вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" квітня 2022 р. Справа№ 910/6409/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Тарасенко К.В.
Шаптали Є.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп"
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 (повний тест складено 10.08.2020)
у справі № 910/6409/20 (суддя Картавцева Ю.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС"
до Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп"
про стягнення 30 148,74 грн,
Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 30 148,74 грн.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" грошові кошти у розмірі 30 148,74 грн та судовий збір у розмірі 2102,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сума непокритого страхового відшкодування складає 30 148,74 грн, а ліміт відповідальності за договором добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів №002340 складає 100 000,00 грн, тому обов'язок щодо відшкодування завданої позивачу шкоди у розмірі 30148,74 грн має бути покладений на відповідача.
Крім того, зважаючи на обґрунтованість доводів позивача щодо причин пропуску строку позовної давності, місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що причини пропуску позовної давності є поважними, оскільки позивач в межах встановлених строків звертався як до страховика, так і до винної особи, однак обставини, що стали підставою позову в даній справі стали відомі позивачу в ході розгляду справи № 756/2089/18.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/6409/20 від 04.08.2020 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Підставою для скасування рішення суду першої інстанції відповідач зазначає порушення норм матеріального права, оскільки за договором страхування, за яким місцевий господарський суд стягнув кошти, страховий випадок (добровільний вид страхування) не настав.
Зокрема, відповідач посилається на те, що позивач не є особою, яка має право на отримання страхового відшкодування відповідно до договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів № 002340, оскільки, він не є володільцем та/або користувачем автомобіля "Mazda" державний номер НОМЕР_1 , який 12.02.2015 був пошкоджений у дорожньо-транспортній пригоді.
Також за твердженням відповідача, позивачем при поданні даного позову пропущено строк позовної давності, про застосування якого відповідачем було заявлено в суді першої інстанції.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування судового рішення є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 у справі № 910/6409/20 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/6409/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі № 910/6409/20 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів: Тарасенко К.В., Шаптали Є.Ю. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
06.01.2015 між Приватним акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС" (за договором - страховик, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" (за договором - страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № А 431829, за умовами якого позивач застрахував майнові інтереси, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - автомобіля "Mazda", державний номер НОМЕР_1 .
З довідки №57783148 про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що 12.02.2015 о 17 годині 24 хвилини у місті Києві ОСОБА_1 керуючи автомобілем "Subaru", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснила виїзд на площу Перемоги на забороняючий жест регулювальника, внаслідок чого скоїла зіткнення з автомобілем "Mazda", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що призвело до пошкодження обох транспортних засобів.
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 04.03.2015 у справі №761/5041/15-п визнано ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
До позивача звернувся страхувальник із заявою про виплату страхового відшкодування, в зв'язку з пошкодженням застрахованого транспортного засобу - автомобіля "Mazda", внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту № А 431829 є страховим випадком.
Відповідно до страхового акту № 5557В/40/2015 від 23.03.2015, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "Mazda", державний номер НОМЕР_1 склала 79648,74 грн.
Позивачем було сплачено суму страхового відшкодування у визначеному розмірі, що підтверджується платіжним дорученням № 45088 від 25.03.2015.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику за договором добровільного страхування наземного транспорту № А 431829, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду.
В подальшому, позивач звернувся до відповідача щодо виплати страхового відшкодування, оскільки, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу "Subaru", державний номер НОМЕР_2 була застрахована у відповідача.
Відповідач, в свою чергу, виплатив позивачу страхове відшкодування в межах ліміту полісу № АІ/7541936 з урахуванням франшизи (49 500,00 грн), що підтверджується платіжним доручення № ЗР019703 від 15.04.2015.
Враховуючи, що виплачена відповідачем сума коштів не покрила суму збитків, позивач звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовною заявою, у якій просив суд стягнути з винної у завданні шкоди особи - ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 30148,74 грн (різницю між фактичним розміром завданої шкоди та виплатою, здійсненою Приватним акціонерним товариством "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп").
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26.02.2020 у справі №56/2089/18 в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" до ОСОБА_1 про стягнення 30 148,74 грн було відмовлено, оскільки, у ході розгляду зазначеної справи було встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була додатково застрахована за договором добровільного страхування № 002340, укладеного 20.01.2015 між нею та Приватним акціонерним товариством "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (ліміт відповідальності 100 000,00 грн).
Даний спір виник, у зв'язку з невідшкодованою відповідачем частиною суми сплаченого позивачем страхового відшкодування у розмірі 30 148,74 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" грошові кошти у розмірі 30148,74 грн та судовий збір у розмірі 2102,00 грн.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 990 Цивільного кодексу України.
Статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який випалатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
З матеріалів справи вбачається, що виплата страхового відшкодування була здійснена позивачем, у зв'язку зі страховою подією та у повній відповідності до умов договору добровільного страхування № А 431829 від 06.01.2015.
Отже, факт виплати страховиком страхового відшкодування обумовив перехід до нього від страхувальника відповідних прав до особи, відповідальної за завдані збитки, в межах понесених ним витрат на виплату страхового відшкодування.
В даній справі позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування власнику автомобіля "Mazda", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у розмірі 79 648,74 грн, набув право вимоги до особи, відповідальної за збитки, в межах суми фактичних витрат.
Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З урахуванням того, що відповідальність власника транспортного засобу "Subaru", державний номер НОМЕР_2 була застрахована у відповідача полісом № АІ/7541936, останньою було відшкодовано позивачу 49 500,00 грн в межах ліміту, передбаченого вищевказаним полісом.
Невідшкодованою залишилась сума страхового відшкодування у розмірі 30148,74 грн.
Враховуючи, що виплачена відповідачем сума коштів не покрила суму збитків, позивач звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовною заявою, у якій просив місцевий суд стягнути з винної у завданні шкоди особи - ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 30148,74 грн (різницю між фактичним розміром завданої шкоди та виплатою, здійсненою Приватним акціонерним товариством "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп").
Рішенням Голосіївського Районного суду м. Києва від 26.02.2020 у справі № 756/2089/18 в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" до ОСОБА_1 про стягнення 30148,74 грн відмовлено, оскільки, у ході розгляду зазначеної справи було встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була додатково застрахована за договором добровільного страхування № 002340, укладеного 20.01.2015 між нею та Приватним акціонерним товариством "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (ліміт відповідальності, якої складає 100 000,00 грн).
Так, судом першої інстанції було встановлено, що 20.01.2015 між ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" був укладений договір добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів № 002340, відповідно до п. 3 якого предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником або іншою особою, цивільна відповідальність якої застрахована, майну третіх осіб внаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час експлуатації забезпеченого транспортного засобу "Subaru", державний номер НОМЕР_2 .
Пунктом 5 договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів № 002340 визначено, що страховим випадком є пред'явлення претензії щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, яка визнана страхувальником (особою, цивільна відповідальність якої застрахована) в добровільному порядку (за умови попередньої згоди страховика) або набуття чинності рішення суду, згідно з яким страхувальник зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну майну третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час експлуатації застрахованого транспортного засобу.
Згідно з п. 6.1 вказаного вище договору ліміт розміру страхової суми складає 100 000,00 грн.
Враховуючи, що сума непокритого страхового відшкодування складає 30 148,74 грн, а ліміт відповідальності за договором добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів № 002340 становить 100 000,00 грн, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача страхових виплат у розмірі 30148,74 грн.
Доводи відповідача стосовно того, що позивач не є особою, яка має право на отримання страхового відшкодування відповідно до договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів № 002340, оскільки, він не є володільцем та/або користувачем автомобіля "Mazda" державний номер НОМЕР_1 , який 12.02.2015 був пошкоджений у дорожньо-транспортній пригоді, колегією суддів відхиляються виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Тобто, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем, у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілого страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілого у деліктному зобов'язанні.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Разом з тим, покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.
Тобто, в даному випадку уклавши договір добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів № 002340, страховик на випадок виникнення страхового випадку бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоду. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування реалізує право вимоги, передбачене ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Відтак, з огляду на викладене вище, доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на отримання виплати коштів відповідно до умов договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів № 002340 є необґрунтованими.
Посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності стосовно вимог про стягнення страхового відшкодування, судова колегія оцінює критично, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Нормами ст. 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За правилами ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
В силу приписів ст. 253 цього ж Кодексу перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. При цьому згідно з ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Для спірних відносин застосовуються загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 Цивільного кдексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, у даній справі днем настання події (днем вчинення дорожньо - транспортної пригоди) є 12.05.2015. Отже, за змістом вищенаведених норм, загальна позовна давність тривалістю у три роки починає перебіг 13.05.2015 і спливає у відповідні число та місяць останнього року, тобто такі, що відповідають числу та місяцю настання події.
З урахуванням наведеного слідує, що у даній справі позовна давність спливає у число та місяць останнього третього року, тобто 12.05.2018.
Позивачем позовну заяву у даній справі було направлено 06.05.2020 до суду першої інстанції за допомогою засобів поштового зв'язку, тобто після спливу позовної давності.
Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Разом з тим, як було встановлено судом першої інстанції, позивач звертався до відповідача в межах визначених законодавством строків, однак, останній частково сплатив позивачу суму страхового у розмірі 49500,00 грн, тобто, в межах ліміту полісу № АІ/7541936 з урахуванням франшизи.
Про існування договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів № 002340 від 20.01.2015, укладеного між ОСОБА_1 та відповідачем, позивачу стало відомо в ході розгляду справи № 756/2089/18, оскільки договори добровільного страхування не реєструються Моторним (транспортним) страховим бюро України і відомості про існування таких договорів інформаційна база Моторного (транспортного) страхового бюро України не містить.
З огляду на викладене, оскільки рішення Голосіївського районного суду м. Києва, яким було встановлено зазначені вище обставини прийнято 26.02.2020, позивач просив суд першої інстанції визнати поважними причини пропуску строку позовної давності.
Зважаючи на обґрунтованість доводів позивача щодо причин пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що причини пропуску позовної давності є поважними, оскільки, позивач в межах встановлених строків звертався як до страховика, так і до винної особи, однак, обставини, що стали підставою позову в даній справі стали відомі позивачу в ході розгляду справи № 756/2089/18.
Інші доводи відповідача по суті його апеляційної скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.
За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами апеляційної скарги
За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим.
Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається.
Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі №910/6409/20 - без змін.
Матеріали справи № 910/6409/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді К.В. Тарасенко
Є.Ю. Шаптала