П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 квітня 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/6394/21
Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.
Дата і місце ухвалення 08.12.2021р., м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,
10.08.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Миколаївської обласної прокуратури, в якому просив стягнути з Миколаївської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 29.01.2021 року по 18.07.2021 року в cyмi 114 249 грн. 05 коп.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 року задоволено клопотання представника Миколаївської обласної прокуратури та залишено без розгляду позов ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі.
В поданій апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що про своє порушене право він дізнався з часу видачі керівником Миколаївської обласної прокуратури наказу №846К від 14.07.2021 року, тоді як з адміністративним позовом звернувся 10.08.2021 року, тобто у межах строку, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України. З огляду на зазначене апелянт вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно того, що перебіг строку звернення до суду для позивача розпочався з дня ухвалення П'ятим апеляційним адміністративним судом постанови по справі № 420/9660/20, тобто з 25.05.2021 року та сплив у червні 2021 року.
Враховуючи викладене апелянт просить скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Справа розглянута в порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи колегія суддів дійшла наступного:
Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції, посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 14.07.2021 у справі 1340/4393/18 провадження К/9901/18688/20, дійшов висновку, що виниклий між сторонами у даній справі спір про стягнення середнього заробiтку за час затримки виконання рішення є спором у справі щодо звільнення позивача з публічної служби та для звернення до суду із позовом щодо стягнення середнього заробiтку за час затримки виконання рішення суду встановлюється місячний строк з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд першої інстанції зазначив, що позивач був достовірно обізнаний про зміст прийнятих судами рішень у справі № 420/9660/20 про поновлення його на посаді та про їх невиконання відповідачем, а тому строк на звернення до суду з даним позовом сплинув у червні 2021 року, проте до суду з даним позовом звернувся лише 10.08.2021 року.
З урахуванням встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2021 року у справі № 420/9660/20 було частково задоволено позов ОСОБА_1 до Миколаївської обласної прокуратури, Офісу генерального прокурора, Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення № 5 Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 06.07.2020 року; визнано протиправним та скасовано наказ прокуратури Миколаївської області № 794К від 19.08.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області відповідно до п.9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області або на рівнозначній посаді в Миколаївській обласній прокуратурі з 31.08.2020 року; стягнуто з Миколаївської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 31.08.2020 по 28 січня 2021 року в сумі 104 314,35 грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021 року у справі № 420/9660/20 змінено рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2021 року: викладено абзаци четвертий та п'ятий його резолютивної частини в іншій редакції, зокрема, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області або на рівнозначній посаді в Миколаївській обласній прокуратурі з 01.09.2020 року; стягнуто з Миколаївської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 01.09.2020 року по 28 січня 2021 року в сумі 103 320, 88 грн. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2021 року по справі № 420/9660/20 залишено без змін.
Судом встановлено та не заперечувалось сторонами по справі, що на виконання судових рішень у справі 420/9660/20, керівником Миколаївської обласної прокуратури 14.07.2021 року прийнято наказ № 846К, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області з 01.09.2020 року.
З вказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 19.07.2021 року, що підтверджується його підписом на вказаному наказі.
Звертаючись з позовною заявою у даній адміністративній справі, позивач посилався на те, що відповідач фактично виконав рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2021 року у справі №420/9660/20 лише 19.07.2021 року, тобто із затримкою, у зв'язку з чим, на думку позивача, у нього виникло право на виплату середньої заробітної плати за затримку виконання рішення про поновлення його на посаді згідно ст. 236 КЗпП України.
Колегія суддів звертає увагу на наступне:
Статтею 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Аналіз положень статті 236 Кодексу законів про працю України дає підстави для висновку, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.
Норма статті 236 КЗпП України встановлює відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштуватись.
Відповідно до пункту 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
У постанові від 14.07.2021 року у справі № 1340/4393/18 Верховний Суд вказав на те, що за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, аналізуючи положення ст. 122 КАС України Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі № 240/532/20 (постанова від 11.02.2021 року) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки:
Установлений у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 14.07.2021 року у справі № 1340/4393/18 враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина п'ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Як вбачається з матеріалів справи, судове рішення у справі № 420/9660/20 від 28.01.2021 року про поновлення позивача на роботі було виконане роботодавцем 14.07.2021 року, що підтверджується наказом № 846К, отже встановлений Кодексом адміністративного судочинства України місячний строк звернення до суду за захистом порушеного права розпочався з часу видання відповідачем зазначеного вище наказу від 14.07.2021 року.
З позовною заявою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду позивач звернувся до суду 10.08.2021 року, тобто у межах строку, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України, а тому помилковим є висновку суду першої інстанції стосовно наявності підстав для залишення поданого ОСОБА_1 позову без розгляду через пропуск строку звернення до суду.
При цьому, колегія суддів вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на те, що строк звернення до суду в даному випадку сплинув для позивача у червні 2021 року, з огляду на те, що позивач був достовірно обізнаний про зміст прийнятих судами рішень у справі № 420/9660/20 про поновлення його на посаді та про їх невиконання відповідачем.
Колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні початку перебігу строку звернення до адміністративного суду та, відповідно, вирішенні питання про дотримання, чи порушення позивачем цього строку, насамперед, слід з'ясувати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вже зазначалось вище, підставою для застосування положень ст. 236 КЗпП України є саме затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення суду про поновлення особи на роботі, яка полягає у невиданні негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі. При цьому, передбачений ст. 236 КЗпП України середній заробіток підлягає виплаті працівнику саме за час затримки.
Таким чином, перебіг місячного строку звернення до суду розпочинається з моменту видання уповноваженим органом наказу про поновлення працівника на роботі.
Відповідно до ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи все викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спірного питання, а тому, на підставі ст. 320 КАС України ухвала Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі апелянт просив суд апеляційної інстанції здійснити розподіл судових витрат позивача в частині сплаченого ним судового збору в розмірі 2270 грн.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що згідно статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 243 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати.
Враховуючи, що в даному випадку колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, відповідно у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат понесених позивачем, які згідно ст. 139 КАС України підлягають розподілу при ухваленні рішення по суті позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року скасувати, а справу № 400/6394/21 за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
Суддя: О.А. Шевчук