Постанова
Іменем України
13 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 742/2502/21
провадження № 61-17126св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 липня 2021 року в складі судді Короткої А. О. та на постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року в складі колегії суддів Шарапової О. Л., Бечка Є. М., Євстафіїва О. К.,
Історія справи
У липні 2021 року ОСОБА_3 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Намір звернутися до суду з позовною заявою мотивувала тим, що від шлюбу з ОСОБА_2 сторони мають сина ОСОБА_5 . Після припинення фактичних шлюбних відносин син проживав з нею та перебував на її утриманні, а батько дитини дав письмову згоду на реєстрацію місця проживання сина за місцем реєстрації матері. Указувала, що 06 липня 2021 року, коли вона разом з сином прямувала до дитячого садочка, ОСОБА_2 разом зі сторонніми особами силою та без її згоди забрали дитину, у зв'язку з чим позивачка звернулася до правоохоронних органів.
Оскільки соціальні зв'язки дитини з матір'ю порушено, а місце знаходження сина невідоме, ОСОБА_1 просила вжити заходів забезпечення позову шляхом зобов'язання ОСОБА_2 повернути сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до фактичного місця реєстрації останнього, а саме: АДРЕСА_1 та заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії щодо зміни місця проживання дитини до вирішення спору про визначення місця проживання дитини по суті та набрання судовим рішенням законної сили.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 липня 2021 року, залишеною без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року, заяву задоволено частково: зобов'язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до фактичного місця реєстрації останнього, а саме: АДРЕСА_1 до вирішення спору про визначення місця проживання дитини по суті та набрання судовим рішенням законної сили; в задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що обраний позивачкою вид забезпечення позову відповідає змісту пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії. Суди встановили, що між сторонами існує спір щодо місця проживання їх спільної дитини. Оскільки соціальні зв'язки малолітнього ОСОБА_5 порушені, адже дитина не відвідує дитячий садок, а також порушено контакти дитини з матір'ю, суди вважали за необхідне задовольнити вимоги заявниці в частині повернення дитини ОСОБА_2 до фактичного місця її реєстрації.
У задоволенні вимог заяви в частині заборони відповідачу вчиняти дії щодо зміни місця проживання дитини суди відмовили з посиланням на частину десяту статті 150 ЦПК України, оскільки такі вимоги є тотожними за замістом задоволенню позовних вимог.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскарженими судовими рішеннями зобов'язано повернути дитину до місця її реєстрації, де дитина з матір'ю вже тривалий час не проживають, виїхавши в невідомому напрямку. Указує, що залишивши ухвалу суду першої інстанції без змін у частині покладення на батька дитини обов'язку з її повернення за місцем реєстрації, апеляційний суд фактично вирішив спір по суті. Зазначає, що в оскаржених судових рішеннях не враховано інтереси дитини, її безпека та психологічний стан, адже на момент постановлення ухвали про забезпечення позову відповідач з сином проживали однією сім'єю в місті Києві протягом шести місяців, дитина відвідувала дитячий садок та була забезпечена всім необхідним.
У лютому 2022 року від ОСОБА_3 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Посилається на те, що відповідач не надав доказів постійного проживання дитини в місті Києві. Вказувала, що після припинення фактичних шлюбних відносин вона з дитиною проживала в с. Дубовий Гай Прилуцького району Чернігівської області, проте відповідач силою забрав дитину. Вважає, що забезпечення позову шляхом покладення на батька дитини обов'язку з її повернення за місцем реєстрації не є задоволенням позову по суті, адже оскарженими судовими рішеннями не визначалося місце проживання дитини з матір'ю.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року справа призначена до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 10 січня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права).
Аналіз змісту та доводів касаційної скарги свідчить, що відповідач оскаржує судові рішення в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову шляхом покладення на нього обов'язку з повернення дитини за місцем реєстрації. В частині відхилених вимог заяви про заборону відповідачу вчиняти дії, спрямовані на зміну місця проживання дитини, судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд враховує, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявників від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
За змістом частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення судупро задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У справі, що переглядається, між сторонами виник спір у сімейних правовідносинах щодо місця проживання спільної дитини, у зв'язку з чим ОСОБА_3 мала намір звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання малолітнього сина сторін саме з нею як з матір'ю дитини.
При цьому суди задовольнили заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову в частині вимог про покладення на батька дитини обов'язку з її повернення за місцем реєстрації.
Колегія суддів з таким висновком судів не погоджується з таких мотивів.
За змістом частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Суди встановили, що місце проживання дитини сторін зареєстровано за адресою місця проживання (реєстрації) матері ОСОБА_3 , а саме: АДРЕСА_1 .
Тобто, забезпечення позову в обраний позивачкою спосіб матиме наслідком встановлення судовим рішенням місця проживання сина сторін саме з матір'ю, яка (на відміну від батька) має право користування житлом за вказаною адресою.
Відповідно до частини десятої статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року в справі № 355/1598/19 (провадження № 61-13566св20) зазначено, що: «статтею 163 СК України встановлено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила встановити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю, тобто предметом позову є визначення місця проживання дитини з матір'ю. У заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 просила забезпечити позов шляхом встановлення обов'язку відповідачу негайно повернути малолітнього сина за визначеним місцем проживання позивача відповідно до рішення Органу опіки та піклування виконавчого комітету Баришівської селищної ради від 17 жовтня 2019 року № 165 «Про затвердження висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3». Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що зміст позовних вимог та вимоги заяви про забезпечення позову є тотожними, а вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними позовним вимогам, якщо при цьому спір не вирішується по суті, не допускається».
З огляду на викладене в задоволенні вимог заяви ОСОБА_3 про покладення на відповідача обов'язку з повернення дитини за місцем її реєстрації слід було відмовити на підставі частини десятої статті 150 ЦПК України, оскільки обраний заявником вид забезпечення позову є тотожним задоволенню позовних вимог без вирішення спору по суті.
Колегія суддів відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи ОСОБА_3 з посиланням на постанову Верховного Суду від 25 листопада 2020 року в справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20) про можливість застосування інституту забезпечення позову у спірних правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітніх дітей та необхідність відновлення емоційного контакту дитини з матір'ю, оскільки в справі № 760/15413/19 позивачка просила забезпечити позов шляхом визначення графіку зустрічей з дітьми, а не шляхом покладення на батька обов'язку з повернення дитини за місцем реєстрації матері.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Ураховуючи викладене, наявні правові підстави для задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій в оскарженій частині та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ураховуючи висновки щодо суті касаційної скарги, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на підставі положень статті 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 908 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 липня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року в частині задоволення вимог заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову шляхом покладення на ОСОБА_2 обов'язку з повернення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем його фактичної реєстрації скасувати й ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір за розгляд справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 908 грн.
Із моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 липня 2021 року та постанова Чернігівського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року в скасованих частинах втрачають законну силу й подальшому виконанню не підлягають.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук