Апеляційне провадження № 22-ц/824/576/2022
Справа 758/11135/20
Іменем України
26 квітня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Подільського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Петрова Д.В. в м. Київ 04 листопада 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
У жовтні 2020 року позивач АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, просив стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 30460,72 грн. та судові витрати.
Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву б/н від 30 травня 2011 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Витяг з «Умов та правилами надання банківських послуг» та Витяг з «Тарифів» додаються до позовної заяви.
Відповідач ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача у анкеті-заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому вигляді, а також наказом банку про їх затвердження.
При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua.
Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку, номер та строк дії якої зазначено у довідці про отримані картки, що додається до позову, в подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 8500 грн.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Однак у порушення умов договору відповідач свої зобов'язання не виконав, внаслідок чого станом на 31 серпня 2020 року має заборгованість в розмірі 30460,72 грн., з яких 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 20255,17 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 1486,45 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 8719,10 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 0,00 грн. - нарахована пеня, 0,00 грн. - нарахована комісія.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04 листопада 2021 року позов частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 20255,17 грн. та судовий збір в розмірі 397,75 грн. В решті позову відмовлено.
Позивач АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в позові, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов, в іншій частині рішення залишити без змін.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що до позову була надана копія анкети-заяви, в якій відповідач особистим підписом засвідчив, що приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг і погодився, що ці Умови та Правила разом з пам'яткою клієнта та тарифами складають договір банківського обслуговування.
Посилався на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 08 липня 2019 року в справі № 923/760/18, згідно яких закон не вимагає підпису відповідача (позичальника) під Умовами та Правилами надання банківських послуг, оскільки такий договір є договором приєднання, і що аналогічні висновки зробив Верховний Суд в постанові від 11 вересня 2019 року по справі № 642/5533/15-ц, від 19 вересня 2019 року в справі № 127/7543/17, від 23 грудня 2019 року в справі № 375/250/18.
Зазначав, що відповідачем було також підписано паспорт споживчого кредиту, наявний в матеріалах справи, в якому відповідач особистим підписом підтвердив ознайомлення з основними умовами кредитування з використанням кредитної картки, в тому числі про процентну ставку в межах та поза межами пільгового періоду, порядок повернення кредиту та процентну ставку, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту. Тобто відповідач був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків та прострочених відсотків.
Вказував, що на підставі вказаної анкети-заяви та паспорту споживчого кредиту відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна», на яку було встановлено кредитний ліміт. Відповідач після отримання картки за умовами укладеного договору здійснив дії щодо її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчить про укладення сторонами кредитного договору. Вказані обставини підтверджуються розрахунком заборгованості, паспортом споживчого кредиту, довідками про видані картки та зміну умов кредитування та випискою по рахункам, яка має статус первинного документа.
Посилався на ч. 2 ст. 642 ЦК України, за змістом якої певні дії особи можуть свідчити про прийняття нею пропозиції укладення договору. Отже, відповідач не лише отримав кредитну картку, а й визнав укладення кредитного договору та погодився з його умовами, вчинивши дії, спрямовані на виконання укладеного договору.
Наголошував, що при розгляді справи суд, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17-ц, не звернув уваги, що в матеріалах справи наявні витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг» у редакції, що діяла на момент підписання заяви, копія наказу банку щодо затвердження «Умов та Правил надання банківських послуг» у редакції, що діяла на момент підписання заяви, тобто до суду надано конкретну редакцію Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєднався відповідач при підписанні анкети-заяви та укладенні договору.
Також в матеріалах справи наявний паспорт споживчого кредиту, який підписано відповідачем, та в якому чітко вказано умови кредитування для картки «Універсальна», яку отримав відповідач і який таким чином був належно повідомлений про умови кредитування, в тому числі щодо сплати відсотків за кредитом. При цьому відповідач в передбачений законом 14-денний строк від укладення кредиту не відмовився.
Наводив правові висновки Верховного Суду в постанові від 29 липня 2020 року в справі № 753/10779/16-ц, згідно яких під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Наводив правові висновки Верховного Суду в постанові від 02 грудня 2020 року в справі № 284/157/20-ц, від 04 грудня 2019 року в справі № 750/6058/17-ц, від 12 лютого 2020 року в справі № 382/327/18-ц, від 01 вересня 2020 року в справі № 293/599/19-ц, від 04 листопада 2020 року в справі № 534/1072/18-ц.
Вважав, що суд безпідставно відмовив у стягненні прострочених відсотків та відсотків, нарахованих за ст. 625 ЦК України, умови щодо сплати яких зазначені безпосередньо в підписаному відповідачем паспорті споживчого кредиту, чим порушив норми матеріального права, а саме ст. 1054, 1048, 625, 526, 527, 530, 610, 617, 599 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та безпідставно звільнив відповідача від частини обов'язків за договором лише з одних формальних міркувань.
Посилався на порушення судом порядку, встановленого для вирішення питання, допущення однобічності та неповноти судового розгляду, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду, викладених в рішенні, фактичним обставинам справи, допущення порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції задоволено позов в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20255,17 грн., виходячи з того, що 30 травня 2011 року відповідач підписав анкету-заяву у АТ КБ «ПриватБанк» про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, тому суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості, яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту.
Законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряється апеляційним судом в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідач рішення суду першої інстанції щодо обставин укладення договору також не оскаржував.
Оскільки судове рішення оскаржується в апеляційному порядку лише в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами, тому переглядається апеляційним судом тільки в цій частині.
Відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості за процентами, суд першої інстанції виходив із недоведеності обставин, що позивачем не підтверджено належними доказами можливість нарахування відсотків за користування кредитом у розмірі, зазначеному в розрахунку заборгованості.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що на а. с. 14 міститься копія підписаної ОСОБА_1 анкети-заяви від 30 травня 2011 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Своїм підписом в заяві ОСОБА_1 підтвердив, що згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua, він зобов'язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua.
На а. с. 15 - 16 наявна копія Паспорту споживчого кредиту, із застереженням про чинність та актуальність інформації до 17 березня 2018 року, підписаного ОСОБА_1 02 березня 2018 року, який своїм підписом підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування.
На а. с. 17 наявний Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» з чотирма видами кредитних карток.
На а. с. 44 знаходиться копія паспорту відповідача.
На а. с. 18 - 41знаходиться Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг.
На а. с. 42 знаходиться копія наказу-шалону № 906 від 06 березня 2010 року про затвердження Умов та правил надання банківських послуг для ПриватБанку і всіх дочірніх банків.
На а. с. 6 - 10 знаходиться розрахунок заборгованості за договором б/н від 30 травня 2011 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 .
На а. с. 11 знаходиться виписка по рахунку за договором б/н станом на 03 вересня 2020 року, ОСОБА_1 .
На а. с. 12 - 13 знаходяться копії довідок без номеру, дати і зазначення особи, яка її склала, про видачу кредитних карток ОСОБА_1 та про зміну умов кредитування.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638, 642 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «Приватбанк» вказував на те, що позичальник не виконує свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що суть договору приєднання, який і було укладено сторонами, полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Однак, такі доводи позивача обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції при розгляді позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт погодження сторонами всіх істотних умов договору.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що витяги з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів, наявні в матеріалах справи, не містить підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 30 травня 2011 року шляхом підписання анкети-заяви.
Відсутність підпису відповідача на витягах з Умов та Правил і Тарифів фактично надає можливість банку надавати ці документи в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем.
Зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача (в даному випадку Тарифів), не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.
Наявні в матеріалах справи витяги з Умов та Правил і Тарифів не містять підпису відповідача. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови та Правила і Тарифи є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови та Правила і Тарифи мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що зазначено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, провадження № 6-16цс15 і яка обґрунтовано врахована судом першої інстанції.
Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги, що відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту від 02 березня 2018 року, чим, на думку позивача, підтверджено ознайомлення позичальника з основними умовами кредитування, в тому числі розмір процентної ставки в межах та поза межами пільгового періоду та процентної ставки, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту, оскільки у наданому до позові паспорті споживчого кредиту містяться тарифи щодо двох продуктів -«Універсальна» та «Універсальна Голд», які передбачають різні відсоткові ставки для таких карт, однак позивачем не надано доказів того, яку саме картку отримав відповідач з даного переліку, який стосується видів карт «Універсальна». Також підписана позивачем анкета-заява не містить умов про те, що паспорт споживчого кредиту є складовою договору банківського обслуговування.
Апеляційний суд звертає увагу, що згідно п. 7 Паспорту споживчого кредиту, умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.
Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, яка діяла станом на час підписання ОСОБА_1 паспорту споживчого кредиту) до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Виходячи з аналізу наведених вимог закону, підписання паспорта споживчого кредиту, який містить узагальнену інформацію про умови кредитування щодо різних типів кредитних продуктів, є передумовою укладення кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача і цей документ не є складовою укладеного договору, і в цьому документі банк на виконання умов Закону України «Про споживче кредитування» ознайомив відповідача, як споживача, з інформацією, необхідною для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, вказавши при цьому, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту.
Доказів, що умови договору про споживчий кредит точно відповідають підписаному відповідачем паспорту споживчого кредиту, позивачем надано не було, а відтак наявний в матеріалах справи паспорт споживчого кредитування не є доказом конкретних умов укладеного між сторонами кредитного договору стосовно розміру відсоткової ставки за користування кредитом.
З огляду на вищевикладене апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що в паспорті споживчого кредиту, який підписано відповідачем, зазначена процентна ставка 43,2 % річних та процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту - 86,4 % річних, а отже місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту в такому розмірі, умови щодо сплати яких зазначені безпосередньо в підписаному відповідачем паспорті споживчого кредиту, а також відхиляє посилання позивача на висновки Верховного Суду в постанові від 02 грудня 2020 року по справі № 284/157/20-ц, в якій встановлено обставини підписання відповідачем паспорту споживчого кредиту, разом з тим, не встановлено наявності в цьому паспорті застереження, аналогічному в даній справі, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту.
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані і нічим не підтверджені припущення доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не звернув увагу на наявні в матеріалах справи конкретну редакцію Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєднався відповідач при підписанні анкети-заяви та укладенні договору, та наказ щодо затвердження «Умов та Правил надання банківських послуг» в редакції, що діяла на момент підписання заяви відповідачем, та що суд першої інстанції з урахуванням цих обставин мав відступити від висновків у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Крім того, в Умовах та правилах надання банківських послуг, витяг з яких наявний в матеріалах справи, розмір процентної ставки не встановлено, і ці Умови та Правила містять відсилання щодо розміру процентної ставки на інший документ - Тарифи обслуговування кредитних карток, які не містять підпису позичальника.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зробила висновок, що у даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України щодо договору приєднання, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Конституційний Суд України у рішенні у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Зважаючи на вищевикладене, апеляційним судом не приймаються доводи апеляційної скарги про те, що відповідач після отримання картки користувався нею, отримував кредитні кошти з власної ініціативи, здійснював часткове погашення заборгованості по кредитному договору, що, на думку позивача, свідчить про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування, з посиланнями позивача на ст. 642 ЦК України та висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 29 липня 2020 року по справі № 753/10779/16-ц щодо вчинення стороною правочину дій на його виконання як доказу схвалення правочину.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, які в цій частині не спростовані доводами апеляційної скарги, про необґрунтованість вимог щодо стягнення з відповідача відсотків, а отже вимоги банку про стягнення заборгованості в цій частині є безпідставними і задоволені бути не можуть, та відхиляє доводи апеляційної скарги, що відповідач був належним чином повідомлений про умови кредитування, в тому числі щодо сплати відсотків та відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України (процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту).
Крім того, оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо необхідності стягнення з відповідача відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України, апеляційний суд враховує наступне.
Постановою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 375/998/15-ц роз'яснено, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що визначений договором строк кредитування є таким, що сплив, а отже що у позивача виникли передбачені законом підстави для застосування охоронної норми ч. 2 ст. 625 ЦК України, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у стягненні заборгованості за відсотками.
Апеляційний суд приймає до уваги, що згідно довідки про видані кредитні картки, складеної самим позивачем, строк дії останньої виданої відповідачу картки закінчується лише в січні 2022 року (а. с. 13).
Апеляційний суд звертає увагу, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах, встановлених ст. 1048 ЦК України, позивач не пред'явив, відтак відсутні підстави для їх стягнення і є безпідставним посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції вимог ст. 1048 ЦК України.
Відрізняються від правовідносин, що склалися між сторонами у даній справі, і не можуть бути враховані апеляційним судом правові висновки Верховного Суду, на які посилався позивач в апеляційній скарзі, викладені в постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18, в якій Верховним Судом встановлено, що апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги, в зв'язку з чим справу передано на новий розгляд до апеляційного суду; в постановах від 11 вересня 2019 року по справі № 642/5533/15-ц, від 04 грудня 2019 року в справі 750/6058/17-ц, від 12 лютого 2020 року в справі № 382/327/18-ц, від 01 вересня 2020 року в справі № 293/599/19-ц, від 04 листопада 2020 року в справі № 534/1072/18-ц, в яких судами встановлено, що відповідач, крім анкети-заяви, підписав також довідку про ознайомлення з умовами кредитування, якою в тому числі визначено розмір відсотків, тобто погодився у письмовому вигляді з умовами кредитування.
Апеляційний суд відхиляє як нерелевантні посилання позивача в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 19 вересня 2019 року в справі № 127/7543/17, оскільки в касаційній скарзі відповідач не посилався на відступлення від правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 і на відповідність цьому висновку рішення суду першої та апеляційної інстанції не оцінювались.
Правові висновки у постанові від 08 липня 2019 року в справі № 923/760/18 прийняті в справі, що розглядалась в порядку господарського судочинства, а отже не може застосовуватись при розгляді спору, що виникає в сфері споживчого кредитування.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що судом першої інстанції не встановлювалось, що кредитні правовідносини не виникли між сторонами взагалі, оскільки заборгованість в розмірі тіла кредиту була визнана доведеною та стягнута судом, а лише зроблено обґрунтований висновок про недоведеність домовленості сторін щодо інших умов цього кредитного договору, зокрема в частині процентів.
Отже, доводи апеляційної скарги, що суд допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків фактичним обставинам справи, неповно з'ясував обставини справи, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 листопада 2021 року в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.