лікарні за період 14.06.2011 року-29.06.2011 року; виписки із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_2 №2938 Волинської обласної клінічної лікарні за період 21.02.2011року-10.03.2011 року; копію довідки до акту огляду МСЕК серії ВЛН №0056178 ОСОБА_5 (група інвалідності перша; захворювання визнано впливом аварії на ЧАЕС; інвалідність встановлена довічно; потребує постійного стороннього догляду); копію посвідчення ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 видане їй як особі з інвалідністю 2 групи безстроково, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; копію довідки серії МСЕ №031652 ОСОБА_2 , що підтверджує наявність другої групи інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з наслідками Чорнобильської катастрофи.(а.с.5-8)
Однак суд першої інстанції залишив позов увагою, що спадщина відкрилась 01 березня 2011 року, строк подачі заяви про намір прийняти спадщину закінчився 01 вересня 2011 року, а позовну заяву про визначення додаткового строку для прийняття спадщини подано до суду першої інстанції 12.01.2021 року, тобто через 9 років 4 місяці та 12 дні після закінчення строку для прийняття спадщини.
З наданих медичних документів вбачається що останнє медичне обстеження ОСОБА_5 мало місце 29.06.2011 року, матеріали справи містять свідоцтво про шлюб ОСОБА_6 та ОСОБА_5 датоване 24 липня 2013 року (а.с.9). Отже, доводи позовної заяви ОСОБА_2 про поважність пропуску строку для прийняття спадщини суперечать наданим нею доказами та не можуть взяті до уваги при вирішенні даного спору по суті.
Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що позивач є племінницею ОСОБА_4 та має право на спадкування після її смерті відповідно до ст.1266 ЦК України.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині незалучення інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , апеляційний суд виходить з такого.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. (частини перша та третя статті 13 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої й апеляційної інстанцій).
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій).
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК. Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом.
Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року (справа № 759/3515/19).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
У справі, яка переглядається, позивач визначила відповідачем Карлівську міську раду Карлівського району Полтавської області. У позові зазначено про те, що позивачу невідомо про існування інших спадкоємців, які прийняли спадщину, проте до позову долучений лист державного нотаріуса Карлівської ДНК від 01 грудня 2020 року, у якому йдеться про заведення спадкової справи №149/2011 після смерті ОСОБА_4 (а.с.4). Ця обставина додатково підтверджується копією витягу з про реєстрацію в спадковому реєстрі (а.с.68), долученої до апеляційної скарги.
Предметом спору у цій справі є визначення додаткового строку для прийняття спадщини, а тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Суд першої інстанції у порушення вимог закону (ст.2, ст.12 ЦПК України) не перевірив істотних для цієї категорії справ обставин - наявність інших спадкоємців, наявність у позивача права на спадкування, та ухвалив незаконне рішення, у зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті заявлених вимог.
Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , подаючи позов до суду, була звільнена від сплати судового збору відповідно п.9 ст.5 ЗУ «Про судовий збір».
Постановою апеляційного суду у задоволенні позову відмовлено. Таким чином, судовий збір за подачу позову до суду слід віднести за рахунок держави.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 1 362 грн судового збору (а.с.56)
Апеляційна скарга задоволена в повному обсязі.
Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 1 362 грн судового збору.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Сталою судовою практикою Верховного Суду сформована правова позиція про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року (справа № 757/47925/15-ц), від 20 червня 2018 року (справа № 127/1284/14-ц), від 27 червня 2018 року (справа №554/9348/15-ц), від 25 липня 2018 року (справа № 522/4198/17-ц), від 15 квітня 2020 року (справа № 199/3939/18-ц), від 09 червня 2020 року (справа № 466/9758/16-ц).
Отже, сторона по справі у підтвердження понесених витрат на правничу допомогу має надати суду в обов'язковому порядку документ, що посвідчує сплату коштів за надані послуги.
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у справі надавалася ОСОБА_1 на договору про надання правової допомоги від 08.12.2021 року (а.с.71-74).
Пунктом 3 даного договору визначено, що клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар за здійснення дій пов'язаних з виконанням предмету договору в розмірі 5 000 грн.( а.с.73)
У підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано: договір про надання правової допомоги від 08.12.2021 року (а.с.71-74), ордер серії ПТ № 236191 від 08.12.2021 року (а.с.69), свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю Янко О.О. (а.с.70).
Таким чином ОСОБА_1 має право на відшкодування понесених нею витрат за послуги адвоката у розмірі 5 000 грн.
Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката Янка Олександра Олександровича, представника ОСОБА_1 , задовольнити.
Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 12 квітня 2021 року скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Карлівської міської ради Карлівського району Полтавської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовити за недоведеністю.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; адреса проживання і реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_4 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ) 1 362 грн судового збору та 5 000 грн витрат за послуги адвоката, а разом - 6 362 грн..
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 27 квітня 2022 року.
Головуючий суддя О. А.Лобов
Судді А.І.Дорош
В.М. Триголов