28.02.2022 Справа № 752/24666/20
Справа №756/24666/20
Провадження № 2/756/604/22
17 лютого 2022 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Тихої О.О.,
за участі секретаря судового засідання - Кренджеляк А.М.,
представника позивача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна, треті особи - Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання договору іпотеки недійсним,
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом про визнання договору іпотеки недійсним.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 11.01.2005, виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради.
04.06.2008 між ним та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений кредитний договір № ML-019/036/2008, за умовами якого він отримав у кредит грошові кошти у розмірі 402 900 дол. США на строк до 04.06.2023.
Того ж дня, 04.06.2008 на забезпечення виконання вищевказаного кредитного договору між ним та ЗАТ «ОТП Банк» укладено договір іпотеки № РML-019/036/2008, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований в реєстрі за № 13803.
Предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 121,50 кв. м, жилою площею 71,80 кв. м.
Позивач вважає вказаний договір іпотеки недійсним з тих підстав, що він не відповідає вимогам Закону України «Про іпотеку», оскільки не містить істотних умов, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку».
Так, в оспорюваному договорі іпотеки відсутні правильні та актуальні відомості про основне зобов'язання (зміст та розмір), які становлять одну з істотних умов іпотечного договору, що може вказувати на його недійсність, оскільки договір іпотеки має похідний характер від основного зобов'язання.
Крім того, у квартирі, що є предметом іпотеки, у 2009 році (після їх народження) буди зареєстровані неповнолітні діти позивача, а отже, вони мають право на користування вказаною квартирою як члени сім'ї власника квартири, яка, у свою чергу, є єдиним житлом для родини позивача, а тому неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Враховуючи, що спірна квартира була придбана не за рахунок кредитних коштів, тобто до виникнення взаємовідносин з банком, він з родиною, зокрема з неповнолітніми дітьми, не може бути виселений з квартири.
На підставі викладеного просив позов задовольнити та визнати договір іпотеки № РML-019/036/2008, укладений 04.06.2008 між ним та ЗАТ «ОТП Банк» та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., реєстровий номер 13803, недійсним.
На підставі ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 10.12.2020 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання договору іпотеки недійсним передано на підставі ст. ст. 30, 31 ЦПК України за підсудністю до Оболонського районного суду м. Києва.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2021 вказану цивільну справі визначено до розгляду судді Тихій О.О.
Ухвалою судді від 24.02.2021 у справі відкрито загальне позовне провадження, справу призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні.
26.03.2021 представником АТ «ОТП Банк» подано відзив на позовну заяву, в якому представник просила відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що оспорюваний договір іпотеки відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України, під час укладення договору сторонами були дотримані усі умови дійсності правочину, укладення договору ґрунтувалося на вільному волевиявленні сторін. Крім того, посилання позивача на те, що квартира, яка є предметом іпотеки, є єдиним житлом для нього та його сім'ї, не відповідає дійсності, оскільки з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що позивачу на праві власності належить й інше нерухоме майно. За наведених обставин представник відповідача вважає, що відсутні правові підстави для визнання договору іпотеки № РML-019/036/2008 від 04.06.2008 недійсним.
Ухвалою суду від 23.06.2021 задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 , залучено до участі у справі у якості співвідповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна, а також на підставі ст. 19 СК України та ст. 53 ЦПК України залучено до участі у справі у якості третьої особи Службу у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.
Ухвалою суду від 01.10.2021, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні заяв представника відповідачів АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про закриття провадження у справі на підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України; закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
Представником відповідачів Могилян Л.В. 26.03.2021 та 13.08.2021 також подано до суду заяви про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав з викладених у позові підстав.
Представник відповідачів Могилян Л.В. у судове засідання не з'явилася, надіслала на адресу суду заяви про розгляд справи за її відсутності, заперечувала проти задоволення позову.
Представники Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації та Служби у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації у судове засідання не з'явилися, надіслали до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 11.01.2005, виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 22.12.2004 № 2421-С/КІ.
Вказане підтверджується також інформаційною довідкою від 24.03.2021 № 249590616 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
04.06.2008 між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступниками якого є АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», був укладений кредитний договір № ML-019/036/2008, за умовами якого позивач отримав у кредит грошові кошти у розмірі 402 900 дол. США на строк до 04.06.2023.
Того ж дня, 04.06.2008 на забезпечення виконання вищевказаного кредитного договору між ОСОБА_1 (іпотекодавцем) та ЗАТ «ОТП Банк» (іпотекодержателем) був укладений договір іпотеки № РML-019/036/2008, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований в реєстрі за № 13803 (далі - Договір).
Предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 121,50 кв. м, жилою площею 71,80 кв. м (п. 3.1 Договору).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про іпотеку», в редакції, що діяла на час укладення Договору, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про іпотеку», в редакції, що діяла на час укладення Договору, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що
обумовлює основне зобов'язання.
За змістом ст. 18 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що діяла на час укладення Договору, іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови, зокрема, зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок
його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані.
У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.
Однією з підстав, за якою позивач просить визнати недійсним укладений між ним та ЗАТ «ОТП Банк» 04.06.2008 договір іпотеки, є те, що у договорі не зазначено відомості про основне зобов'язання (зміст та розмір), які становлять одну з істотних умов іпотечного договору.
Надаючи оцінку вказаним твердженням позивача та аналізуючи положення договору іпотеку судом, зокрема, встановлено, що у п.1.1. ст. 1 Договору зазначено, що для забезпечення повного і своєчасного виконання іпотекодавцем боргових зобов'язань, визначених у ст. 2 цього Договору, іпотекодавець цим надає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, визначене у ст. 3 цього Договору (предмет іпотеки).
При цьому, у відповідному розділі Договору визначено, що під уживаним у Договорі терміном «кредитний договір» слід розуміти кредитний договір № ML-019/036/2008, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» 04 червня 2008 року.
Під терміном «боргові зобов'язання» слід розуміти усі зобов'язання іпотекодавця перед іпотекодержателем по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають згідно з положеннями кредитного договору, як це визначено кредитним договором та описано в цьому договорі.
Статтею другою Договору визначено боргові (забезпечені) зобов'язання (зміст та розмір).
Згідно з п.2.1 Договору іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо виконання іпотекодавцем кожного і всіх його боргових зобов'язань за Кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у таки строк і в такому порядку, як встановлено в Кредитному договорі, з усіма змінами і доповненнями до нього.
Так, іпотекодавець зобов'язався повністю повернути іпотекодержателю суму отриманого кредиту не пізніше 04 червня 2023 року відповідно до умов, встановлених п.п. 1.5-1.6 Кредитного договору, чи в інший строк, встановлений у Кредитному договорі. Сума кредиту - 402 900 дол. США (п.п.2.1.1, 2.1.5 Договору).
Підпунктом 2.1.2.2 Договору визначено плаваючу процентну ставку за користування кредитом, розмір процентів за користування кредитом - у розмірі FIDR + 5,49% річних, з розрахунку 360 календарних днів у році.
Крім того, у ст. 2 Договору зазначено і про інші умови основного зобов'язання, як то: сплата пені за прострочення повернення кредиту та процентів, сплата штрафу за нецільове використання кредиту; відшкодування збитків, витрат та будь-яких штрафів за нецільове використання кредиту; відшкодування збитків, штрафів, комісій, викликаних порушенням Кредитного договору.
Зазначені положення ст. 2 Договору іпотеки повністю кореспондуються з положеннями Кредитного договору № ML-019/036/2008 від 04.06.2008.
Таким чином, твердження позивача про те, що в оспорюваному договорі іпотеки відсутні такі істотні умови, як зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання, не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим позов у цій частині є необґрунтованим.
Щодо посилання позивача як на підставу для визнання іпотечного договору недійсним на те, що у квартирі, переданій в іпотеку, зареєстровані та проживають неповнолітні діти, що може вплинути на їхнє право користування вказаним житлом та у разі звернення стягнення на вказане нерухоме майно призведе до незаконного виселення дітей з квартири, яка є для них єдиним житлом, суд зазначає наступне.
За змістом статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних відносинах викладено Верховним Судом України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-1024цс16 та Верховним Судом у постановах: від 20 листопада 2019 року у справі № 520/15250/15-ц (провадження № 61-31644св18), від 27 лютого 2020 року по справі № 716/901/17 (провадження № 61-44408св18), від 17 червня 2020 року по справі № 308/5835/17 (провадження № 61-37066св18), від 16 березня 2020 року по справі № 509/910/15 (провадження № 61-15726св19).
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною першою статті 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
При цьому, згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом.
Крім того, неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-1002цс17 від 10 липня 2017 року, постановах Верховного Суду: від 17 червня 2020 року по справі № 727/5978/14-ц (провадження № 61-38141св18) від 20 травня 2020 року по справі № 760/15341/16-ц (провадження № 61-48978св18).
Згідно з п.п. е, g, h) п. 5.1 іпотечного договору від 04.06.2008 іпотекодавець засвідчив, що до предмету іпотеки відсутні права будь-яких третіх осіб; обтяження предмета іпотеки іпотекою не буде порушувати прав та законних інтерсів інших осіб, в тому числі малолітніх чи неповнолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких іпотекодавець зобов'язаний утримувати за законом чи договором; за адресою місцезнаходження предмета іпотеки не проживають та не зареєстровані малолітні чи/та неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинен утримувати іпотекодавець, а також відсутні малолітні та/чи неповнолітні діти, що мають право користування предметом іпотеки.
Таким чином, під час укладення оспорюваного договору іпотеки 04.06.2008 позивачем (іпотекодавцем) засвідчено відсутність права користування квартирою АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, малолітніми та/чи неповнолітніми дітьми, оскільки діти не були зареєстровані та не проживали у вказаній квартирі та не були її співвласниками.
Більше того, неповнолітні діти позивача - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 народилися ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто вже після укладення договору іпотеки.
Вказана обставина підтверджується копіями свідоцтв про народження неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , наявними у матеріалах справи (а.с.35, 36).
Тож право користування неповнолітніми дітьми житловим приміщенням на підставі ст. 405 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», як членів сім'ї власника, у квартирі АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, виникло в них вже після того, як було укладено оспорюваний іпотечний договір та зберігається за ними протягом усього часу перебування вказаного нерухомого майна в іпотеці і на час вирішення даної справи цього права діти не позбавлені.
Як уже зазначалося вище, згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Так і оспорюваний договір іпотеки не зменшив і не обмежив права неповнолітніх дітей позивача, які продовжують користуватися квартирою, що є предметом іпотеки, і на сьогодні.
Належних та допустимих доказів того, що оспорюваний правочин суперечить інтересам дітей, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дітей щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло, суду не надано.
Отже, посилання позивача на порушення положень частини шостої статті 203, статті 215 ЦК України, частини другої статті 177 СК України, статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 3 Конвенції «Про права дитини», статті 405 ЦК України, та, як наслідок, існування підстав для визнання договору іпотеки недійсним, суд вважає безпідставними та такими, що не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли між сторонами під час укладення договору іпотеки у 2008 році.
Посилання позивача на те, що квартира АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, є єдиним житлом для нього та його родини також спростовується матеріалами справи, а саме: інформаційною довідкою від 24.03.2021 № 249590616 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, згідно з якою ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 .
Однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Беручи до уваги встановлені у ході судового розгляду обставини, суд приходить до переконання про відсутність установлених законом підстав для визнання недійсним договору іпотеки № РML-019/036/2008 від 04.06.2008, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк».
Таким чином, суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин справи, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, приходить до висновку, що підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні, отже, у задоволенні позовних вимог позивача про визнання недійсним договору іпотеки слід відмовити за безпідставністю та недоведеністю.
Інші доводи позивача цих висновків суду не спростовують та не можуть бути визнані підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору суд покладає на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна, треті особи - Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання договору іпотеки недійсним відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складене 28.02.2022.
Суддя О.О. Тиха