Справа № 756/10498/21
Провадження № 2/756/1021/22
15 лютого 2022 року місто Київ
Оболонський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Ткач М.М.
за участі секретаря судових засідань - Тагієва Р.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
До Оболонського районного суду м. Києва звернулося Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , під'єднана до внутрішньо будинкової системи теплопостачання, а отже ОСОБА_1 є споживачем послуг централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, проте відповідач належним чином не сплачувала за отримані послуги, допустила заборгованість з їх оплати, яка станом на червень 2021 року складається із заборгованості за спожиті послуги з 01.05.2018 із централізованого опалення у розмірі 51586,99 грн., з централізованого постачання гарячої води у розмірі 13931,60 грн.
Окрім того, позивач на підставі Договору №602-18 про відступлення прав вимоги від 11.10.2018, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» прийняв право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення у розмірі 40476,75 грн. та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 6271,54 грн.
Позивач вказує, що відповідач користується послугами, але свої зобов'язання по сплаті за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість. З огляду на викладене, позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 21.07.2021 відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Витребувано у Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» відомості, що підтверджують право власності/користування об'єктом нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .
12.10.2021 на адресу суду від Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» надійшла відповідь, відповідно до якої кв. АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11.11.1999.
13.12.2021 на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Тарантаєва І.А. надійшов відзив, в якому зазначив, що відповідач ОСОБА_1 з 29.01.2016 не є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . У підтвердження чого посилається на інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №2888843277 від 07.12.2021, з якої вбачається, що за договором дарування квартири №18а , який був посвідчений нотаріусом КМНО Тереховою К.І. зазначена квартира подарована ОСОБА_2 . З того часу ОСОБА_1 у спірній квартирі не проживає та жодного іншого відношення до неї не має. Оскільки ОСОБА_1 з січня 2016 року не є власником вищевказаної квартири чи її орендарем, то позивачем пред'явлені позовні вимоги до неналежного відповідача та не підлягають задоволенню. Крім цього, оскільки вимоги про сплату житлово-комунальних послуг позивачем пред'явлено до суду у липні 2021 року, то представник відповідача вважає, що за вимогами, які виникли до 18 липня 2018 року, позивачем пропущеного строк позовної давності. Представник відповідача просить суду застосувати положення законодавства про сплив позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 15.02.2022 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про залучення співвідповідача до участі у цивільній справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Водночас, через канцелярію суду представником позивача було подано заяву, у якій просив суд судове засідання провести без його участі.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася, про причини неявки в судове засідання суд не повідомила. Під представника відповідача через канцелярію суду надійшла заява про розгляд справи без його участі та просить застосувати до позовних вимог позивача положення законодавства про сплив позовної давності, відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва за Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», яке починаючи з 01.05.2018 здійснює надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Судом встановлено, що 11.10.2018 між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладеного Договір № 602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат.
Відповідно до Додатку № 1 та/або додатку № 2 до Договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Частиною 1 статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) та Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII (введений в дію з 01 травня 2019 року, крім: ст. 1, ч. 1 ст. 2, ст. ст. 3-7, 9, 11, 12, ч. 2 ст. 26, ст. 27 та 29 (в частині регулювання послуги з управління багатоквартирним будинком), ч. 2 ст. 2, ч. ч. 3 та 4 ст. 8, ч. ч. 2 та 3 ст. 10, ст. 15, ч. ч. 1, 3 та 5 ст. 16, ст. 18, ч. 5 ст. 28, які введені в дію 10 червня 2018 року).
Суб'єктами Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV та ч. 1 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Водночас такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV та п. 5 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Отже, згідно з наведеними законодавчими нормами споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 №111 (4511).
Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг позивачем. Відповідач в свою чергу від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством не відмовлявся, не відключався.
Крім того, постановою судової палати у цивільних та господарських справах Верховного суду України від 20 квітня 2016 року справа 6-2951цс15 містить висновок про те, що факт відсутності договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Отже, з 01.05.2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго». Мешканцям будинку, в якому розташована квартира за адресою: АДРЕСА_1 , послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води надаються КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київтеплоенерго".
Оскільки КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київтеплоенерго" надавались послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води споживачу, який отримував вказані послуги і користувався ними за адресою: АДРЕСА_1 , у споживача виник обов'язок оплатити ці послуги.
Відповідно до розрахунку заборгованості наданого позивачем від 15.02.2022, заборгованість за спожиті з липня 2015 року по 01.05.2018 послуги з централізованого опалення становить 40476,75 грн., заборгованість за спожиті з липня 2015 року по 01.05.2018 послуги з централізованого постачання гарячої води - 6271,54 грн., заборгованість за спожиті послуги з 01.05.2018 із централізованого опалення становить 51586,99 грн., заборгованість за спожиті послуги з 01.05.2018 із централізованого постачання гарячої води становить 13931,60 грн.
Судом з'ясовано, що відповідно до відповіді Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 06.10.2021 №062/14-13054(И-2021), кв. АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11.11.1999.
Водночас, як вбачається із долученої позивачем інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , була відчужена ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 29.01.2016, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Тереховою К.І.(а.с.87-88).
Крім того, згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської РДА, відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 19.08.2020 року по теперішній час.
З огляду на викладене, у відповідача, як споживача, який отримував вказані вище послуги і користувався ними за адресою: АДРЕСА_1 виник обов'язок оплатити вищезазначені послуги за період з липня 2015 року по січень 2016 року.
Суд вважає доведеним те, що відповідач не оплачує надані послуги в результаті чого у нього виникла заборгованість за спожиті з липня 2015 року по січень 2016 року послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
Разом з тим, у відзиві представником відповідача зроблено заяву про застосування позовної давності та в матеріалах справи міститься заява представника відповідача про застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення заборгованості.
Відповідно до положень статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 71-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) зроблено висновок, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участь у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Вказаний висновок щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.
Відповідно до ч. 1 ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
За таких обставин, враховуючи, що позивач подав позов до суду 12.07.2021 (згідно штампу суду), при цьому, не надано документів щодо переривання позовної давності та відсутні докази поважності причин пропуску такого строку позивачем, відтак, вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з липня 2015 року по січень 2016 року не підлягають задоволенню, у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті з 29.01.2016 по 30.04.2021 послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, слід зазначити наступне.
Стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов'язаний, зокрема забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
Згідно з п. 5 ч.3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строк встановлений договором або законом.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо) ;2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо.
Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Як передбачено ст. 162 ЖК України, власник зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Згідно зі ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Таким чином, обов'язок утримання житлових приміщень, в тому числі оплату послуг з центрального опалення та постачання гарячої води покладається на власника або наймача приміщення, а також й на членів сім'ї наймача.
Разом з тим, у відповідності до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як передбачено вимогами ст.ст. 77, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Крім того, згідно роз'яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Однак, всупереч вищенаведених вимог процесуального закону, позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження того, що відповідач у справі є власником або квартиронаймачем й дійсно є споживачем послуг за адресою: АДРЕСА_1 , з 29.01.2016 по 30.04.2021.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми законодавства, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи встановленні обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У порядку ч. 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з огляду на повну відмову у задоволенні позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін:
1. Позивач: Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (код ЄДРПОУ 40538421, адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, площа І.Франка, 5);
2. Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Повний текст рішення суду складено 21.02.2022.
Суддя М.М. Ткач