вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" лютого 2022 р. Справа№ 910/3259/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Попікової О.В.
Кропивної Л.В.
при секретарі Реуцькій Т.О.
За участю представників:
від позивача: Гріщенко В.І., (наказ №1 від 02.10.2002)
від відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу підприємства з іноземною інвестицією «ОСТ-ВЕСТ ЕКСПРЕС»
на рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2021
у справі №910/3259/21 (суддя Чинчин О.В.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВВ ІМЕКС»
до підприємства з іноземною інвестицією «ОСТ-ВЕСТ ЕКСПРЕС»
про стягнення простою у розмірі 42 400 євро,-
Позов заявлено про стягнення з відповідача простою в сумі 42 000,00 грн. євро нарахованого за період з 01.08.2020 по 28.02.2021 на підставі договорів-заявок №14/02 від 28.02.2020, №15/02 від 28.02.2020.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- при здійсненні спірних перевезень ним позивачу були надані належні та достатні документи для перетину вантажем кордону, а саме, сертифікати, видані компанією «МАК ГмбХ» на продукт Клетомекс, де зазначено про кваліфікаційну відповідність продукту з терміном дії 03/2020, що свідчить про те, що дія сертифікатів поширювалась на період з 01.03.2017 та до 31.03.2020, а отже, на момент перетину митного кордону з Польщею (березень 2020 року - примітка суду) були наявні необхідні документи для здійснення ввезення вантажу, проте йому невідомо, з яких причин, вказані сертифікати не були прийняті митними органами Польщі, а тому відповідач не може нести відповідальність;
- у спірних заявках не зазначені дати доставки вантажу;
- сума заявлених до стягнення штрафних санкцій у 17,5 разів перевищу суму фрахту, в той час як за змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.05.2021, повний текст якого складений 20.05.2021, у справі № 910/3259/21 позов задоволено у повному обсязі, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено заборгованість з простою у розмірі 42 400,00 євро та судовий збір у розмірі 21 525,36 грн.
Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції встановивши, що відповідач, в порушення норм ЦК України та умов укладених між сторонами договорів - заявок №14/02 та №15/02 про перевезення вантажів за маршрутом: с. Н. Дубечня, Київська обл., Україна - м. Пруш Польща, вартість фрахту 1200 євро по курсу НБУ, не здійснив митне оформлення товарів, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а відтак, відповідно до положень п. 2 спірних договорів-заявок, має оплатити позивачу простій автотранспортного засобу в розмірі 100 євро за кожну добу простою, визнав законними та обґрунтованими позовні вимоги про стягнення простою в сумі 42 000,00 євро нарахованого за період з 01.08.2020 по 28.02.2021.
Також судом першої інстанції при винесення оспорюваного рішення було враховано, що рішенням господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі №910/11766/20, предметом розгляду у якій були позовні вимоги про стягнення суми простою за спірними заявками за період, який передує тому, який заявлений до стягнення у цій справі № 910/3529/21, встановлено факт ненадання відповідачем всіх документів, необхідних для здійснення міжнародного перевезення вантажу.
З огляду на обставини, встановлені вказаним вище рішенням суду, а також те, що наявність сертифікатів зі строком дії 03.2017 - 03.2020 не спростовує факту знаходження на митній території ЄС товарів - гербіцидів, що підтверджується листом Люблінської митно-податкової служби в місті Бяла-Подляска представництво у Люблені Автомобільний митний відділ у Дорогуську від 07.07.2020 року по справі 308000-302060.4341.8.2020.КЛ, суд першої інстанції не прийняв до уваги заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, в частині надання ним належних та достатніх документів для перетину спірним товаром митного кордону з Польщею.
Судом першої інстанції розглянуті та відхилені заперечення відповідача в частині незазначення дати доставки вантажу, оскільки у заявках зазначені додаткові інструкції щодо норми часу на завантаження, розвантаження й митні операції: 24 годин на кожну операцію.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, підприємство з іноземною інвестицією «ОСТ-ВЕСТ ЕКСПРЕС» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі №910/3259/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
У апеляційній скарзі апелянт, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції, послався на те, що судом першої інстанції не враховано непропорційності заявленого розміру суми простою та вартості послуг позивача та наявності підстав для застосування до спірних правовідносин ч. 3 ст. 551 ЦК України, якими, на думку відповідача, є те, що:
- позовними вимогами у цій справі є стягнення з відповідачем вартості простою, який за своєю правовою природою є штрафною санкцією, в сумі 42 000,00 євро, що в 17 разів перевищує вартість наданих позивачем за умовами спірних договорів послуг;
- при цьому, згідно рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2021 по справі №910/11766/20 відповідачем позивачу вже сплачено простій в сумі 29 704,72 євро, а відтак, з урахуванням вказаної суми, сума простою в 30 разів перевищує вартість послуг позивача;
- відповідач не є власником вантажу, перевезення якого здійснювалось позивачем, та, відповідно, не є особою, винною у виникненні простою.
Крім того, у апеляційній скарзі та у доданому до неї клопотанні про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору апелянт, з посиланням на те, що він не власником спірного вантажу, просив залучити до участі і справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача МАК ГмбХ Альте Ландштрассе (власник вантажу) та товариство з обмеженою відповідальністю «МАК Україна ЛТД» (замовник перевезення) зазначивши про те, що у випадку задоволення позовних вимог у цій справі у відповідача виникне право регресної вимоги до вказаних осіб, а відтак, рішення суду у цій справі може вплинути на права та обв'язки вказаних юридичних осіб.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2021 справу №910/3259/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Ходаківська І.П., судді Демидова А.М., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою підприємства з іноземною інвестицією «ОСТ-ВЕСТ ЕКСПРЕС» на рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі №910/3259/21 та призначено справу до розгляду.
В судовому засіданні 15.09.2021 судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 заяву про самовідвід колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Ходаківської І.П. - головуючого, Демидової А.М., Владимиренко С.В. про самовідвід від розгляду справи №910/3259/21 задоволено, матеріали справи №910/3259/21 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень статті 32 ГПК України.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2021 апеляційну скаргу підприємства з іноземною інвестицією «ОСТ-ВЕСТ ЕКСПРЕС» у справі №910/3259/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 апеляційну скаргу підприємства з іноземною інвестицією «ОСТ-ВЕСТ ЕКСПРЕС» на рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі №910/3259/21 до провадження вказаною колегією суддів, розгляд справи №910/3259/21 призначено на 09.11.2021 об 11 год. 00 хв.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем до суду подані заперечення на апеляційну скаргу (надійшли до суду 18.06.2021), додаткові пояснення щодо простою, який виник за вини відповідача (надійшли до суду 28.07.2021) та заперечення на клопотання проти доручення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору (надійшли до суду 28.07.2021) в яких позивач, з посиланням на те, що:
- спір у цій справі стосується взаємовідносин позивача та відповідача за договорами-заявками № 14/02 та № 15/02 від 28.02.2020 сторонами яких не є особи, яких відповідач просить залучити до участі у справі в якості третіх осіб, що свідчить про відсутність підстав для їх залучення;
- сума простою, яку позивач просить стягнути з відповідача, за своєю правовою природою не є штрафною санкцією, а є оплатою додаткового об'єму послуг (охорона та збереження вантажу), а відтак, підстави для зменшення такої плати в порядку ч. 3 ст. 551 ЦК України відсутні;
- за період простою дві вантажівки позивача вилучені з його господарської діяльності і фактично використовуються відповідачем в якості складського приміщення (одна з вказаних вантажівок придбана за кредитні кошти), що зумовлює необхідність оплати заробітної плати водіям, які вимушені знаходитись біля вантажівок та призвело до труднощів з повернення кредиту та процентів по кредиту банку, в той час як відповідачем позивачу не надано жодної інструкції щодо спірного вантажу;
- саме відповідач надав позивачу документи на товар, термін дії яких закінчився, а тому, як декларант товару (за митними деклараціями) та замовник послуг перевезення несе відповідальність;
- факт ненадання відповідачем всіх документів, необхідних для здійснення міжнародного перевезення вантажу встановлений під час розгляду справи № 910/3529/21,
просить відмовити у задоволення клопотання відповідач про залучення до участі у справі третіх осіб, а також залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Крім того, 25.10.2021 до суду від позивача надійшли дві аналогічні за змістом заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/3259/21 в якій позивач просить врахувати ці заяви при розгляді справи № 910/3259/21 та здійснити розподіл витрат на правову допомогу, понесених позивачем у розмірі 15 000,00 грн.
В подальшому розгляд справи декілька разів відкладався.
08.11.2021, 07.12.2021 та 10.12.2021 через канцелярію суду від представника позивача надійшли письмові пояснення у справі.
10.12.2021, 18.01.2022 та 17.02.2022 через канцелярію суду від представника відповідача надійшли заяви про долучення додаткових документів.
21.02.2022 через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивовано тим, що адвокат відповідача Порхун С.В. приймає участь у іншому судовому засіданні.
У судовому засіданні, 22.02.2022, колегія суддів заслухавши думку представника позивача стосовно клопотання про відкладення, ухвалила залишити його без задоволення.
Згідно з приписами п.п. 1, 3 частини 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ст.13 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші
Крім того, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.273 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки, сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 202 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, враховуючи, що представники сторін уже надавали свої пояснення в попередніх судових засіданнях, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в судовому засіданні 22.02.2022р. за відсутності представника відповідача.
У судовому засіданні 22.02.2022 представник позивача вказав на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 28.02.2020 позивач як перевізник та відповідач як експедитор уклали договори-заявки №14/02 та №15/02 (далі Договори-заявки) за яким позивач прийняв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажів за маршрутом: с. Н. Дубечня, Київська обл., Україна - м. Пруш Польща, вартість кожного фрахту 1 200 євро по курсу НБУ. (а.с.12,13 т.1)
Відповідно до п. 2 розділу Додаткові інструкції Договорів-заявок простій автотранспортного засобу під завантаженням/розвантаженням під час перевезення, а також простій на шляху прямування або на прикордонних переходах оплачується винною стороною в розмірі 100 євро за кожну добу простою.
29.02.2020 на підставі Договорів-заявок завантажено два транспортні засоби, державний номер № НОМЕР_1 / НОМЕР_2 та НОМЕР_3 / НОМЕР_4 та оформлено на митниці, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR № 379116, CARNET TIR №XT83257787, CMR № 379111; CARNET TIR №XQ83257786. (а.с.14-17 т.1)
02.03.2020 вказані транспортні засоби з вантажем прибули на митний пункт пропуску Дорогуск РL, проте під час митного оформлення, з'ясувалося, що на вантаж відсутній дозвіл ввезення його на територію Польщі, що стало причиною заборони в'їзду транспортних засобів на територію Польщі та призвело до неможливості завершити перевезення. (а.с.19 т.1)
Отже, з 02.03.2020 транспортні засоби позивача перебувають на митному пункті пропуску Дорогуск РL під митним наглядом, що сторонами не заперечується та підтверджується наявним у матеріалах справи листування сторін, а також листом Люблінської митно-податкової служби в місті Бяла-Подляска представництво у Люблені Автомобільний митний відділ у Дорогуську від 07.07.2020 по справі 308000-302060.4341.8.2020.КЛ. (а.с.19 т.1)
З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом в якому просив стягнути з відповідача, передбачену п. 2 розділу Додаткові інструкції Договорів-заявок, суму простою нараховану за період з 01.08.2020 по 28.02.2021.
Відповідач проти задоволення позову заперечив пославшись на те, що
- при здійсненні спірних перевезень ним позивачу були надані належні та достатні документи для перетину вантажем кордону, а саме, сертифікати, видані компанією «МАК ГмбХ» на продукт Клетомекс, де зазначено про кваліфікаційну відповідність продукту з терміном дії 03/2020, що свідчить про те, що дія сертифікатів поширювалась на період з 01.03.2017 та до 31.03.2020, а отже, на момент перетину митного кордону з Польщею (березень 2020 року - примітка суду) були наявні необхідні документи для здійснення ввезення вантажу, проте йому невідомо, з яких причин, вказані сертифікати не були прийняті митними органами Польщі, а тому відповідач не може нести відповідальність;
- у спірних Договорах-заявках не зазначені дати доставки вантажу;
- сума заявлених до стягнення штрафних санкцій у 17,5 разів перевищу суму фрахту, в той час як за змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Щодо заперечень відповідача проти позову, колегія суддів зазначає про наступне.
Посилання відповідача на те, що у спірних Договорах-заявках не зазначені дати доставки вантажу спростовуються змістом Договорів-заявок в п. 1 розділу Додаткові інструкції яких встановлені інструкції щодо норми часу на завантаження, розвантаження й митні операції: 24 годин на кожну операцію.
Щодо посилань відповідача на відсутність його вини у затримці спірного вантажу колегія суддів зазначає таке.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
За змістом ч. 2 ст. 908 ЦК України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі Конвенція) встановлено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Відповідно до положень ст. 11 Конвенції:
- для цілей митних та інших формальностей, які повинні бути здійснені до доставки вантажу, відправник додає до вантажної накладної необхідні документи або надає їх в розпорядження перевізника, і забезпечує його всією інформацією, якої він може потребувати (ч. 1);
- перевізник не зобов'язаний перевіряти вірність і адекватність цих документів та інформації. Відправник несе відповідальність перед перевізником за будь-які збитки, заподіяні відсутністю, недостатністю чи невірністю таких документів та інформації, за винятком випадків незаконних дій або недбалості перевізника (ч. 2).
Отже, за змістом положень Конвенції, яка регулює правовідносини сторін щодо спірного перевезення, саме на відповідача як відправника покладений обов'язок надати позивачу як перевізнику всі необхідні документи для перевезення, серед іншого, і документи необхідні для митного оформлення вантажу, і саме відповідач несе відповідальність за неповноту та/або недостатність таких документів.
Водночас як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами під час митного оформлення, з'ясувалося, що на вантаж відсутній дозвіл ввезення його на територію Польщі, що стало причиною заборони в'їзду транспортних засобів на територію Польщі та призвело до неможливості завершити перевезення та простою двох автомобілів у яких здійснювалось перевезення вантажу.
Посилання відповідача на те, що надані ним позивачу документи для перетину вантажем кордону, а саме, сертифікати, видані компанією «МАК ГмбХ» на продукт Клетомекс, де зазначено про кваліфікаційну відповідність продукту з терміном дії 03/2020, що свідчить про те, що дія сертифікатів поширювалась на період з 01.03.2017 та до 31.03.2020, а отже, на момент перетину митного кордону з Польщею (березень 2020 року - примітка суду) були наявні необхідні документи для здійснення ввезення вантажу, колегією суддів до уваги не приймаються оскільки, по-перше, вказані твердження не спростовуються факту затримки автомобілів, а, по-друге, жодних належних доказів визнання неправомірними відповідних дій митних органів Польщі щодо затримки спірного вантажу відповідачем суду не надано, в той час як під час розгляду цього спору суд, з огляду на положення процесуального законодавства, встановити такий факт самостійно не може.
Слід зазначити і про те, що правовідносини сторін щодо стягнення плати за простій за період, який передував заявленому у цій справі, були предметом дослідження під час розгляду справи №910/11766/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВВ ІМЕКС» до підприємства з іноземною інвестицією «ОСТ - ВЕСТ ЕКСПРЕС», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Мак Україна ЛТД» та компанія ГмбХ про стягнення 29 704,72 євро, рішенням господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у якій позовні вимоги задоволені.( а.с.56-68 т.1)
Вказаним судовим рішенням встановлено, як те, що всі необхідні документи для спірного перевезення позивачу мав надати саме відповідач, так і те, що вказаного обв'язку він не виконав.
За приписами с. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).
Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права
Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судове рішення в справі №910/11766/20 не може бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 910/3259/21, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи №910/11766/20 зокрема щодо ненадання відповідачем всіх документів, необхідних для здійснення міжнародного перевезення спірного вантажу.
Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт порушення відповідачем свого обов'язку щодо надання позивачу всіх документів, необхідних для здійснення міжнародного перевезення спірного вантажу.
Щодо правової природи заявленої до стягнення суми простою який, на думку позивача є платою за перевезення або супутні перевезенню послуги, а, на думку відповідача - штрафною санкцією, слід зазначити таке.
Частиною 1 ст. 916 ЦК України встановлено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Водночас ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Положення щодо плати за простій визначені сторонами у розділі Додаткові інструкції Договорів-заявок, в той час як плата за перевезення погоджена у пункті Вартість фрахту.
Проаналізувавши вказані умови Договорів-заявок колегія суддів дійшла висновку про те, що сторонами погоджено, що в разі виникнення простоїв транспортного засобу, серед іншого, на прикордонних переходах відповідач сплачує позивачу саме штраф, так як положеннями Договорів-заявок не передбачено, що оплата за простій транспортного засобу є складовою вартості послуг з перевезення вантажів, а відтак вона є саме відповідальністю, у вигляді штрафу.
Згідно з нормами статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Як встановлено вище відповідно до п. 2 розділу Додаткові інструкції Договорів-заявок простій автотранспортного засобу під завантаженням/розвантаженням під час перевезення, а також простій на шляху прямування або на прикордонних переходах оплачується винною стороною в розмірі 100 євро за кожну добу простою.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків за Договорами-заявками, що спричинило простій автомобілів позивача на прикордонному переході, який тривав у період з 01.08.2020 по 28.02.2021, позивачем цілком правомірно нараховано за вказаний період простій в сумі 42 000,00 євро.
Щодо посилань відповідача, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції на те, що судом першої інстанції не було враховано непропорційності заявленого розміру суми простою та вартості послуг позивача та наявності підстав для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
У обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру штрафу відповідач послався на те, що:
- позовними вимогами у цій справі є стягнення з відповідачем вартості простою, який за своєю правовою природою є штрафною санкцією, в сумі 42 000,00 євро, що в 17 разів перевищує вартість наданих позивачем за умовами спірних договорів послуг;
- при цьому, згідно рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2021 по справі №910/11766/20 відповідачем позивачу вже сплачено простій в сумі 29 704,72 євро, а відтак, з урахуванням вказаної суми, сума простою в 30 разів перевищує вартість послуг позивача;
- відповідач не є власником вантажу, перевезення якого здійснювалось позивачем, та, відповідно, не є особою, винною у виникненні простою.
Щодо вказаних обставин колегія суддів зазначає про те, що:
- у правовідносинах між позивачем та відповідачем саме відповідач є особою, яка зобов'язана надати позивачу всі необхідні документи для перевезення спірного вантажу чого ним, як встановлено вище, зроблено не було, а отже, саме відповідач має нести відповідальність за порушення умов укладених з позивачем Договорів-заявок. Колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що він, у випадку наявності правових підстав, не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом про стягнення збитків, пов'язаних з виплатою позивачу вартості простою, до осіб, які неналежним чином оформили документи щодо спірного вантажу;
- при вирішенні питання щодо наявності правових підстав для зменшення суми простою у цій справі слід виходити не з встановленої Договорами-заявками вартості послуг з перевезення та вже виплаченої відповідачем позивачу суми простою, а з того, що, з огляду на порушення відповідачем умов спірних Договорів-заявок, дві вантажівки позивача вилучені з його господарської діяльності вже понад рік, що позбавляє позивача права на отримання прибутку від господарської діяльності, пов'язаної зі здійсненням перевезень вантажів вказаними автомобілями, а також змушує останнього нести додаткові витрати, пов'язані з виплатою заробітної плати водіям, які вимушені знаходитись біля зазначених вантажівок;
- позивач самостійно позбавлений можливості вчинити дії щодо повернення спірного вантажу або вантажовідправнику або його отримувачу або будь-якій іншій, визначений замовником, особі, а відтак, саме від відповідача залежить тривалість простою автомобілів позивача.
Слід зазначити і про те, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Таким чином, вказана правова норма встановлює, що підприємство організовує свою господарську діяльність на власний ризик, що як наслідок покладає на останнє нести тягар несприятливих наслідків такої діяльності.
З огляду на обставини, які викладені вище, відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження наявності поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру простою наслідкам порушення, а відтак, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу не підлягає задоволенню.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача простою в сумі 42 000,00 євро. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Інших підстав для скасування рішення у апеляційній скарзі не наведено.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі № №910/3259/21, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
Щодо стягнення з відповідача витрат позивача на правову допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, слід зазначити таке.
25.10.2021 до суду від позивача надійшли дві аналогічні за змістом заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/3259/21 в якій позивач просить врахувати цю заяву при розгляді справи № 910/3259/21 та здійснити розподіл витрат на правову допомогу, понесених позивачем у розмірі 15 000,00 грн.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою у суді апеляційної інстанції є апеляційна скарга та відзив на апеляційну скаргу.
Водночас відмова у відшкодування учаснику судового відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору, у випадку неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат є правом суду, а не його обов'язком.
У заявах про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/3259/21 позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу при розгляді справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 15 000,00 грн.
На підтвердження факту понесення таких витрат позивачем до матеріалів справи додані належним чином засвідчені копії:
- договору про надання правової допомоги № 07-07/21 від 07.07.2021 укладеного між позивачем як клієнтом та адвокатським об'єднанням «Волько Єресько» як об'єднанням та додаткової угоди № 3 від 13.07.2021 до вказаного договору;(а.с. 14,15 т.2)
- рахунку № 3 від 13.07.2021;(а.с.17 т.2)
- платіжних доручень №1247 від 29.07.2021, № 1258 від 06.08.2021.(а.с.18 т.2)
Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
За змістом договору про надання правової допомоги № 07-07/21 від 07.07.2021:
- на замовлення клієнта, об'єднання зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги (далі Правова допомога) клієнту на умовах, що визначені цим договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання Правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 1.1);
- сторони можуть погоджувати конкретний обсяг Правової допомоги стосовно певних доручень клієнта в процесі усного звернення клієнта, шляхом укладення додаткових угод до договору, які є невід'ємною частиною договору, чи обміну електронними листами (п. 1.3);
- клієнт погоджується оплатити об'єднанню винагороду за всі послуги, які були надані або підготовлені до надання в межах надання Правової допомоги під час дії цього договору, а також фактичні витрати, необхідні для надання Правової допомоги та/або виконання договору (далі Гонорар) (п. 3.1);
- порядок обчислення Гонорару, порядок його сплати умови його повернення визначаються окремими додатками та/або додатковими угодами до договору. Сторони можуть визначати розмір Гонорару за окремими справами та/або зверненнями клієнта (п. 3.3);
13.07.2021 сторонами підписано Додаткову угоду № 3 до договору про надання правової допомоги № 07-07/21 від 07.07.2021 в якій, серед іншого, погоджено (а.с.16 т.2), що:
- клієнт доручає об'єднанню, а об'єднання погоджується надавати клієнту правову допомогу щодо представництва інтересів клієнта у Північному апеляційному господарському суді у справі №910/3259/21 за апеляційному скаргою підприємства з іноземною інвестицією «ОСТ-ВЕСТ ЕКСПРЕС» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 про стягнення простою у розмірі 42 400,00 євро, що включає представництво інтересів клієнта (участь у судових засіданнях) в Північному апеляційному господарському суді, включаючи ознайомлення з матеріалами справи, підготовку проекту та додаткових пояснень по суті справи, підготовку проектів та подачу процесуальних документів, необхідних для розгляду справи;
- між сторонами попередньо узгоджено, що вартість правової допомоги, вказаної у п.1.1. цієї Додаткової угоди №3, становить 15 000,00 грн.
На оплату вказаних у Додатковій угоді № 3 до договору про надання правової допомоги № 07-07/21 від 07.07.2021 послуг об'єднанням позивачу виставлено рахунок № 3 від 13.07.2021 на суду 15 000,00 грн., який платіжними дорученнями №1247 від 29.07.2021, № 1258 від 06.08.2021 позивачем оплачено повністю. (а.с.17-18 т.2)
При цьому зі змісту поданих позивачем заяв про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/3259/21 слідує, що надана правова допомога складається з:
- ознайомлення з матеріалами справи №910/3259/21 в Північному апеляційному господарському суді 20.07.2021;
- підготовки тактики судового захисту інтересів позивача та аналізу матеріалів справи;
- аналізу судової практики Верховного Суду у подібних справах;
- підготовки та подачі додаткових пояснень від 26.07.2021 щодо простою, який виник за вини відповідача, заперечень від 26.07.2021 на клопотання проти долучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору;
- підготовки до участі у судових засіданнях по справи та участі адвоката Волько А.І. у судових засіданнях 04.08.2021, 15.09.2021, 29.09.2021 та 09.11.2021
Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу адвокатським об'єднанням «Волько Єресько» послуг на заявлену до стягнення суму.
Щодо розміру витрат на оплату послуг адвоката колегія суддів зазначає таке.
Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Матеріали справи свідчать, що заява позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу з додатковими доказами була надіслана на адресу відповідача, ще 21.10.2021 (а.с.19). В свою чергу, клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідачем до суду апеляційної інстанції не подавалося.
Надані позивачем документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований, відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та підлягає задоволенню у заявленій позивачем до стягнення сумі 15 000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу підприємства з іноземною інвестицією «ОСТ-ВЕСТ ЕКСПРЕС» на рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі №910/3259/21 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2021 у справі №910/3259/21залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Стягнути з підприємства з іноземною інвестицією «ОСТ-ВЕСТ ЕКСПРЕС» (04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 18/14, ідентифікаційний код 22918017) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВВ ІМЕКС» (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11, ідентифікаційний код 32156999) витрати на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді апеляційної інстанції в сумі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.
5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити суду першої інстанції.
6. Матеріали справи №910/3529/21 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 25.04.2022.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді О.В. Попікова
Л.В. Кропивна