Справа № 357/1247/22
2/357/1519/22
Категорія 75
19 квітня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Кривенко О. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи, поновлення допуску до роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом та просив суд визнати протиправним і скасувати наказ відповідача про відсторонення його від роботи, зобов'язати директора КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» поновити ОСОБА_1 на роботі, шляхом допуску його до роботи та стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення до часу фактичного виконання рішення суду.
І. Позиція сторін у справі.
Позивач свої вимоги мотивував тим, що з 06.09.1994 року він працює на посаді фельдшера з медицини невідкладних станів Білоцерківської станції екстреної медичної допомоги в КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф». Наказом директора даної медичної установи, ОСОБА_2 від 01.02.2022 р. за № 17-к, позивача було відсторонено від роботи з 01.02.2022 р. на час відсутності в нього щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати. Позивач вважає даний наказ протиправним, оскільки не зобов'язаний вакцинуватися проти COVID-19. Позивач вважає, що наказ про відсторонення від роботи обмежує його права, як працівника щодо повноцінної роботи. 01.02.2022 року позивача ознайомили з наказом від 01.02.2022р. про відсторонення від роботи та вручили його копію.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та зазначили, що підставою для відсторонення позивача від виконання своїх посадових обов'язків у наказі № 17-к від 01.12.2022 стало посилання на ухилення від обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яке підтверджене відповідним актом від 01.02.2022 року. Вказане є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-ІІІ. Оскаржуваний наказ про відсторонення від виконання роботи не містить відомостей про медичний огляд позивача. Відповідач виніс наказ про відсторонення на підставі одного лише повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує, у встановленому Законом порядку (процедурі), юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов'язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання ним медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я. Позивач вважає даний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Позивач зазначив, що не вважає щеплення від коронавірусної хвороби медичною процедурою, категорично заперечує вакцинацію від COVID-19. З початком військових дій в державі, позивача було допущено до роботи, та з 27.02.2022 року ОСОБА_3 виконує свої посадові обов'язки, до завершення воєнного стану в Україні.
Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що ні Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ні наказом МОЗ № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», ні трудовим законодавством не встановлено обов'язку проходження фельдшером профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, законних підстав для відсторонення позивача від роботи даними нормативними актами не передбачено. Позивач відмовляється зробити щеплення від COVID-19, оскільки таке щеплення не є обов'язковим, як таким, що проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомеліту, правця, туберкульозу, які є обов'язковими і включаються до календаря щеплень, чітко визначені Законом. Представник позивача зазначає, що виключно ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», встановлюється перелік обов'язкових щеплень, але даним законом щеплення від COVID-19 не встановлено, як обов'язкове. Календарем профілактичних щеплень в Україні, затверджений Наказом МОЗ України № 595 від 16.09.2011 року, як єдиний нормативно-правовий акт, який встановлює обов'язкові щеплення, серед переліку обов'язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, не передбачено щеплення від коронавірусної хвороби. Позивач не бажає робити щеплення від COVID-19, бо незалежно від проведення такого щеплення, будь-яка особа може бути носієм збудника коронавірусної хвороби та інфікувати оточуючих. За таких обставин є неприпустимим співставлення конституційних прав окремої людини з інтересами суспільства. Крім того, не встановлено порядку та термінів проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом та позивач має право відмовитися від таких щеплень, а тому, є всі підстави скасувати наказ № 17-к від 01.02.2022р. про відсторонення позивача від роботи.
Відповідач направив суду відзив, зазначивши що позов не визнає, оскільки відповідач мав усі законні підстави на відсторонення позивача від роботи, бо він ухилявся від вакцинації. 05.01.2022 року відповідачем було винесено наказ № 18 «Про вжиття заходів контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19», з яким було ознайомлено ОСОБА_1 . Відповідний Наказ № 18 містив перелік пунктів щеплень та масової вакцинації в Київській області, а також роз'яснював права та обов'язки працівників КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» щодо проведення вакцинації та наслідків невакцинації. Відповідач здійснив ознайомлення позивача з вказаним наказом, що підтверджується Актом про ознайомлення. 31.01.2022 року відповідачем було складено акт про відмову або ухилення від обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, яким засвідчено факт того, що ОСОБА_3 відмовився надати будь-яке підтвердження проходження обов'язкової вакцинації або наявності протипоказань, що було трактовано відповідачем як ухилення від вакцинації. Відповідач вважає, що положення частини 3-4 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хворою» регулює інші правовідносини та не може бути застосоване в даному випадку. Обов'язковість вакцинації для професій, виробництв та організацій від інших інфекційних хвороб встановлюється МОЗ України без включення до календаря щеплень. Відповідач не зобов'язаний фіксувати факт проведення (не проведення) медичного огляду. Відповідач має право засвідчувати факт відмови/ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками відповідача. Оскаржуваний наказ винесено у зв'язку з ухиленням позивача від обов'язкового профілактичного щеплення. 01.02.2022 року відповідачем було видано Наказ № 17-к, яким відсторонено ОСОБА_1 від роботи, але в подальшому, 24.02.2022 року відповідач видав Наказ № 382, яким скасував відсторонення позивача від роботи у зв'язку з воєнним станом, наразі, ОСОБА_3 продовжує працювати. 01.03.2022 року МОЗ України зупинило дію Наказу № 2153 до завершення воєнного стану.
Відповідачем до свого відзиву додано наступні документи : наказ генерального директора комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» № 18 від 05 січня 2022 року «Про вжиття заходів контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19» з додатком списку пунктів щеплень та масової вакцинації в Київській області; список пунктів щеплень та масової вакцинації в Київській області, відповідно до якого на території міста Біла Церква розміщено 4 пункти вакцинації; акт № 10 від 17.01.2022 року про відмову ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення з наказом № 18 від 05.01.2022 року ; акт про відмову або ухилення від обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби ОСОБА_1 , складений 01 лютого 2022 року в приміщенні та за участю працівників Білоцерківської СЕМД; наказ в.о.генерального директора комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» № 382 від 24 лютого 2022 року, згідно з п.3.1 якого, начальникам станцій ЕМД, завідувачу ОДВ наказано забезпечити включення у графіки чергувань, раніше відсторонених від роботи працівників.
ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.
09.02.2022 року ухвалою судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області відкрито провадження в даній справі в порядку спрощеного провадження (а.с.20-21).
28.03.2022 року ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, було витребувано у відповідача інформацію про підставу допуску до роботи ОСОБА_1 та інформацію щодо внесення змін в наказ №17 від 01.02.2022. (а.с. 32-33)
28.03.2022 року позивач подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів, зокрема копії наказу КНП КОР «КОЦЕМД МК» № 382 від 24.02.2022, трудової книжки позивача, довідки про доходи позивача та довідки про місце роботи позивача. (а.с. 37-43)
14.04.2022 року відповідач направив суду відзив на позовну заяву з додатками, клопотання про поновлення строку на подання відзиву, клопотання про залучення третьої особи. (а.с. 44-70)
14.04.2022 року ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання було задоволено клопотання відповідача про продовження строку для подачі відзиву, приєднано до матеріалів справи відзив, відмовлено в задоволенні клопотання про залучення до розгляду справи в якості третьої особи Міністерство охорони здоров'я України. (а.с.71-74)
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 , з 06.09.1994 року був працевлаштований фельдшером в Білоцерківську станцію швидкої і невідкладної медичної допомоги, найменування якої в подальшому було змінено на КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф». (а.с. 12-14)
Встановлено, що 05.01.2022 року відповідачем КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» було прийнято Наказ № 18 «Про вжиття заходів контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19», який містив перелік пунктів щеплень та масової вакцинації в Київській області, а також роз'яснював права та обов'язки працівників щодо проведення вакцинації та наслідків невакцинації. (а.с. 51-53)
Згідно акту № 4 від 17.01.2022 року, підтверджено що фельдшер ОСОБА_3 був ознайомлений із наказом № 18 від 05.01.2022р., але відмовився ставити підпис про ознайомлення із наказом, мотивуючи тим, що категорично проти вакцинації від COVID-19. (а.с. 54)
01.02.2022 року було складено Акт про відмову або ухилення від обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яким засвідчено акт про ухилення ОСОБА_1 , від обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. (а.с. 55)
Судом встановлено, що 01.02.2022 року генеральним директором КНП КОР «КОЦЕМД МК» Шарко О.М. було винесено Наказ №17-к, згідно якого позивача було відсторонено від роботи з 01.02.2022 р. на час відсутності в нього щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати (а.с.11,56).
Судом встановлено, що перед винесенням наказу генеральний директор комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» не запропонувала позивачу надати письмові пояснення про причини відсутності у нього щеплення проти COVID-19. ОСОБА_3 не викликався до пункту вакцинації і в присутності лікаря пункту вакцинації не складався акт про відмову чи ухилення останнього від проходження вакцинації.
Перед складенням акту про ухилення від вакцинації в приміщенні Білоцерківської станції екстреної медичної допомоги, яка не є пунктом вакцинації, ОСОБА_1 не було запропоновано пройти відповідне медичне обстеження на предмет наявності протипоказань до проходження вакцинації.
Встановлено, що 24.02.2022 року в.о. генерального директора КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Куц О. видав наказ №382 , яким допустив раніше відсторонених від роботи працівників у зв'язку із введенням військового стану в Україні. (а.с. 57)
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Заслухавши пояснення позивача та його представника ОСОБА_4 , пояснення представника відповідача Прокопенко П.С. , дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, з'ясувавши обставини справи, суд приходить до таких висновків.
Згідно із ч.1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. ст. 81, 82 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Статтею 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством, а саме: у випадках, перелічених у статті 46 Кодексу законів про працю України або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.
Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III встановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Згідно ч. З та ч. 4 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Аналогічні норми містяться в п. 3 р. І та п. 4 р. IV Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого Наказом МОЗ України № 595 від 16.09.2011 року.
Тобто, Закон чітко визначив, що за епідемічними показниками повноваження на прийняття рішення про обов'язкове щеплення належать санітарному лікарю, а відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» МОЗ України має право лише на встановлення переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, а не встановлення обов'язкових щеплень як таких.
Відповідно до п. 1 р. І Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого Наказом МОЗ України № 595 від 16.09.2011 року, Календар профілактичних щеплень в Україні - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. Цей Календар включає обов'язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.
Тобто, єдиним нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов'язкових щеплень є Календар профілактичних щеплень в Україні, а МОЗ України відповідно за ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» може встановити перелік професій чи виробництв, про що зазначено вище.
В свою чергу, розділом 4 Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого Наказом МОЗ України №595 від 16.09.2011 року, визначено перелік обов'язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, до якого входять щеплення від таких захворювань: дифтерії, правця, гепатиту А, поліомієліту, кору, епідемічного паротиту, краснухи, менінгококової інфекції, гепатиту В, сибірської виразки, вітряної віспи, кашлюку.
Тобто, на час відсторонення позивача від роботи, Календар профілактичних щеплень в Україні, затверджений Наказом МОЗ України № 595 від 16.09.2011 року, як єдиний нормативно-правовий акт, який встановлює обов'язкові щеплення, серед переліку обов'язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, не передбачав щеплення від короновірусної хвороби.
Також, відповідно до ч.1-2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими. Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
Наказом МОЗ від 04.10.2021р. №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 р. за № 1306/36928, в редакції Наказу МОЗ від 01.11.2021 р. № 2393, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.11.2021р. за 1452/37074, було затверджено Зміни до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, зокрема, Доповнено Перелік новими пунктами 4-6 такого змісту: Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Конституційний Суд України вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004). Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об'єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (рішення Конституційного Суду України у справі від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).
При відстороненні позивача від роботи, роботодавець керувався статтею 46 Кодексу законів про працю України, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пунктом 41-6 постанови КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»від 09.12.2020 № 1236, наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04.11.2021р. №2153, та наказом Генерального директора КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 05.01.2022 № 18.
При цьому, у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов'язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.
Порядок відмови від здійснення обов'язкових профілактичних щеплень визначений у ч. 6 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року, де зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Організацію і проведення профілактичних щеплень врегульовано Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України 16 вересня 2011 року №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 11 серпня 2014 №551).
Цим Положенням встановлено, що організація діяльності щодо проведення щеплень покладається на керівника закладу охорони здоров'я (далі - ЗОЗ) або на фізичну особу - підприємця, яка одержала ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики (далі - ФОП), в установленому законодавством порядку. Профілактичні щеплення здійснюються в пунктах щеплень, які можуть бути постійними або тимчасовими. Щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року №595, та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Відповідальним за проведення профілактичних щеплень є керівник ЗОЗ або ФОП.
Порядок проведення профілактичних щеплень визначається наказом з чітким визначенням відповідальних осіб і функціональних обов'язків медичних працівників, які братимуть участь у їх проведенні. Обсяги профілактичних щеплень узгоджуються із Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, структурними підрозділами з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у липні - серпні кожного року.
Для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до ЗОЗ або до місця надання медичних послуг ФОП осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень. Медичний огляд перед щепленням є обов'язковим.
При виявленні негативних змін у стані здоров'я особи призначається додаткове медичне обстеження згідно з чинними протоколами надання медичної допомоги особам відповідно до медичних показань. У медичній документації здійснюється відповідний запис лікаря про дозвіл на проведення щеплення та вкладається форма №063-2/о.
Профілактичні щеплення мають проводитися лише у пунктах щеплення. Запис про проведене щеплення робиться в одній з таких форм: №097/о; №112/о; №025/о; №003/о. Крім того, вказуються такі дані: торговельна назва вакцини/анатоксину, назва виробника, доза, серія, термін придатності вакцини/анатоксину. У разі використання імпортної вакцини/анатоксину зазначається оригінальне найменування українською мовою. Внесені до медичної облікової документації дані щодо щеплення засвідчуються підписом лікаря.
Після проведення профілактичного щеплення повинно бути забезпечене медичне спостереження (нагляд за особою протягом певного часу після введення вакцини/анатоксину) протягом терміну, визначеного інструкцією про застосування відповідної(го) вакцини/анатоксину. Якщо в інструкції про застосування вакцини/анатоксину не вказано термін спостереження, особа, якій було проведено щеплення, повинна перебувати під наглядом медичного працівника не менше 30 хвилин після вакцинації.
У відповідних формах медичної облікової документації (№097/о, №112/о, №025-1/о, №025/о, №003/о) необхідно відмітити характер і терміни у разі виникнення загальних або місцевих реакцій та провести їх реєстрацію згідно з Порядком здійснення фармаконагляду, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27 грудня 2006 року №898, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 січня 2007 року за №73/13340 (в редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 26 вересня 2016 року №996). У разі виявлення медичних протипоказань до щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 11 серпня 2014 року №551, особа направляється на комісію з питань щеплень, створену наказом по ЗОЗ.
Для вирішення складних та суперечливих питань щодо проведення щеплень наказом Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій створюється комісія з питань щеплень при обласному або міському ЗОЗ. Особи з хронічними захворюваннями в стадії ремісії за висновком комісії з питань щеплень можуть бути вакциновані в умовах стаціонару.
Пунктом 17 Положення встановлено, що факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз'яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою №063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх - батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником.
З указаного слідує, що обов'язковому медичному щепленню особи передує її медичний огляд перед щепленням, що є обов'язковим. Окрім того, для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою, в усній або письмовій формі запрошують до закладу охорони здоров'я або до місця надання медичних послуг, осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень. Крім того, про проведене щеплення робиться запис у відповідній документації, а факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз'яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою №063-2/о, підписується як громадянином, так і медичним працівником.
Отже, законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким встановлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення.
З матеріалів справи слідує, що відповідачем не надано доказів в підтвердження, що починаючи з дня повідомлення позивача про обов'язкове профілактичне щеплення від COVID-19 до моменту відсторонення від роботи, у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення і останній у встановленому законом порядку відмовився від обов'язкового профілактичного щеплення.
У оскаржуваному наказі відсутні відомості про те, що позивач відмовився або ухилився від проходження обов'язкового щеплення у відповідності до порядку такого оформлення, складеному згідно з нормами чинного законодавства.
Зі змісту наказу про відсторонення слідує, що позивача фактично відсторонено від виконання посадових обов'язків до усунення причин, що його зумовили, хоча, згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153, медичні працівники підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, лише на період дії карантину.
Оскаржуваний Наказ № 17-к від 01.02.2022р. про відсторонення ОСОБА_1 від виконання роботи не містить відомостей про медичний огляд позивача та відібране у нього лікарем відповідне письмове підтвердження. Встановлено, що медичне обстеження працівника та належно оформленої відмови позивача від щеплення, роботодавцем не враховано, що є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III.
Наказ генерального директора КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 05.01.2022 № 18 «Про вжиття заходів контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19» не може слугувати підставою для відсторонення особи від роботи.
Статтею 5 Закону України «Про охорону здоров'я в Україні» передбачено, що державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров'я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів.
Конституція України (статті 32 і 34) та статті 285 і 286 Цивільного кодексу України гарантують ці ж права на національному рівні.
Основи законодавства України про охорону здоров'я (Закон України від 19.11.1992 р. (статті 391, 40, 78 («г») стверджують, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.
За визначенням у статті 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Враховуючи приведені нормативно-правові акти, визначення терміну «профілактичні щеплення», приведеного у статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд вважає, що під дію статті 11 Закону України «Про інформацію» підпадають будь-які медичні відомості/втручання/маніпуляції/діагнози тощо.
Конституція України у статті 19 визначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Враховуючи викладене, винесення відповідачем оскаржуваного наказу, лише на підставі повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення і відмову позивача робити щеплення, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 2 статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
Суд, при вирішенні даного спору враховує практику ЄСПЛ. У рішенні від 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» {Vavfiika and Others z the Czech Republic [GC], заява 3 47621/13 і 5 інших) ЄСПЛ зазначив, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу приватного життя, яке гарантовано статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другої цієї статті тобто встановити:
-чи є втручання виправданим «відповідно до закону»;
-чи має воно на меті законні цілі;
-чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».
Як зазначає ЄСПЛ, оспорюване втручання мало б опиратися на національне законодавство. Водночас закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю (наприклад, рішення від 15 листопада 2016 року у справі «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» {Dubskd and Krejzovd к /Ле Czech Republic /ВС*/ заяви № 28859/11 і 28473/12)).
А в даному випадку, в національному законодавстві не достатньо чітко та не послідовно сформовані правові норми з приводу обов'язку вакцинації від COVID-19, оскільки існує перелік професій котрі підлягають обов'язковому щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, але накази про початок обов'язкової вакцинації та наказ про внесення змін до календаря щеплень в частині включення до числа ОБОВ'ЯЗКОВИХ щеплень гострої респіраторної хвороби COVID-19, фактично відсутні.
Також, не можна залишити поза увагою той факт, що відповідач 24.02.2022 року видав Наказ №382 «Про внесення змін до наказу КНП КОР «КОЦЕМД МК» від 05.01.2022 року № 18 «Про вжиття заходів контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19», та дозволив позивачу приступити до роботи без відповідного щеплення від коронавірусної хвороби. Окрім того, в матеріалах справи міститься довідка від 08.02.2022 року, видана генеральним директором КНП КОР «КОЦЕМД МК», з якої вбачається, що ОСОБА_3 працює в КНП КОР «КОЦЕМД МК» з 01.01.2013 року по даний час.
Таким чином, позовна вимога про зобов'язання відповідача допустити ОСОБА_1 до роботи, наразі, є передчасною та не може бути задоволена, оскільки до початку розгляду даного спору судом, відповідач добровільно допустив позивача до виконання його трудових обов'язків, та спору з даного приводу не має.
Щодо позовної вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення позивача від роботи, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Згідно роз'яснень, викладених у п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).
За змістом частини другої статті 235 Кодексу Законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Також, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» вона застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу.
Згідно п. 2 вказаної постанови середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Згідно п. 8 вказаної постанови нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає необхідним зобов'язати відповідача КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» виплатити на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 01.02.2022 року до часу фактичного виконання судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, за виключенням періоду дії Наказу про внесення змін до наказу від 05.01.2022р. №18 «Про вжиття заходів контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19», тобто періоду коли відповідач допустив ОСОБА_1 до виконання його посадових обов'язків та оплачує роботу.
Отже, з огляду наведеного вище, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення та слід визнати незаконним та скасувати Наказ № 17-к від 01.02.2022 року, виданий генеральним директором КНП КОР «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про відсторонення позивача від роботи на час відсутності в нього щеплення проти COVID-19 та підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача середня заробітна плата за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 01.02.2022 року до часу фактичного виконання рішення в даній справі, за виключенням періоду коли, фактично, було зупинено відсторонення позивача від роботи.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, суд на підставі ст. 141 ЦПК України стягує судовий збір з відповідача на користь держави у сумі 992,40 грн.
На підставі Конституції України, Кодексу законів про працю України, ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», ЗУ «Про інформацію», керуючись ст.ст. 12-13,81, 263-265,354 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Наказ № 17-К від 01.02.2022 року, виданий ОСОБА_2 , як генеральним директором Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 01 лютого 2022 року до часу фактичного виконання цього судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, за виключенням періоду дії зупинення наказу про відсторонення від роботи у зв'язку із введенням військового стану в Україні.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» в дохід держави судовий збір в сумі 992 грн.40 коп.
В решті позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення суду виготовлено 25.04.2022 року.
СуддяО. Я. Ярмола