ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
27 квітня 2022 року м. ОдесаСправа № 915/1367/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Поліщук Л.В., Філінюка І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін, апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.11.2021
по справі №915/1367/21
за позовом Одеського міського центру зайнятості
до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
про стягнення 25645,67 грн
Одеський міський центр зайнятості звернувся Господарського суду Миколаївської області із позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення заборгованості з виплаченої суми забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному ОСОБА_1 у розмірі 25645,67 грн у зв'язку з поновленням на роботі.
Предметом спору у даній справі є спірні правовідносини, що виникли з обов'язку роботодавця повернути Фонду загальнообов'язкового соціального страхування України на випадок безробіття суми виплаченого матеріального забезпечення, виплаченої гр. ОСОБА_1 у зв'язку з поновленням його на роботі за рішенням суду на підставі частини четвертої статті 35 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.11.2021 по справі №915/1367/21 позов задоволено у повному обсязі, стягнуто з відповідача на користь позивача суми виплаченого матеріального забезпечення (допомоги по безробіттю) у розмірі 25 645,67 грн.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції із посиланням на приписи статті 35 Закону “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” зазначив, що враховуючи те, що рішенням суду, яке набрало законної сили, поновлено на посаді гр. ОСОБА_1 , позивач має право на відшкодування відповідачем суми виплаченої допомоги по безробіттю ОСОБА_1 .
Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.11.2021 у справі № 915/1367/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав.
Так, посилаючись на приписи Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" апелянт зазначає, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду Південним міжрегіональним у правлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) видано наказ, яким було поновлено ОСОБА_1 на роботі.
Однак, як стверджує апелянт, Південному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Одеса), після виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду, лише зі змісту позовної заяви Одеського міського центру зайнятості стало відомо, що за період з 12.11.2020 по 31.03.2021 ОСОБА_1 перебував на обліку як безробітний у Одеському міському центрі зайнятості, судами даний факт також не встановлювався.
Відтак, на переконання апелянта, ОСОБА_1 , будучи в статусі безробітного приховав цей факт під час розгляду справи в Одеському окружному адміністративному суду, який мав ключове значення для правильного встановлення стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та повинен був бути врахований судами під час розгляду.
З огляду на викладене, апелянт вважає неприпустимим одночасне стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та суми виплаченої допомоги по безробіттю, оскільки це фактично є подвійною відповідальністю за одне й те саме порушення.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі №915/1367/21 за апеляційною скаргою Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.11.2021, визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що враховуючи те, що поновлення на роботі особи за рішенням суду є підставою, відповідно до вимог чинного законодавства України, для припинення допомоги по безробіттю та реєстрації безробітного, а сума виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг безробітному підлягають поверненню роботодавцем до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, відповідно до частини першої статті 34 статті 35, статті 39 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», заяви безробітного ОСОБА_1 про припинення реєстрації як безробітного у зв'язку з поновленням на роботі та інформації відділу бухгалтерського обліку, Одеським міським центром зайнятості було прийняте рішення про повернення виплачених безробітному коштів за рахунок роботодавця грошових коштів у встановленому законом порядку.
Позивач зазначає, що у даному випадку Південне міжрегіональне Міністерство юстиції (м.Одеса) є роботодавцем ОСОБА_1 у розумінні пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а тому саме на нього покладено обов'язок з відшкодування позивачу коштів допомоги по безробіттю, виплачених ОСОБА_1 у період перебування на обліку в центрі зайнятості, як безробітного. Між тим, відповідач ухиляючись від виконання покладених на роботодавця законодавством обов'язків щодо повернення до Фонду виплаченої безробітному, поновленому на роботі за рішенням суду, допомоги по безробіттю, безпідставно відмовляє Одеському міському центру зайнятості у задоволені претензійних вимог.
Щодо доводу апелянта про необізнаність щодо перебування незаконно звільненого працівника ОСОБА_1 , поновленого на роботі за рішенням суду, на обліку в Одеському міському центрі зайнятості як безробітного, позивач зазначає, що твердження відповідача спростовується фактом отримання претензії Одеського міського центру зайнятості про відшкодування коштів.
Розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_2 у відставку та перебуванням судді Лавриненко Л.В. у відпустці.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №915/1367/21 за апеляційною скаргою Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.11.2021 розподілено на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Поліщук Л.В., Філінюка І.Г.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2022 справу №915/1367/21 за апеляційною скаргою Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.11.2021 прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Поліщук Л.В., Філінюка І.Г. та вирішено розгляд апеляційної скарги здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 12.11.2020 до Одеського міського центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні відповідно до Законів України “Про зайнятість населення” та “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на випадок безробіття” звернувся ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , звільнений 19.10.2020 з останнього місця роботи Другого Київського відділу Державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області згідно п.1-1 частини 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу” (у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції в Одеській області, з припиненням державної служби відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 16.10.2020 №16-к.
Наказом Одеського міського центру зайнятості № НТ 201112 від 12.11.2020 ОСОБА_1 з 12.11.2020 надано статус безробітного відповідно до п. 1 ст.43 Закону України “Про зайнятість населення”.
12.11.2020 Наказом Одеського міського центру зайнятості № НТ 201112 від 12.11.2020 безробітному ОСОБА_1 було призначено виплату допомоги по безробіттю відповідно до ч. 1,4 ст.22, ч.1 ст.23 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.
Між тим, вважаючи своє звільнення незаконним, гр. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) про визнання протиправним та скасування наказу № 16-к від 16.10.2020 року про звільнення з посади, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про поновлення на посаді з 19.10.2020 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі №420/12410/20 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 16.10.2020 №16-к, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) з 19.10.2020 року, стягнуто з Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 35270,75 грн за період з 19.10.2020 року по 17.02.2021 року.
Згідно наказу Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) від 31.03.2021 № 660/к на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі №420/12410/20 ОСОБА_1 було поновлено з 19.10.2020 на посаді начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса).
Наказом Одеського міського центру зайнятості НТ № 210401 від 01.04.2021 безробітному ОСОБА_1 було припинено виплату допомоги по безробіттю та припинено реєстрацію як безробітного з 31.03.2021 у зв'язку з поновленням на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
За час перебування на обліку з 12.11.2020 по 31.03.2021 (включно) в Одеському міському центрі зайнятості Плахута Дмитро Вікторович отримав соціальні послуги у вигляді виплат допомоги по безробіттю на загальну суму 25645,67 грн, що підтверджується довідкою від 06.04.2021.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що 07.04.02021 відповідачу було направлено претензію про відшкодування коштів вих. №907/19/06, в якій було зазначено вимоги Одеського міського центру зайнятості до відповідача, щодо повернення суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному ОСОБА_1 у зв'язку з поновленням його на роботі з 19.10.2020 року за рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 у справі №420/12410/20 та на підставі наказу роботодавця від 31.03.2021 №660/К.
У відповідності до відмітки працівника поштового зв'язку у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, вищезазначене поштове відправлення було вручене Південному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м.Одеса) 12.04.2021.
Однак, вимоги позивача відповідачем не були задоволенні, що стало підставою для звернення із даними позовом до суду першої інстанції.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції погодився із доводами позивача та дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
За змістом п. 1, 6 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Пунктом 8 ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що страховий випадок - це подія, через яку: застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.
Частиною 1 статті 6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено, що право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", видами забезпечення за цим Законом є допомога по безробіттю.
Приписами ч. 1 ст. 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про зайнятість населення", реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Частиною 1 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування має право, зокрема, стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.
У відповідності до ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", із роботодавця утримується, зокрема, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Відтак, положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачають право Фонду стягувати з роботодавця суму виплачених страхових коштів, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення в разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2018р. у справі №902/291/17, постановах Верховного Суду від 12.06.2018р. у справі №914/2087/17, від 06.07.2018р. у справі №921/220/17-г/16, від 09.07.2018р. у справі №914/1875/17, в яких зазначено, що за положеннями ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" саме судове рішення про поновлення на роботі може бути правовою підставою для стягнення з працедавця суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному.
Так, наявними матеріалами справи підтверджується, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі №420/12410/20 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 16.10.2020 №16-к, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) з 19.10.2020 року, стягнуто з Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 35270,75 грн за період з 19.10.2020 року по 17.02.2021 року.
На виконання вказаного рішення, згідно з наказом Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) від 31.03.2021 № 660/к ОСОБА_1 було поновлено з 19.10.2020 на посаді начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса).
Таким чином, відповідач зобов'язаний на підставі п. 1 ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сплатити позивачу грошові кошти у сумі 25645,67 грн, що були нараховані та виплачені, як допомога по безробіттю.
При цьому, колегія суддів відзначає, що за приписами ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" також визначено, що роботодавці - це підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відтак, у даному випадку саме Південне міжрегіональне управління міністерства юстиції (м. Одеса) по відношенню до ОСОБА_1 є роботодавцем у розумінні ч. 4 ст. 35 Закону “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, а тому саме на відповідача покладено обов'язок по відшкодуванню суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На переконання колегії суддів, не заслуговують на увагу доводи скаржника щодо можливого подвійного стягнення суми, оскільки сума соціальної допомоги по безробіттю, виплачена позивачем ОСОБА_1 та стягнення якої є предметом даного позову, підлягає відшкодуванню в порядку, встановленому статтями 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а виплати, що були присуджені ОСОБА_1 на підставі рішення суду в порядку частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю, є сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто види юридичної відповідальності відповідача перед позивачем та перед безробітнім, є різними, що не суперечить приписам ст. 61 Конституції України.
Аналогічна позиція щодо стягнення виплаченої допомоги по безробіттю з роботодавця міститься в постановах Верховного Суду від 21.03.2018р. у справі №910/12913/17, від 22.03.2018р. у справі №914/913/17 та від 12.07.2018р. у справі №914/586/17.
Таким чином, допомога по безробіттю та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу є різними видами відповідальності відповідача, оскільки мають різні правові підстави застосування.
Як зазначає Велика Палата у постанові від 09.07.2018р. у справі №914/1875/17 саме оплата за час вимушеного прогулу зменшується, в тому числі, на отриману допомогу по безробіттю, а не навпаки. Вищевказана ч.4 ст.35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", покладена в основу даного позову, не передбачає жодних підстав чи можливостей зменшити суму виплаченого безробітному та вартості наданих соціальних послуг безробітному, які підлягають відшкодуванню роботодавцем у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, в тому числі, і на суму коштів, стягнутих в якості оплати за час вимушеного прогулу.
Також, відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного суду від 05.10.2020 у справі №906/1043/19 суд зазначає, що страховик має право на компенсацію з роботодавця виплачених страхових коштів у повному обсязі лише у випадку поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за судовим рішенням, яке набрало законної сили, оскільки право особи отримати допомогу по безробіттю за рахунок страхових коштів гарантується Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та його реалізація не залежить від дотримання роботодавцем вимог трудового законодавства в частині визначення дати його звільнення чи причини звільнення, і саме на страховика покладено забезпечення виплати страхових коштів безробітному.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.11.2021 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.11.2021 у справі №915/1367/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою ухвалення та складання повного судового рішення є 27.04.2022.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Поліщук Л.В.
Суддя Філінюк І.Г.