ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
27 квітня 2022 року Справа № 918/916/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.
без виклику сторін у справі
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут"
на рішення Господарського суду Рівненської області, ухваленого 25.01.22р. суддею Горплюком А.М. о 14:41 год. у м.Рівному, повний текст складено 04.02.22р.
у справі № 918/916/21
за позовом Виконувача обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України та Державної установи "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут"
про стягнення коштів в сумі 134 032грн. 47коп.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 25.01.2022р. у справі №918/916/21 позов Виконувача обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України та Державної установи "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" про стягнення коштів в сумі 134032,47грн. - задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" на користь Державної установи "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" кошти в сумі 134032,47грн..
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" на користь Рівненської обласної прокуратури судовий збір в сумі 2270,00грн..
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвали нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Також, просить вирішити питання про розподіл судових витрат. Крім того, просить розглядати апеляційну скаргу у даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:
- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;
- звертає увагу суду на ту обставину, що у суду першої інстанції були підстави для повернення прокурору позовної заяви в порядку ст.ст.53, 174 ГПК України. Зазначає, що звертаючись з позовом у даній справі виконувач обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури не обґрунтував, на підставі якої правової норми у нього виникли підстави здійснювати моніторинг процедури закупівлі, законності виконання чи не виконання сторонами договору Закону України "Про державні закупівлі", в той же час як прямий обов'язок виявлення таких порушень покладено виключно на Держаудитслужбу. Додає, що прокурор не довів факту бездіяльності компетентного органу, уповноваженого здійснювати функції контролю та цільового використання бюджетних коштів під час здійснення публічної закупівлі, оскільки виконувач обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури взагалі не звертався до органу Державної аудиторської служби;
- зауважує, що суд першої інстанції у рішенні від 25.01.2022р. у справі №918/916/21 не надав належної оцінки тій обставині, що прокурор фактично звернувся з позовом замість Держаудитслужби, яка законодавством наділена повноваженнями щодо здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, дотримання законодавства про державні закупівлі, є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави у судовому порядку;
- вказує, що суд першої інстанції при вирішенні питання наявності визначених законодавством підстав для здійснення представництва прокурором державних інтересів в суді, не врахував ту обставину, що уповноваженим органом у сфері державних закупівель вже була проведена перевірка у ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ", про що останній зазначає у листі від 23.07.2021р. №08-06/1550, зокрема, що "Управлінням західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області була проведена ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності установи з 01.01.2016р. по 31.12.2018р., за результатами якої порушень щодо дотримання законодавства про закупівлю не виявлено.";
- вважає, що з огляду на те, що МОЗ України вказало, про те, що ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ" є самостійним розпорядником бюджетних коштів, а також враховуючи покладення повноважень щодо контролю за провадженням фінансово-господарської діяльності Державної установи "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України" на інший орган державної виконавчої влади, вважаємо, що в даному випадку відповідачем не було порушено інтересів держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, а тому у задоволенні позову виконувача обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури Рівненської області, заявленого в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України слід відмовити;
- звертає увагу суду на те, що прокурор жодних матеріально-правових вимог спрямованих на захист прав саме Міністерства охорони здоров'я України не заявляв. Заявлена ним вимога в позовній заяві спрямована на захист прав та інтересів Державної установи "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України";
- стверджує, що задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь Державної установи "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" коштів в сумі 134032,47грн., суд першої інстанції необґрунтовано та помилково дійшов висновку про нікчемність додаткових угод №2-8 до договору, оскільки вони укладені всупереч вимогам ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Крім того, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги помилково послався на ст.1212 ЦК України як на підставу повернення виконаного за недійсним правочином;
- вказує, що зважаючи період в якому укладалися оспорювані прокуратурою додаткові угоди до договору №1 від 27.09.2018р., №2 від 23.10.2018р. №3 від 29.10.2018р, № 4 від 02.11.2018р. №5 від 07.11.2018р №6 від 09.11.2018р, №7 від 12,11,2018р, №8 від 14.11.2018р, а це липень, вересень, жовтень, листопад 2018 року, то при їх укладанні сторони договору керувалися діючим саме у тому періоді законодавством, оскільки в подальшому законодавство неодноразову змінювалося і окремі закони та положення викладалися повністю в нових редакціях;
- зазначає, що оскільки законодавством у сфері публічних закупівель конкретну особу наділену повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку не визначено, як і не встановлено форму в якій має надаватися гака інформація, а тому виходячи з норм чинного законодавства до суб'єктів надання такої інформації можна віднести, зокрема, Торгово-промислову палату України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації;
- стверджує, що ТОВ "Рівнегаз Збут" проаналізувало розрахунки прокуратури та вважає їх неправильними. При цьому, звертає увагу суду, що при ухваленні рішення судом першої інстанції взагалі не взято до уваги пояснення товариства, а також долучені всі акти приймання-передачі та платіжні доручення, відповідно до яких велися розрахунки між сторонами під час виконання договору у 2018 році;
- вважає, що висновки суду про те, що ТОВ "Рівнегаз Збут" не довело необхідність підвищення ціни на газ та порушило вимоги Закону "Про публічні закупівлі" спростовуються;
- додає, що ТОВ "Рівнегаз Збут" виконало договірні зобов'язання в повному обсязі, перерахування коштів за фактично спожитий природний газ відбулося в межах визначеної у п.3.6 договору суми (суми бюджетних асигнувань) та з врахуванням положень Закону України "Про публічні закупівлі", в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження перерахування бюджетних коштів за поставку природного газу за вказаним договором понад визначену у ньому суму, а також докази, які б давали підстави вважати, що кількості (обсягу) фактично поставленого природного газу за договором не вистачило для ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ".
Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №918/916/21/1435/22 від 01.03.2022р. матеріали справи №918/916/21 витребувано з Господарського суду Рівненської області.
16.03.2022р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали у справі №918/916/21.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2022р. відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд апеляційну скаргу у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" на рішення Господарського суду Рівненської області від 25.01.2022р. у справі №918/916/21, ухвалено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" на рішення Господарського суду Рівненської області від 25.01.2022р. у справі №918/916/21 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження та запропоновано учасникам справи подати до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в порядку ст.263 ГПК України протягом 10 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
01.04.2022р. до Північно-західного апеляційного господарського суду від керівника Рівненської окружної прокуратури надійшов письмовий відзив від 01.04.2022р. №50-1462ВИХ-22 на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 25.01.2022р. у справі №918/916/21 - без змін. Зокрема, обґрунтовуючи поданий відзив прокурор покликається на те, що наведені в апеляційній скарзі аргументи є безпідставними та необґрунтованими, а також суперечать вимогам законодавства у сфері публічних закупівель та нормам права, що регулюють повноваження органів прокуратури. Також. вказує на те, що судом першої інстанції, з огляду на всі обставини справи, встановлено, що прокурором при зверненні до суду належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави у спірних правовідносинах.
Зазначає, що на виконання вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру", з метою обґрунтування бездіяльності компетентних органів, Рівненською окружною прокуратурою на адресу уповноважених органів, в інтересах яких пред'явлено позов - Міністерства охорони здоров'я України та ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ України" скеровано листи, яким повідомлено про виявлені прокуратурою порушення при укладенні додаткових угод до договору постачання природного газу №41АВRvz461-18 від 12.07.2018р. та при здійсненні оплати за спожитий газ за необґрунтовано завищеними цінами. Однак, маючи відповідні правомочності для звернення до суду з позовом, будучи повідомленими про наявні порушення вимог законодавства у сфері публічних закупівель, уповноважені органи надані їм повноваження не використали, що свідчить про їх бездіяльність. Відтак, вказані обставини, згідно з вимогами ст.53 Господарського процесуального кодексу України, ст.23 Закону України "Про прокуратуру" стали підставою для захисту інтересів держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ України" шляхом пред'явлення до суду даного позову. Водночас покликається на те, що скаржник безпідставно вказує на ту обставину, що при пред'явленні позову окружною прокуратурою не обґрунтовано бездіяльність Держаудитслужби та не визначено даний орган позивачем у справі, так як саме на нього покладені повноваження щодо моніторингу публічних закупівель.
Зауважує, що питання моніторингу процедури закупівлі врегульовано ст.8 Закону "Про публічні закупівлі". Так, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи можуть проводити моніторинг процедури закупівлі протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії. Рівненській окружній прокуратурі про викладені у позовній заяві порушення вимог законодавства у сфері публічних закупівель, допущені під час підписання додаткових угод до договору, стало відомо в ході опрацювання інформації системи публічних закупівель "Прозорро", уже після фактичного виконання сторонами умов договору. Вказане підтверджується зокрема, долученим до позовної заяви листуванням між окружною прокуратурою та ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ України". Отже, на момент виявлення порушення підстави для проведення Управлінням Західного офісу Держаудислужби у Рівненській області моніторингу закупівлі UА-2018-06-08-000677-с за предметом: "Природний газ" були відсутні.
Зокрема, зауважує, що Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. У випадках, коли вказаний орган не здійснював фінансовий контроль та, як наслідок, не виявив порушення законодавства, то і право на звернення до суду із позовом у останнього не виникає. З урахуванням викладеного, аргументи відповідача про те, що Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель у цій справі, є необґрунтованим.
Стосовно пред'явлення позову в інтересах ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ України", звертає увагу на те, що остання є державною бюджетною неприбутковою установою, уповноваженим органом управління якої є Міністерство охорони здоров'я України. У свою чергу, ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ України" не є державною компанією (підприємством), відтак вказана заборона на пред'явлення позову в інтересах даного суб'єкта не розповсюджується.
Крім того вважає, що викладеними в апеляційні скарзі аргументами жодним чином не спростовано порушення вимог ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі" при підписанні додаткових угод №2 від 23.10.2018р., №3 від 29.10.2018р., №4 від 02.11.2018р., №5 від 07.11.2018р., №6 від 09.11.2018р., №7 від 12.11.2018р., №8 від 14.11.2018р.. Так, листи постачальника ТОВ "Рівнегаз Збут" та надані ним довідки Рівненської торгово-промислової палати не містять відомостей щодо динаміки ціни на природний газ, відсутній аналіз вартості ціни газу на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни природного газу на ринку, у зв'язку з чим не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі п.2 ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі".
Зазначає, що враховуючи положення законодавства, з урахуванням судової практики та фактичних обставин справи, які підтверджується наявними у справі доказами, додаткові угоди №2 від 23.10.2018р., №3 від 29.10.2018р., №4 від 02.11.2018р., №5 від 07.11.2018р., № 6 від 09.11.2018р., №7 від 12.11.2018р., №8 від 14.11.2018р. є нікчемними згідно зі ст.ст.36, 37 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), і, відповідно, не породжують жодних правових наслідків для сторін.
Покликається на те, що у позовній заяві Рівненської окружної прокуратури детально описано проведений розрахунок надміру сплачених коштів за вказаним договором. Відповідно до наявних у матеріалах справи актів приймання-передачі природного газу, за результатами виконання вказаного правочину відповідач ТОВ "Рівнегаз Збут", внаслідок укладення додаткових угод безпідставно отримав кошти у розмірі 134032,47грн., які підлягають стягненню з останнього.
Вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовано обставини справи з урахуванням наданих доказів.
18.04.2022р. на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" надійшли письмові заперечення від 15.04.2022р. №33701-Ск-2018-0422 на відзив на апеляційну скаргу у справі, яких не погоджується з позицією прокуратури стосовно висновків, які викладено у відповідних постановах Верховного Суду. Також, зазначає щодо позиції прокуратури про те, що ціна піднімалась декілька разів на 10%. Крім того, не погоджується з твердженням прокурора про правильність його розрахунку по стягненій з товариства суми та щодо документального обґрунтування збільшення ціни природного газу та правомірності правочину.
Позивачі не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, за результатами опрацювання інформації, оприлюдненої на веб-порталі електронної системи публічних закупівель "Рrozorro" Рівненською окружною прокуратурою встановлено, що Державною установою "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України" (на даний час - Державна установа "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України") здійснено процедуру закупівлі UА-2018-06-08-000677-с, за предметом: "Природний газ" (а.с.20, т.1).
Зокрема, за результатом проведення торгів переможцем вказаного аукціону визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" з ціновою пропозицією 434 500,00грн..
12.07.2018р. Державною установою "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" (постачальник) укладено договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВRvz461-18 від 12.07.2018р. (далі - договір), згідно п.1.1 якого, постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу, що визначені договором (а.с.21 - 27, т.1).
У відповідності до п.1.2 договору, річний плановий обсяг постачання газу - 55000куб.м..
Пунктами 3.2 - 3.3 договору погоджено, що ціна газу становить - 6583,33грн. за 1000куб.м., крім того ПДВ - 1316,67грн., всього з ПДВ - 7900,00грн.. Ціна, зазначена в п.3.2 договору, може змінюватися протягом дії Договору. Зміна ціни за одиницю товару може бути не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми визначеної в договорі. Збільшення ціни за одиницю товару, можливе щляхом укладення додаткової угоди один раз на півріччя, але у будь-якому випадку не раніше ніж через 4 місяці з моменту підписання договору, та поставки постачальником 50% від загального річного планового обсягу природного газу зазначеного в п.1.2. цього договору.
Відповідно до п.3.6 договору, загальна сума договору складається із місячних платежів сум вартості газу поставленого споживачеві за даним договором та на дату його укладення становить 434500,00грн. з ПДВ.
В подальшому, сторонами вказаного вище договору укладено додаткову угоду №2 від 19.10.2018р. (а.с.28, т.1), згідно якої, викладено у новій редакції п.3.2 договору та визначено, що ціна за 1000куб.м. газу становить 8525,00грн. з ПДВ.
Також, додатковою угодою №3 від 29.10.2018р. збільшено ціну газу за 1000куб.м. газу до 9375,00грн. з ПДВ (а.с.29, т.1).
Аналогічні додаткові угоди в частині збільшення ціни газу сторонами укладено:
- додаткова угода №4 від 02.11.2018р. - збільшено ціну за 1 000куб.м. газу до 10310,00грн. з ПДВ (а.с.30, т.1);
- додаткова угода №5 від 07.11.2018р. - 11340,00грн. з ПДВ (а.с.31, т.1);
- додаткова угода №6 від 09.11.2018р. - 12470,00грн. з ПДВ (а.с.32, т.1);
- додаткова угода №7 від 12.11.2018р. - 13709,04грн. з ПДВ (а.с.33, т.1);
- додаткова угода №8 від 14.11.2018р. - 14958,84грн. з ПДВ (а.с.34, т.1).
Надалі, додатковою угодою №9 від 28.12.2018р. внесено зміни до п.3.2 договору, відповідно до якої ціну зменшено до 13719,44грн. з ПДВ (а.с.35, т.1).
Таким чином, до договору у період його виконання 7 разів вносились зміни вартості одиниці газового палива в сторону збільшення та 1 раз в сторону зменшення.
За вказаних обставин, виконувач обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, Державної установи "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" про стягнення коштів в сумі 134032,47грн..
Обґрунтовуючи позов, виконувач обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури покликається на те, що відповідно до ст.37 Закону України "Про публічні закупівлі", ч.2 ст.215 ЦК України додаткові угоди №2 від 23.10.2018р., №3 від 29.10.2018р., №4 від 02.11.2018р., №5 від 07.11.2018р., №6 від 09.11.2018р., №7 від 12.11.2018р., №8 від 14.11.2018р. до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВRvz461-18 від 12.07.2018р. є нікчемними, а отже, недійсними, оскільки укладені в порушення вимог ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому вважає, що кошти, які отримані на підставі нікчемних угод отримані безпідставно.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 26.10.2021р. (суддя Політика Н.А.) прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №918/916/21 за правилами загального позовного провадження, судове засідання призначено на 25.11.2021р..
16.11.2021р. до Господарського суду Рівненської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 15.11.2021р., в якому останній просить відмовити у задоволенні позову (а.с.116-168, т.1).
19.11.2021р. до Господарського суду Рівненської області від Державної установи "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" надійшла заява, в якій останній просить розглянути спір без участі їх представника за наявними в матеріалах справи документами (а.с.169 - 172, т.1).
Розпорядженням керівника апарату від 22.11.2021 №01-04/60/2021 в зв'язку з тим, що суддя Політика Н.А. з 22.11.2021 перебуває у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, та не зможе продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені ГПК України, з метою недопущення порушення строків розгляду вищевказаної справи відповідно до пунктів 2.3.25, 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №918/916/21.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2021р. справу №918/916/21 передано судді Горплюку А.М..
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 23.11.2021р. (суддя Горплюк А.М.) матеріали справи №918/916/21 прийнято до свого провадження, розгляд справи розпочато спочатку на стадії підготовчого провадження.
23.11.2021р. на офіційну електронну пошту Господарського суду Рівненської області від Міністерства охорони здоров'я України надійшла заява, в якій останній просить задоволити позовні вимоги та розглянути спір без його участі (а.с.184 -187, т.1).
25.11.2021р. до Господарського суду Рівненської області від виконуючого обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив від 24.11.2021р., в якому останній просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі (а.с.188 - 195, т.1).
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25.11.2021р. підготовче засідання відкладено на 21.12.2021р..
16.12.2021р. до Господарського суду Рівненської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с.207-221, т.1).
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.01.2022р..
25.01.2022р. до Господарського суду Рівненської області від відповідача надійшла заява з процесуальних питань (а.с.231-267, т.1).
Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Рівненської області від 25.01.2022р. у справі №918/916/21 позов задоволено.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №.№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За змістом ч. 1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов'язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов'язань відповідно до ст.692 ЦК України.
За змістом ст.655 ЦК України, передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг, для забезпечення потреб держави та територіальної громади, визначено Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Згідно ч.1 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною 5 ст.180 ГК України передбачено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін, у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч.ч.1, 2 ст.632 ЦК України).
У наведеному приписі закріплено принцип стабільності (або відносної неможливості зміни) встановленої сторонами ціни, що є проявом обов'язковості виконання умов договору, встановленої ст.629 ЦК України.
В умовах ринкової економіки ціна в договорі визначається попитом і пропозицією, конкуренцією та іншими економічними чинниками, тому при укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватись, зокрема враховувати тенденції зростання (падіння) цін на ринку товарів та послуг тощо.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.06.2018р. у справі №904/8354/16.
У відповідності до ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі", умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.
Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі (п.2 ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі").
Аналізуючи вказані положення Закону України "Про публічні закупівлі" слід дійти висновку, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, та повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного кодексу України (ст.651) та Господарського кодексу України (ст.188), які визначають загальну процедуру внесення змін до договору. Якщо спеціальною нормою права (ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі") заборонено укладення умов договору про публічні закупівлі, які відрізняються від умов тендерної пропозиції, та заборонено вносити зміни до договору, окрім певного законодавчо визначеного переліку випадків, то внесення змін до такого договору поза межами переліку, передбаченого зазначеним приписом закону, означатиме незаконність внесення цих змін.
Зазначена вище правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2018р. у справі №916/1491/17.
Згідно роз'яснень Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016р. №3302-06/34307-06 щодо зміни істотних умов договору про закупівлю визначено, що згідно з п.2 ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі", істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків, у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. При цьому, норма п.2 ч.4 ст.36 Закону поширюється на договори про закупівлю, у разі якщо предметом закупівлі є товар.
Враховуючи викладене вище, сторони у випадку коливання ціни на ринку наділені правом вносити зміни до ціни товару декілька разів, але не більше ніж на 10% від ціни за одиницю товару, і такі зміни сторони вносять з урахуванням вже внесених попередніх змін. Тобто, кожного разу сторони мають право збільшити ціну за одиницю товару не більше ніж на 10%, з урахуванням попередніх змін. Однак, у випадку коливання цін, тобто з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами опрацювання інформації, оприлюдненої на веб-порталі електронної системи публічних закупівель "Рrozorro" Рівненською окружною прокуратурою встановлено, що Державною установою "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України" (на даний час - Державна установа "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України") здійснено процедуру закупівлі UА-2018-06-08-000677-с, за предметом: "Природний газ".
Так, за результатом проведення торгів переможцем вказаного аукціону визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" з ціновою пропозицією 434 500,00грн..
12.07.2018р. Державною установою "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" (постачальник) укладено договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВRvz461-18 від 12.07.2018р. (далі - договір), згідно п.1.1 якого, постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу, що визначені договором.
Пунктами 3.2 - 3.3 договору погоджено, що ціна газу становить - 6583,33грн. за 1000куб.м., крім того ПДВ - 1316,67грн., всього з ПДВ - 7900,00грн.. Ціна, зазначена в п.3.2 договору, може змінюватися протягом дії Договору. Зміна ціни за одиницю товару може бути не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми визначеної в договорі. Збільшення ціни за одиницю товару, можливе щляхом укладення додаткової угоди один раз на півріччя, але у будь-якому випадку не раніше ніж через 4 місяці з моменту підписання договору, та поставки постачальником 50% від загального річного планового обсягу природного газу зазначеного в п.1.2 цього договору.
Надалі, сторонами вказаного вище договору укладено додаткову угоду №2 від 19.10.2018р., згідно якої, викладено у новій редакції п.3.2 договору та визначено, що ціна за 1000куб.м. газу становить 8525,00грн. з ПДВ.
Додатковою угодою №3 від 29.10.2018р. збільшено ціну газу за 1000куб.м. газу до 9375,00грн. з ПДВ.
Додатковою угодою №4 від 02.11.2018р. збільшено ціну за 1000куб.м. газу до 10310,00грн. з ПДВ.
Додатковою угодою №5 від 07.11.2018р. збільшено ціну за 1000куб.м. газу до 11340,00грн. з ПДВ.
Додатковою угодою №6 від 09.11.2018р. збільшено ціну за 1000куб.м. газу до 12470,00грн. з ПДВ.
Додатковою угодою №7 від 12.11.2018р. збільшено ціну за 1000куб.м. газу до 13709,04грн. з ПДВ.
Додатковою угодою №8 від 14.11.2018р. збільшено ціну за 1000куб.м. газу до 14958,84грн. з ПДВ.
Як встановлено судом, що укладення додаткових угод в частині збільшення ціни за одиницю товару обґрунтована відповідними листами ТОВ "Рівнегаз Збут" від 14.09.2018р., 28.09.2018р., 30.11.2018р..
Також, до вказаних листів постачальником долучено інформаціі Рівнеської торгово- промислової палати відносно прейскуранта цін природного газу з офіційного сайту НАК "Нафтогаз України" та цін природного газу, що реалізується різними суб'єктами господарювання.
Водночас, відносно укладення додаткових угод №2-8 судом встановлено, що укладення таких угод прямо суперечить вимогам Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки додержання вимоги про збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків не дотримано, з огляду на наступне.
Так, для прийняття рішення про збільшення ціни товару у замовника повинні бути обґрунтовані підстави, зокрема, надані постачальником підтвердження (довідка, експертний висновок) компетентних органів (установ, організацій) про підвищення цін на ринку відповідної продукції.
Згідно п.11.5 договору, усі зміни та доповнення до договору оформлюються письмово, підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються їх печатками (за наявності).
У відповідності до роз'ясненням Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016р. №3302-06/34307-06 внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим. Перелік органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, не є вичерпним.
Відповідно до розміщеного на сайті прейскуранта на природний газ із ресурсів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з 01.07.2018р., на час укладення договору від 12.07.2018р., ціни на ринку природного газу становили 10893,60грн. з ПДВ за 1000куб.м..
Таким чином, на момент укладення договору від 12.07.2018р. за результатами процедури закупівлі, відповідачу було відомо про економічну невигідність його укладення згідно змісту поданої тендерної пропозиції.
Як встановлено судом та вбачається із додаткових угод №2 від 23.10.2018р., №3 від 29.10.2018р., №4 від 02.11.2018р., №5 від 07.11.2018р., №6 від 09.11.2018р., №7 від 12.11.2018р., №8 від 14.11.2018р., вони укладені з проміжком часу декілька днів.
Також, додаткові угоди №2-8 укладено на підставі інформації Рівненської торгово-промислової палати, яка не встановлює наявність факту коливання ціни на газ в період підписання сторонами додаткових угод.
Отже, вказані вище листи Рівненської торгово-промислової палати, а також листи відповідача щодо необхідності укладення додаткових угод не містять відомостей щодо динаміки ціни на природний газ, відсутній аналіз вартості ціни газу на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання природного газу на ринку, у зв'язку з чим не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі п.2 ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі".
При цьому, відповідачем на підтвердження обґрунтування внесення змін в договір надані довідки торгово-промислових палат, однак, як вбачається з останніх вони лише констатують рівень цін згідно з прейскурантом НАК "Нафтогаз України" та рівень загальних ринкових цін на газове паливо та не є доказом на підтвердження коливання ціни та товар на ринку.
Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Харківської області від 15.07.2019р. у справі №907/788/18 про визнання недійсними додаткових угод, залишеним в силі постановою Верховного суду від 23.01.2020р. без змін, позовні вимоги задоволено. Як вбачається з тексту відповідних судових рішень у вказаній справі, відповідачем на підтвердження обґрунтування внесення змін в договір також були надані довідки торгово-промислових палат, проте, як слушно зауважив суд, вони лише констатують рівень цін згідно з прейскурантом НАК "Нафтогаз України" та рівень загальних ринкових цін на газове паливо та не є доказом на підтвердження коливання ціни на товар на ринку.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019р. у справі №915/346/18, від 12.02.2020р. у справі №913/166/19, а також у постановах від 21.03.2019р. у справі №912/898/18, від 25.06.2019р. у справі №913/308/18 та від 12.09.2019р. у справі №915/1868/18.
Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст.3 Закону України "Про публічні закупівлі".
Стаття 37 Закону України "Про публічні закупівлі" визначає випадки недійсності договору про закупівлю, та передбачає, що договір про закупівлю є нікчемним у разі, зокрема, його укладення з порушенням вимог ч.4 ст. 36 цього Закону.
Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У відповідності до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч.1 ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
З огляду на викладене та враховуючи те, що додаткові угоди №2-8 до договору укладені всупереч вимогам ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі", дані правочини є нікчемними, а тому, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Слід також зазначити, що висновок щодо нікчемності додаткових угод викладений в аналогічній справі у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04.06.2019р. №916/3156/17, від 03.12.2020р. у справі №909/703/19, від 21.05.2020р. у справі №920/551/19, від 09.07.2019р. у справі №910/17258/17, зокрема, визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
Аналогічні висновки викладені також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021р. у справі №927/491/19.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
З огляду на викладене, а також те, що додаткові угоди, про які вказувалось вище, є нікчемними, слід дійти висновку, що розрахунок за поставлений природний газ повинен здійснюватися за ціною, вказаною в основному договорі про постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 12.07.2018р., а саме 7900,00грн. за 1 тис.м.куб. природного газу.
Відповідно до акту приймання - передачі природного газу №3РВ00013792 у листопаді 2018 року споживач - ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ України" прийняв природний газ обсягом 1,323куб.м. на загальну суму 19790,54грн. по ціні 12465,70грн. без ПДВ (ціна з ПДВ - 14958,84грн. за 1000куб.м), що підтверджується платіжним дорученням №925 від 04.12.2018р..
Сума коштів, яку переплатив споживач згідно вищевказаного акту приймання - предачі природного газу №3РВ00013792 становить 9338,84грн. = 19790,54грн. - 1041,70грн., де :
19790,54грн. - вартість за додатковою угодою №8 від 14.11.2018р.;
10451,70грн. - вартість у разі закупівлі по 7900,00грн. * 1,323= 10451,70грн..
Відповідно до актів приймання - передачі природного газу №3РВ00014149, №3РВ00013836, №3РВ00014479, №3РВ00013578, №3РВ00013725 у листопаді 2018 року споживач - ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ України" прийняв природний газ загальним обсягом 4,154куб.м. по ціні 12465,70грн. без ПДВ (ціна з ПДВ - 14958,84грн. за 1000куб.м.) на загальну суму 62139,02грн., що підтверджується платіжними дорученнями №928 від 05.12.2018р. та №№932, 933, 1393, 1396 від 06.12.2018р..
Сума коштів, яку переплатив споживач згідно вищевказаних актів приймання передачі природного газу становить 37814,92грн. = 62139,02грн. - 24324,10грн., де: 62139,02грн. - вартість за додатковою угодою №8 від 14.11.2018р.; 32816,60грн. - вартість у разі закупівлі по 7900,00грн.*4,154.
У відповідності до актів приймання - передачі природного газу №3РВ00015263, №3РВ00015212, №3РВ00015313, №3РВ00015231, №3РВ00015360 у грудні 2018 року споживач ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ України" прийняв природний газ загальним обсягом 11,822куб.м. по ціні 11432,87грн. без ПДВ (ціна з ПДВ - 13719,44грн. за 1000куб.м.) на загальну суму 162191,26грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1483 від 19.12.2018р. та №№1502, 985, 1492 від 19.12.2018р., №№1504, 1505 від 21.12.2018р. та №№993, 1528 від 26.12.2018р..
Сума коштів, яку переплатив споживач згідно вищевказаних актів приймання передачі природного газу становить 64797,46грн. = 162191,26грн. - 93393,80грн., де: 162191,26грн. - вартість за додатковою угодою №9 від 28.12.2018р.; 93393,80грн. - вартість у разі закупівлі по 7900,00грн. * 11,822.
У відповідності до актів приймання - передачі природного газу №3РВ89000342, №3РВ89000281 у січні 2019 року споживач ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ України" прийняв природний газ загальним обсягом 3,923куб.м. по ціні 10424,20грн. без ПДВ (ціна з ПДВ - 127509,04грн. за 1000куб.м.) на загальну суму 49072,95грн., що підтверджується платіжними дорученнями №121 та №122 від 27.02.2019р..
Сума коштів, яку переплатив споживач згідно вищевказаних актів приймання передачі природного газу становить 18081,25грн. = 49072,95грн. - 30991,70грн., де: 49072,95грн. - вартість, сплачена споживачем; 30 991,70грн. - вартість у закупівлі по 7900,00грн.*3,923.
Отже, за результатами виконання вказаного правочину відповідач внаслідок укладення додаткових угод безпідставно отримав 134032,47грн. = (9338,84грн. + 37814,92грн. + 68 797,46грн. + 18 081,25грн.), що свідчить про неналежне виконання умов договору та безпідставне отримання вказаних коштів за нікчемними угодами.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання відповідача на відсутність підстав звернення виконувача обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, Державної установи "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України", оскільки вони можуть самостійно здійснювати захист своїх інтересів у суді, оскільки вирішення судом питання наявності у прокурора повноважень для звернення до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, Державної установи "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" у цій справі не суперечить правовому висновку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №587/430/16-ц, від 15.10.2019р. у справі №903/129/18 (провадження №12-72гс-19), відповідно до якого, сам факт не звернення до суду Міністерства охорони здоров'я України, Державної установи "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що вказані позивачі неналежно виконують свої повноваження щодо повернення безпідставно виплачених грошових бюджетних коштів, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (рішення від 15.01.2009р. у справі "Менчинська проти Росії", заява №42454/02, п.35).
У відповідності до ч.3ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду №912/2385/118 від 26.05.2020р..
Як свідчать матеріали справи, Державна установа "Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" є державною бюджетною неприбутковою установою, уповноваженим органом управління якої є Міністерство охорони здоров'я України.
Майно установи є державною власністю та закріплюється за нею на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, Установа користується та розпоряджається майном відповідно до законодавства. Контроль за ефективністю використання збереження та обліком закріпленого за установою майна здійснюється Уповноважений орган управління.
Належне та нераціональне, з порушенням Закону використання бюджетних коштів є порушенням інтересів держави щодо забезпечення фінансування закладів охорони здоров'я.
Міністерство охорони здоров'я України та ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ України" з часу укладення нікчемних додаткових угод з вересня 2018 року по даний момент не звернулись до суду про стягнення вказаної суми коштів.
Рівненською окружною прокуратурою на адресу Міністерства охорони здоров'я України ДУ "Рівненський ОЦКПХ МОЗ України" скеровано листи від 08.09.2021р. №50-4703 вих-21 та №50-4704 вих-21 щодо необхідності судового захисту інтересів держави.
Відтак, маючи відповідні правомочності для звернення до суду прокурор звернувся з цим позовом.
Також, слід зазначити, що звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності (ст.68 Конституції України). Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний так і суспільний інтерес.
Враховуючи вище викладене в сукупності суд вважає, що прокурором обґрунтовано та в межах розумного строку подано позов, що узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові №912/2385/18.
За вказаних обставин, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що заперечення скаржника та відповідні обґрунтування в апеляційній скарзі та у відповідних запереченнях на відзив на апеляційну скаргу щодо обставин справи та оцінку їх судом є безпідставними та такими, що не можуть впливати на розгляд справи по суті.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Натомість, скаржниками не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційних скаргах.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, рішення Господарського суду Рівненської області від 25.01.2022р. у справі №918/916/21 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" - без задоволення.
Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 25.01.2022р. у справі №918/916/21 - без змін.
2. Справу №918/916/21 повернути до Господарського суду Рівненської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови складений "27" квітня 2022 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Демидюк О.О.
Суддя Савченко Г.І.