ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.04.2022Справа № 910/16133/21
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03062, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 65; ідентифікаційний код: 30115243)
до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 14; ідентифікаційний код: 39433769)
про стягнення 8456,18 грн
04.10.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» з вимогами до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» про стягнення 99541,95 грн, з яких 91085,77 грн основного боргу, 6019,15 грн пені, 1160,41 грн 3% річних та 1276,62 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності не виконав обов'язок щодо виплати страхового відшкодування, у зв'язку із завданням шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну власника автотранспортного засобу Пежо, державний номер НОМЕР_1 , водієм транспортного засобу Додж, державний номер НОМЕР_2 , цивільно-правова відповідальність власника якого застрахована відповідачем відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР/201083415, та право вимоги за якою перейшло до позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» залишено без руху; встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 11.10.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 відкрито провадження у справі №910/16133/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
10.11.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 8456,18 грн. (6019,15 грн пені, 1160,41 грн 3% річних та 1276,62 грн інфляційних втрат). У вказаній заяві позивач пояснив, що ним не було враховано при визначенні ціни позову тих обставин, що при визначенні страхового відшкодування повинен бути врахований коефіцієнт фізичного зносу автомобіля Пежо, державний номер НОМЕР_1 . При цьому, позивач пояснив, що 19.10.2021 відповідачем було виплачено страхове відшкодування за Полісом ЕР/201083415 у розмірі 52985,09 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Судом встановлено, що заява про зменшення розміру позовних вимог підписана представником позивача, який відповідно до Довіреності №ГО-20/210 від 28.12.2020 має право зменшувати розмір позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи, що заява про зменшення розміру позовних вимог подана позивачем до початку розгляду судом справи по суті, суд приймає її до розгляду, у зв'язку з чим подальший розгляд справи здійснюється з новою ціною позову - 8456,18 грн. (6019,15 грн пені, 1160,41 грн 3% річних та 1276,62 грн інфляційних втрат).
25.11.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що визначення вартості відновлювального ремонту автомобіля Пежо, державний номер НОМЕР_1 , повинно відбуватись з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, оскільки вказаний пошкоджений автомобіль експлуатувався в якості таксі. Крім того, відповідач заперечив щодо розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій, оскільки їх нарахування повинно відбуватись відносно страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, та навів власний контррозрахунок штрафних санкцій.
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до постанови Дарницького районного суду міста Києва від 09.11.2020 у справі №753/17470/20, яка набрала законної сили 19.11.2020, встановлено, що 09.10.2020 громадянин ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Додж, державний номер НОМЕР_2 , порушив п.п. 10.2, 2.3 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Пежо, державний номер НОМЕР_1 , що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Вказаною постановою громадянина ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
12.11.2018 між Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (страхувальник) укладено Генеральний договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, водіїв і пасажирів від нещасного випадку №FA-00034006, предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням транспортними засобами, перелік яких наводиться сторонами у відповідних додаткових угодах.
Додатковою угодою №FA-00106265 від 05.08.2020 позивачем було застраховано майнові інтереси страхувальника, що пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем Пежо, державний номер НОМЕР_1 .
Строк страхування встановлено з 05.08.2020 до 04.08.2021 (п. 2 додаткової угоди).
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі статтею 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до рахунку-фактури №СЧ-0022214 від 09.11.2020, виставленого СТО - Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомобільний центр «Голосіївський», вартість відновлювального ремонту автомобіля Пежо, державний номер НОМЕР_1 , становить 95553,30 грн.
Згідно з страховим актом №00916/01/921 від 13.01.2021, складеним позивачем, розмір страхового відшкодування за договором добровільного страхування становить 93585,77 грн.
Судом встановлено, що станом на дату ДТП (09.10.2020) цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Додж, державний номер НОМЕР_2 , була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» на підставі Полісу ЕР/201083415 (франшиза - 2500,00 грн, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 130000,00 грн).
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування за Полісом ЕР/201083415 (вих. №00257/9221 від 22.01.2021), яка була отримана відповідачем 26.01.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0311329672340.
Оскільки відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування за Полісом ЕР/201083415, звертаючись з даним позовом до суду позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача страхове відшкодування у розмірі 91085,77 грн, пеню у розмірі 6019,15 грн, 3% річних у розмірі 1160,41 грн та інфляційні втрати у розмірі 1276,62 грн.
10.11.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 8456,18 грн. (6019,15 грн пені, 1160,41 грн 3% річних та 1276,62 грн інфляційних втрат). У вказаній заяві позивач пояснив, що ним не було враховано при визначенні ціни позову тих обставин, що при визначенні страхового відшкодування повинен бути врахований коефіцієнт фізичного зносу автомобіля Пежо, державний номер НОМЕР_1 . При цьому, позивач пояснив, що 19.10.2021 відповідачем було виплачено страхове відшкодування за Полісом ЕР/201083415 у розмірі 52985,09 грн.
Вказана заява була прийнята судом до розгляду, у зв'язку з чим подальший розгляд справи здійснюється з новою ціною позову - 8456,18 грн (6019,15 грн пені, 1160,41 грн 3% річних та 1276,62 грн інфляційних втрат).
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що визначення вартості відновлювального ремонту автомобіля Пежо, державний номер НОМЕР_1 , повинно відбуватись з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, оскільки вказаний пошкоджений автомобіль експлуатувався в якості таксі. Крім того, відповідач заперечив щодо розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій, оскільки їх нарахування повинно відбуватись відносно страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, та навів власний контррозрахунок штрафних санкцій.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Нормами статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до частини 2 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з нормами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до особи відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Додж, державний номер НОМЕР_2 , станом на дату ДТП (09.10.2020) була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР/201083415, тому відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП водієм транспортного засобу Додж, державний номер НОМЕР_2 , власнику транспортного засобу Пежо, державний номер НОМЕР_1 , покладається на Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (в межах страхової суми та за вирахуванням франшизи).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до п. п. д) п. 1.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 р. N 142/5/2092 (далі - Методика) Методика застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ.
Норма ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Як встановлено судом, відповідно до рахунку-фактури №СЧ-0022214 від 09.11.2020, виставленого СТО - Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомобільний центр «Голосіївський», вартість відновлювального ремонту автомобіля Пежо, державний номер НОМЕР_1 , становить 95553,30 грн.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, пошкоджений автомобіль Пежо, державний номер НОМЕР_1 , експлуатувався в якості таксі.
У Методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395) зазначено, що експлуатація транспортного засобу в режимі таксі є фактором, який впливає на процент зменшення вартості КТЗ.
За наведених обставин суд вважає обгрунтованими доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що при визначенні вартості відновлювального ремонту автомобіля Пежо, державний номер НОМЕР_1 , слід застосовувати коефіцієнт фізичного зносу.
При цьому, відповідачем долучено до матеріалів справи ремонту калькуляцію №23666-А від 02.04.2021 (система Audatex), відповідно до якої вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Пежо, державний номер НОМЕР_1 , становить 76670,93 грн, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (Ез = 0,40) - 55485,09 грн.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
З оглядну на вище встановлені обставини щодо необхідності визначення коефіцієнта фізичного зносу при розрахунку вартості відновлювального ремонту автомобіля Пежо, державний номер НОМЕР_1 , керуючись принципами змагальності та вірогідності доказів, суд вважає обгрунтованими доводи відповідача, що вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Пежо, державний номер НОМЕР_1 , становить 55485,09 грн (з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу).
При цьому, позивачем не було висловлено заперечень щодо розміру визначеного відповідачем як коефіцієнта фізичного зносу автомобіля Пежо, державний номер НОМЕР_1 , так і вартості відновлювального ремонту вказаного КТЗ (з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу), а зважаючи на ті обставини, що позивач у заяві про зменшення розміру позовних вимог вже не заявляє вимог про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування, суд дійшов висновку, що визначена відповідачем сума страхового відшкодування за Полісом ЕР/201083415, яка і була сплачена відповідачем позивачу (у зв'язку з чим позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог), повністю влаштовує позивача.
Згідно з пунктом 12.1. статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Як встановлено судом, розмір франшизи за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР/201083415 становить 2500,00 грн, а ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну, становить 130000,00 грн.
З урахуванням того, що до позивача переходить право вимоги щодо виплати страхового відшкодування за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР/201083415 у межах фактично здійснених ним витрат (93585,77 грн) та в межах вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Пежо, державний номер НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (55485,09 грн.), беручи до уваги розмір франшизи - 2500,00 грн., суд дійшов висновку, що сума страхового відшкодування, яку повинен був виплатити відповідач за Полісом ЕР/201083415, становить 52985,09 грн.
Згідно з ч. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: - у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Таким чином, оскільки відповідач 26.01.2021 отримав заяву про страхове відшкодування за Полісом ЕР/201083415, відповідно до норм ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» він зобов'язаний був виплатити страхове відшкодування у строк до 26.04.2021 включно.
Однак, як вбачається з платіжного доручення №9393, відповідач 19.10.2021 виплатив страхове відшкодування за Полісом ЕР/201083415.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Як вбачається з позовної заяви (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 6019,15 грн за період з 27.04.2021 по 28.09.2021.
Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку щодо його помилковості, оскільки позивач здійснив нарахування пені на суму боргу у розмірі 91085,77 грн, тоді як, за висновком суду, сума страхового відшкодування за Полісом ЕР/201083415 становить 52985,09 грн.
За таких обставин суд здійснив власний розрахунок пені, відповідно до якого обґрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача, є 3501,36 грн.
Таким чином, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» в частині стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» пені у розмірі 6019,15 грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 3501,36 грн.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1160,41 грн за період з 27.04.2021 по 28.09.2021 та інфляційні втрати у розмірі 1276,62 грн інфляційних втрат за травень - серпень 2021 року.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх помилковості, оскільки позивач здійснив нарахування на суму боргу у розмірі 91085,77 грн, тоді як за висновком суду сума страхового відшкодування за Полісом ЕР/201083415 становить 52985,09 грн.
За таких обставин суд здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром 3% річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, є 675,02 грн. (3% річних) та 742,27 грн (інфляційні втрати).
Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 14; ідентифікаційний код: 39433769) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03062, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 65; ідентифікаційний код: 30115243) пеню у розмірі 3501 (три тисячі п'ятсот одна) грн. 36 коп., 3% річних у розмірі 675 (шістсот сімдесят п'ять) грн 02 коп., інфляційні втрати у розмірі 742 (сімсот сорок дві) грн 27 коп. та судовий збір у розмірі 1320 (одна тисяча триста двадцять) грн 38 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 27.04.2022
Суддя І.О. Андреїшина