П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 квітня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/8712/21
Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.
рішення суду першої інстанції прийнято у
м. Одеса, 18 жовтня 2021 року
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Градовського Ю.М., Шеметенко Л.П.,
секретар судового засідання Недашковська Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС в Одеській області, про визнання протиправною бездіяльності, дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
У травні 2021року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, Державної податкової служби України у якому, з урахуванням заяви від 11.10.2021року про зменшення позовних вимог, просить визнати протиправною бездіяльність і незаконні дії ДПС України та Головного управління ДПС в Одеській області щодо нарахування сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15103,66грн., зобов'язати відповідачів відкоригувати інтегровану картку платника ОСОБА_1 , шляхом списання незаконно нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за періоди 2-е півріччя 2019-2020 рік в загальній сумі 15103,66грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він є адвокатом з 17.12.2002 року та перебуває на податковому обліку як самозайнята особа з 2002 року, та в період з 2005 року по цей час одночасно найманим працівником за основним місцем роботи на підставі безстрокового трудового договору. Роботодавець в повній відповідності до норм Закону України №2464 від 08.07.2010 року сплачує за нього щомісяця єдиний внесок на нараховану заробітну плату в розмірі не менше ніж мінімальний страховий внесок, також він є пенсіонером за віком з 2011 року. Доходу від незалежної професійної діяльності як самозайнятою особою (адвокатської діяльності) він не отримував протягом періоду 2-е півріччя 2019 -2020 роки, тому підстави для сплати ЄСВ ним особисто відсутні. Разом з тим податковим органом в інтегрованій картці платника здійснено нарахування позивачу єдиного внеску як самозайнятій особі за період, протягом якого роботодавець вже сплатив за позивача єдиний внесок. Таким чином нарахування відповідачем в обліковій картці єдиного соціального внеску як самозайнятій особі на його думку є протиправною та такою, що підлягає коригуванню, у зв'язку з чим просить позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач - Головне управління ДПС в Одеській області проти задоволення позову заперечував.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо нарахування ОСОБА_1 сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15103,66грн.
Зобов'язано Головне управління ДПС в Одеській області відкоригувати інтегровану картку платника ОСОБА_1 шляхом списання нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період 2-е півріччя 2019, та за 2020рік в загальній сумі 15103,66грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ГУ ДПС в Одеській області подано до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції при винесенні рішення було проігноровано той факт, що позивач не звільнений від сплати єдиного внеску та повинен його сплачувати на загальних підстав. Апелянт вказує, що позивач відповідно до даних інформаційно-телекомунікаційної системи ДПС з 18.02.2002 р. перебуває на обліку як особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат). Як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування зареєстрований 25.03.2002р. У реєстрі страхувальників стосовно скаржника наявна позначка «пенсіонер за віком» з 04.11.2011р. Відтак, на думку скаржника, позивач, як самозайнята особа, відповідно до вимог ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», є платником єдиного внеску та зобов'язаний його сплачувати у розмірі, не менше мінімального розміру, встановленого Законом №2464.
27.01.2022р. (вхід.№2163/22) від позивача до суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому вказується про хибність тверджень апелянта, у зв'язку із чим позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення без змін наголошуючи на тому, що апелянтом не спростовано висновку суду першої інстанції стосовно протиправності дій податкового органу щодо нарахування позивачу в ІКП єдиного внеску за ознакою незалежної професійної діяльності і зумовлюють ситуацію при якій платник податків двічі повинен сплачувати один і той же збір, що в свою чергу є неприпустимим.
За приписами ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Ради адвокатів Одеської області від 12.12.2000 року №54, з огляду на свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №953 (а.с.7) та 18.02.2002 року взятий на облік платника податків як самозайнята особа.
Сторонами визнається, що протягом періоду 2019-2020 роки позивач працював на посаді заступника директора з правових питань Фірми «Ласка» у вигляді ТОВ на умовах безстрокового трудового договору, яке в цей період як роботодавець позивача сплачував за нього, як найманого працівника, ЄСВ у розмірі не менше мінімального від суми нарахованої йому заробітної плати за місяць, що також підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5 та ОК-7 (а.с.98-100), а тому ці обставини суд вважає встановленими.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.05.2020 року по справі №420/1323/20 (яке набрало законної сили 09.09.2020р.) задоволений позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області та скасована вимога Головного управління ДПС в Одеській області №Ф-17476-50 від 25.09.2019 року, якою була охоплена недоїмка зі сплати єдиного внеску за 2017р.-7636,46грн., за 2018р.-9828,72грн.; за 1-е півріччя 2019 року 5508.36грн. на загальну суму 22973,54грн.
Позивач протягом 2019 та 2020 років подавав звіти форми №Д5 (річна) про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску у яких вказував про відсутність доходу (а.с.58,59).
10.11.2020 року ГУ ДПС в Одеській області видано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-17476-50, відповідно до якої за останнім станом на 31.10.2020року рахується податковий борг по сплаті єдиного соціального внеску на суму 34777,20грн.
З вищевказаною вимогою позивач не погодився та оскаржив її до ДПС України, яке своїм рішенням від 19.02.2021 року вих..№4010/6/99-00-06-02-01-06 вимогу скасувало, а скаргу задовольнила (а.с.15,16).
Через те, що після скасування ДПС України вимоги відомості до інтегрованої картки платника про скасування нарахованої суми єдиного внеску відповідачем ГУ ДПС в Одеській області внесені не були, позивач звернувся зі скаргою до ДПС України, яка 06.05.2021 року надала відповідь №10310/6/99-00-04-03-01-06 з посиланням на те, що в рішенні суду по справі №420/1323/20 відсутні зобов'язання податкового органу здійснити заходи щодо коригування інтегрованої картки платника в частині списання недоїмки з єдиного внеску за 2017-2020 роки тому відмовлено в задоволенні скарги.
Після звернення в 2021 році до суду з позовною заявою в інтегрованій картці платника щодо єдиного внеску ОСОБА_1 залишилось недоїмка нарахована податковим органом за період 2-е півріччя 2019 року-2020 рік на суму 15103,66грн, тобто періодом не охопленим рішенням суду по справі№420/1323/20 (а.с.40-44).
Вважаючи неправомірним нарахування сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2-е півріччя 2019 року-2020 рік у сумі 15103,66грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, відтак, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
З урахуванням вказаного та ч.6 ст.4 Закону №2464-VI , суд першої інстанції вважав відсутніми підстави для відображення ГУ ДПС В Одеській області в ІКП з власної ініціативи позивачу боргу (недоїмки) у розмірі 15103.66грн.
При цьому, врахувавши, що саме на Головне управління ДПС України в Одеській області був покладений обов'язок ведення оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску та коригування її даних в період внесення даних щодо наявності заборгованості у позивача у 2019-2020р., суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій ГУ ДПС в Одеській області, як контролюючого органу, щодо нарахування позивачу в ІКП єдиного внеску за ознакою незалежної професійної діяльності прийнято всупереч вимогам чинного законодавства, та у зв'язку із чим відмовив у задоволенні вимог, заявлених до ДПС України в цій частині.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу вимог ст.67 Конституції України , кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Як встановлено п. 15.1 ст.15 Податкового кодексу України (далі ПК України ), платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено поняття самозайнятої особи - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно з п.14.1.195 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За визначенням статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність : адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Колегія суддів також звертає увагу, що у відповідності до ч.3 ст.4, т. 13 Закону №5076-VI, адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
В свою чергу, як передбачено п. 65.2 ст.65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, що передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Відповідно до положень пунктів 178.1 , 178.2 ст.178 ПК України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із ст.65 цього Кодексу . Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною п. 167.1 ст.167 цього Кодексу .
З системного аналізу положень ПК України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткування згідно статті 178 ПК України у випадку, якщо така особа не зареєстрована, як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
У п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI закріплено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абз. 2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI).
Приписами п. 5 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Облік осіб, зазначених у пунктах 1, 5 ч.1 ст.4 цього Закону , ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 року №1162.
Відповідно до абзацу 1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у п.1 (крім абзацу 7) ч.1 ст.4 цього Закону , - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених, зокрема у п.5 ч.1 ст.4 цього Закону , - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений ст.9 Закону №2464-VI, статтю 4 якого доповнено ч.6 згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» №592-IX від 13.05.2020 року, якою в свою чергу визначено, що особи, зазначені у пунктах 4 і 5 ч.1 цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Закон України Про внесення змін до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо усунення дискримінації за колом платників №592-IX від 13.05.2020 року набрав чинності з 1 січня 2021 року.
При цьому, до 01.01.2021 року відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не були врегульовані.
З огляду на наведені законодавчі приписи, платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Відтак, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Наведене вище свідчить про те, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку, якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які провадять незалежну професійну діяльність, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску, про що вірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом зокрема у постановах від 27.11.2019 року по справі №160/3114/19, від 05.03.2020 року по справі №824/509/19-а.
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 2005 року по теперішній час є найманим працівником на Фірмі «Ласка» у вигляді ТОВ, займає посаду заступника директора з правових питань за основним місцем роботи, і роботодавець сплачує за нього єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі не менше мінімального страхового внеску, в тому числі у період 2019-2020 років, що не заперечується відповідачем.
У підтвердження сплати за позивача єдиного внеску роботодавцем за спірний період в матеріалах справи наявні відомості з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Індивідуальні відомості про застраховану особу) щодо ОСОБА_1 (а.с. 98-103).
При цьому, наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, яке посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, жодного значення для спірних правовідносин не має, позаяк позивачем доведено сплату роботодавцем за нього у спірному періоді єдиного внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Крім того, як вірно зауважив суд першої інстанції, наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не свідчить про здійснення ним діяльності як самозайнятої особи, будуючи найманим працівником Фірми «Ласка» ТОВ та отримання від такої діяльності доходу.
Доречним є також зауваження суду першої інстанції, що не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального.
Зазначене, в свою чергу, виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї, у зв'язку із чим, колегія суддів оцінює критично доводи апелянта про те, що позивач на думку контролюючого органу не звільнений від сплати єдиного внеску та повинен його сплачувати на загальних засадах.
Також, колегія суддів вважає недоречними у даному випадку посилання апелянта на Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом працівників» від 13.05.2020р. №592-ХІ (чинний з 01.01.2021р.), яким розширено перелік платників єдиного внеску, що звільняються від сплати за себе єдиного внеску, зокрема - особи, які провадять незалежну професійну діяльність, якщо вони отримують пенсію за віком, або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст. 26 Закону №1058, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, оскільки у даному випадку, позивач звільнений від сплати за себе єдиного внеску з підстави того, що такий внесок за нього сплачує роботодавець.
Отже, зважаючи також на приписи ч.6 ст.4 Закону №2464-VI, суд апеляційної інстанції вважає ґрунтовним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для відображення ГУ ДПС В Одеській області в ІКП з власної ініціативи позивачу боргу (недоїмки) у розмірі 15 103,66грн.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що наказом Міністерства фінансів України №422 від 07.04.2016 року затверджений Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі Порядок) (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.05.2016р. №751/28881) діючий на час виникнення спірних правовідносин.
Розділом І Порядку «Загальні положення» визначено інтегровану картку платника (далі - ІКП) - як форму оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Згідно з п.п. 3-6 Розділу І Порядку, оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.
Відповідальними за достовірність відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників є працівники структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи.
Контроль достовірності первинних показників за податками і зборами, митними та іншими платежами до бюджетів та єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи.
Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень.
При виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов'язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою.
У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.
ІКП відкривається: за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання осіб (фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців, самозайнятих осіб) (основне місце обліку); за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням, або через які проводиться діяльність (неосновне місце обліку) (п. 2 Розділу ІI Порядку).
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вірно врахував, що саме на Головне управління ДПС України в Одеській області був покладений обов'язок ведення оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску та коригування її даних в період внесення даних щодо наявності заборгованості у позивача у 2019-2020р.
Відтак, є вірним висновок суду попередньої інстанції про протиправність дій ГУ ДПС в Одеській області, як контролюючого органу, щодо нарахування позивачу в ІКП єдиного внеску за ознакою незалежної професійної діяльності, що призвело до порушення майнових прав та інтереси позивача і зумовлює ситуацію, при якій платник податків двічі повинен сплачувати один і той самий збір, що є недопустимим, а відтак позов підлягає в цій частині підлягає задоволенню.
Також, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06 березня 2020 року по справі №819/418/15-а, судова колегія погоджується й з обраним судом першої інстанції способом захисту шляхом зобов'язання відповідача - ГУ ДПС в Одеській області відкоригувати інтегровану картку платника, та вважає, що задоволення цієї вимоги повністю відновить порушені права позивача.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України» ) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, встановлених обставин справи, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 420/8712/21 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено та підписано 26 квітня 2022 року.
Головуючий суддя Танасогло Т.М.
Судді Градовський Ю.М. Шеметенко Л.П.