вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
26.04.2022м. ДніпроСправа № 904/9071/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,
за участі секретаря судового засідання Риженко Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Перспектива", м. Марганець, Дніпропетровська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіпром Груп", м. Нікополь, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості у розмірі 118 045, 34 грн. за договором надання послуг.
Представники:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: не з'явився
РУХ СПРАВИ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Перспектива" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіпром Груп" про стягнення заборгованості у розмірі 118 045, 34 грн. за договором №2019/3 від 14.02.2019, яка складається з: 100 949,96 грн. - основного боргу, 4 149,56 грн. - 3% річних, 12 945,82 грн. - інфляційних втрат.
Ухвалою від 24.11.2021 позовну заяву залишено без руху.
03.12.2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 08.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Учасників процесу повідомлено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Перспектива" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіпром Груп" про стягнення заборгованості у розмірі 118 045, 34 грн. за договором №2019/3 від 14.02.2019, яка складається з : 100 949,96 грн. - основного боргу, 4 149,56 грн. - 3% річних, 12 945,82 грн. - інфляційних втрат.
Ухвалою від 24.11.2021 позовну заяву залишено без руху.
03.12.2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 08.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
11.01.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позовних вимог заперечив.
Ухвалою суду від 21.01.2022 призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 07.02.2022.
07.02.2022 сторони в судове засідання не з'явились.
Ухвалою суду від 07.02.2022 відкладено розгляд справи по суті в межах розумного строку на 21.02.2022.
Зобов'язано позивача надати письмові пояснення щодо додаткової угоди № 3 від 22.04.2020, зобов'язано відповідача надати оригінал додаткової угоди № 3 від 22.04.2020 для огляду в судовому засіданні.
Фіксація судового засідання, призначеного на 21.02.2022 о 10:40, не відбулася в результаті збою ПЗ "Діловодство спеціалізованого суду", що підтверджується Актом № 09/22 від 21.02.2022.
Ухвалою суду від 21.02.2022 вирішено відкласти розгляд справи по суті в межах розумного строку на 28.02.2022 об 11:45 год. Позивача зобовязано надати письмові пояснення щодо додаткової угоди № 3 від 22.04.2020. Відповідача зобов'язано надати оригінал додаткової угоди № 3 від 22.04.2020 для огляду в судовому засіданні.
Судове засідання 28.02.2022 не відбулося у зв'язку із запровадженням воєнного стану.
Ухвалою суду від 15.03.2022 відкладено судове засідання. Про дату, час та місце розгляду справи вирішено повідомити сторін додатково ухвалою суду.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому Верховною Радою України затверджено Указ Президента України про продовження строку дії воєнного стану в країні з 26.03.2022 ще на 30 днів (до 24 квітня включно).
Розпорядженням голови Господарського суду Дніпропетровської області № 34 від 28.03.2022 "Про роботу суду в умовах воєнного стану" відповідно до ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у зв'язку із запровадженням 24 лютого 2022 року на території України воєнного стану Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ та рішення Ради суддів України від 24 лютого 2022 року № 9, з метою недопущення випадків загрози житло, здоров'ю та безпеці відвідувачів і працівників суду, встановлено в Господарському суді Дніпропетровської області особливий режим роботи суду.
Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема розумні строки розгляду справи судом.
Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Ухвалою суду від 18.04.2022 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 26.04.2022.
26.04.2022 сторони в судове засідання не з'явились.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
26.04.2022 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Перспектива" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Максіпром Груп" укладено договір №2019/3 від 14.02.2019 (далі - договір).
На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 228 819,86 грн., про що свідчать підписані сторонами без зауважень:
Акт приймання-передачі робіт (надання послуг) № 30 від 03.03.2020 на суму 67 299,96 грн.
Акт приймання-передачі робіт (надання послуг) № 42 від 10.03.2020 на суму 94 219,94 грн.;
Акт приймання-передачі робіт (надання послуг) № 190 від 17.08.2020 на суму 53 839,97 грн.;
Акт приймання-передачі робіт (надання послуг) № 236 від 29.10.2020 на суму 13 459,99 грн.
Також позивач зазначає про наявність передоплати, здійсненої відповідачем 18.04.2019 у розмірі 127 869,90 грн.
Таким чином, сума заборгованості відповідача за виконані за договором роботи становить 100 949,96 грн.
Відповідач заборгованість не оплатив, що і стало причиною звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач нарахував відповідачу:
- три проценти річних за загальний період прострочення з 12.03.2020 по 18.11.2021 на суму 4 149,56грн.;
- інфляційні втрати за загальний період прострочення з березня 2020 по жовтень 2021 на суму 12 945,82грн.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач проти позовних вимог заперечив з наступних підстав.
14.02.2019 між ТОВ "Максіпром Груп" та ТОВ ВКФ «Перспектива» був укладений Договір №2019/3.
Згідно з п. 1.1. Виконавець зобов'язується виконати наступні роботи по даному Договору: Зварювання труб ПЕ SDR 26 діам. 500 мм м. Покров Дніпропетровської обл. в термін з 15.02.2019 по 04.03.2019, а Замовник прийняти її і оплатити в термін, зазначений у даному Договорі.
Відповідач зазначає, що при поданні позовної заяви позивач надав на розгляд суду не весь Договір, а саме не надав додаткову угоду № 3 від 22.04.2020, якою була встановлена ціна на зварювання стиків. Відповідно до актів здачі-приймання № 30 від 03.03.2020, № 42 від 10.03.2020, № 190 від 17.08.2020 та № 236 від 29.10.2020 вартість послуги по приварюванню буртових втулок (стиків) діам. 500 складає 5608, 33 грн. без ПДВ (що з ПДВ складає 6 730, 00 грн.).
Згідно додаткової угоди № 3 вартість зварювання 1 стику труб діаметром 500 мм складає 1230 грн. з ПДВ. Тобто вартість робіт, виконаних відповідно до акту № 30 повинна складати не 67 299,96 грн., а 12 300,00 грн.; вартість робіт, виконаних відповідно до акту № 342 повинна складати не 94 219,94 грн., а 17 220,00 грн.; вартість робіт, виконаних відповідно до акту №190 повинна складати не 53 839,97 грн., а 9 840,00 грн; вартість робіт, виконаних відповідно до акту № 236 повинна складати не 13 459,99 грн., а 2460,00 грн. Відповідач зазначає, що загальна вартість робіт складає 41 820, грн., а ТОВ «Максіпром Груп», у свою чергу, сплатило помилково по цим роботам 154 790,04 грн.
Стосовно підписаних актів відповідач повідомляє, що акти були завізовані директором технічним Грищенко В.С. помилково, оскільки він не звернув увагу на вартість, а завізував кількість, після чого акти підписав директор. Після з'ясування помилки, між директорами підприємств була проведена зустріч, в ході якої відповідачем було запропоновано внести зміни в акт відповідно до умов Договору та з новими рахунками надати для оплати відповідачу.
Також відповідач заперечив проти застосування відповідальності за невиконання грошового зобов'язання оскільки Акти виконаних робіт суперечать умовам договору № 2019/3 та Додатковій угоді № 3, а зазначення іншої суми вартості робіт, ніж та, що вказана в договорі, не може бути підставою для проведення розрахунків.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, до предмету доказування у даній справі входять обставини наявністі/відсутності заборгованості за надання/ненадання послуг та у зв'язку з цим питання правомірності нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
1. Обставини укладання договору.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, між позивачем (далі - позивач, виконавець) та відповідачем (далі - відповідач, замовник), (разом іменовані - сторони) укладено договір №2019/3 про надання послуг від 14.02.2019 (далі - договір).
Відповідно до умов договору Виконавець зобов'язується виконати наступні роботи по даному договору: Зварювання труб ПЕ SDR 26 діам. 500 мм м. Покров, Дніпропетровська область, в термін з 15.02.2019 по 31.12.2019 та ремонт сталевого водоводу діам. 800 мм з 24.05.2019 по 29.05.2019, а замовник прийняти її і оплатити в термін, зазначений у даному договорі (пункт 1.1 договору в редакції додаткової угоди № 2 від 31.05.2019).
Вартість робіт по даному договору визначається на підставі рахунку та Акту виконаних робіт від виконавця, погоджених замовником, виходячи з вартостей за надання послуг, визначених у додатку до цього договору, які є його невід'ємною частиною (п. 2.1. договору).
Вартість робіт по ремонту сталевого водоводу діам. 800 мм складає 17 500,00 грн. з ПДВ. (п. 3 додаткової угоди № 2 від 31.05.2019).
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань по даному договору (пункт 3.1 договору в редакції додаткової угоди № 3 від 22.04.2020).
Відтак, сторонами погоджено істотні умови договору.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.
Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
2. Природа договору.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості послуг за договором.
Укладений сторонами правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі статтею 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 903 Цивільного кодексу України).
Правовий аналіз наведених положень Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов'язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов'язок замовника з її оплати.
Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору надання послуг, є господарськими зобов'язаннями і згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
3. Факт надання послуг, строк оплати, наявність боргу.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 228 819,86 грн., про що свідчать підписані сторонами:
Акт приймання-передачі робіт (надання послуг) № 30 від 03.03.2020 на суму 67 299,96 грн.
Акт приймання-передачі робіт (надання послуг) № 42 від 10.03.2020 на суму 94 219,94 грн.;
Акт приймання-передачі робіт (надання послуг) № 190 від 17.08.2020 на суму 53 839,97 грн.;
Акт приймання-передачі робіт (надання послуг) № 236 від 29.10.2020 на суму 13 459,99 грн.;
Акти підписані сторонами без зауважень.
Відповідачем 18.04.2019 здійснено передоплату у розмірі 127 869,90 грн.
За розрахунками позивача сума заборгованості становить 100 949,96 грн.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку виконавця (позивача) своєчасно надавати споживачу послугу в установлених обсягах, належної якості відповідно до вимог законодавства та цього договору відповідає обов'язок споживача своєчасно, в повному обсязі у відповідності до умов договору вносити плату за рахунками, які виставлені виконавцем.
Зважаючи на викладене, строк оплати за Актами приймання-передачі робіт (надання послуг) є таким, що настав.
В ході розгляду справи відповідачем надано суду копію додаткової угоди до договору № 3 від 22.04.2020, пунктом 2 якої передбачено, зокрема, вартість зварювання труб (1 стик) діам. 500 мм в розмірі 1 230,00 грн.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Слід зазначити, що позивачем вимоги суду не виконані, пояснень з врахуванням положень додаткової угоди № 3 від 22.04.2020 суду не надано.
Як вбачається з матеріалів справи, після укладення 22.04.2020 Додаткової угоди № 3, сторонами підписано Акти приймання-передачі робіт (надання послуг) № 236 від 29.10.2020, в якому передбачено вартість зварювання труб діам. 500 мм 5 608,33 грн. без ПДВ на суму 13 459,99 грн. та № 190 від 17.08.2020 - вартістю 5 608,33 грн. без ПДВ на суму 53 839,97 грн., всього на суму 67 299,96 грн.
При цьому, зважаючи на положення п. 2 додаткової угоди № 3 від 22.04.2020, фактично за Актом приймання-передачі робіт (надання послуг) № 236 від 29.10.2020 позивачем надано послуг на суму 2 952,00 грн.,
за Актом приймання-передачі робіт (надання послуг) № 190 від 17.08.2020 на суму 11 808,00 грн.,
всього на суму 14 760,00 грн.
Таким чином, загальна вартість виконаних позивачем за договором робіт становить 179 231,90 грн.
Отже, враховуючи наявність передоплати за договором у розмірі 127 869,90 грн., сума боргу становить 48 410,00 грн.
Відповідач доказів оплати боргу в розмірі 48 410,00 грн. не надав, доказів відсутності боргу належними доказами не спростував.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 100 949,96 грн. є такими, що підлягають частковому задоволенню у розмірі 48 410,00 грн.
В частині стягнення 52 539,96 грн. слід відмовити.
5. Правомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо розрахунку трьох процентів річних.
Позивач нарахував три проценти річних:
за Актом приймання-передачі робіт (надання послуг) № 42 від 10.03.2020 на суму 33 650,00 грн. за період з 12.03.2020 по 18.11.2021 у розмірі 1 704,24 грн.
за Актом приймання-передачі робіт (надання послуг) № 190 від 17.08.2020 на суму 53 839,97 грн. за період з 19.08.2020 по 18.11.2021 у розмірі 2 020,69 грн.;
за Актом приймання-передачі робіт (надання послуг) № 236 від 29.10.2020 на суму 13 459,99 грн. за період з 31.10.2020 по 18.11.2021 у розмірі 424,63 грн.;
Всього у розмірі 4 149,56 грн.
Відповідач контррозрахунок трьох процентів річних не надав.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу, нарахування трьох процентів річних слід здійснювати наступним чином:
за Актом приймання-передачі робіт (надання послуг) № 42 від 10.03.2020 на суму 33 650,00 грн. за період з 12.03.2020 по 18.11.2021 у розмірі 1 704,24 грн.
за Актом приймання-передачі робіт (надання послуг) № 190 від 17.08.2020 на суму 53 839,97 грн. за період з 19.08.2020 по 18.11.2021 у розмірі 443,17 грн.;
за Актом приймання-передачі робіт (надання послуг) № 236 від 29.10.2020 на суму 13 459,99 грн. за період з 31.10.2020 по 18.11.2021 у розмірі 93,13 грн.
Враховуючи викладене та визначені позивачем періоди, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 4 149,56 грн. є такими, що підлягають частковому задоволенню у розмірі 2 240,54 грн.
В частині стягнення 3% річних у розмірі 1 909,02 грн. слід відмовити.
Щодо розрахунку інфляційних втрат.
Пунктом. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Позивач нарахував інфляційні втрати:
за Актом приймання-передачі робіт (надання послуг) № 42 від 10.03.2020 на суму 33 650,00 грн. за період з березня 2020 по жовтень 2021 у розмірі 4 717,73 грн.;
за Актом приймання-передачі робіт (надання послуг) № 190 від 17.08.2020 на суму 53 839,97 грн. за період з вересня 2020 по жовтень 2021 у розмірі 6 762,30 грн.;
за Актом приймання-передачі робіт (надання послуг) № 236 від 29.10.2020 на суму 13 459,99 грн. за період з листопада 2020 по жовтень 2021 у розмірі 1 465,79 грн.
Всього у розмірі 12 945,82 грн.
Відповідач контррозрахунок інфляційних втрат не надав.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу, нарахування інфляційних втрат слід здійснювати наступним чином:
за Актом приймання-передачі робіт (надання послуг) № 42 від 10.03.2020 на суму 33 650,00 грн. за період з березня 2020 по жовтень 2021 у розмірі 4 413,96 грн.;
за Актом приймання-передачі робіт (надання послуг) № 190 від 17.08.2020 на суму 53 839,97 грн. за період з вересня 2020 по жовтень 2021 у розмірі 1 483,04 грн.;
за Актом приймання-передачі робіт (надання послуг) № 236 від 29.10.2020 на суму 13 459,99 грн. за період з листопада 2020 по жовтень 2021 у розмірі 321,49 грн.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 12 945,82 грн. є такими, що підлягають частковому задоволенню у розмірі 6 218,49 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 6 727,33 грн. слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Перспектива" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіпром Груп" про стягнення заборгованості у розмірі 118 045, 34 грн. за договором надання послуг -задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіпром Груп" (Україна, 53201, Дніпропетровська обл., місто Нікополь, вул.. Героїв Чорнобиля, будинок 106; Ідентифікаційний код 38167697) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Перспектива" (Україна, 53400, Дніпропетровська обл., місто Марганець, вул.. Пушкіна, будинок 15-Б; Ідентифікаційний код 24445053) 48 410,00 грн. основної заборгованості; 2 240,54 грн. трьох процентів річних; 6 218,49 грн. інфляційних втрат; 1 093,59 грн судового збору, про що видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням чинності.
В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіпром Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Перспектива" 52 539,96 грн. - основного боргу, 1 909,02 грн. - 3% річних, 6 727,33 грн. - інфляційних втрат.
Судові витрати у розмірі 1 176,41грн. судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційну фірму "Перспектива".
Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення .
Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено 27.04.2022.
Суддя Н.Г. Назаренко