ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.04.2022Справа № 910/21708/21
Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/21708/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Український папір”
до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”
про стягнення грошових коштів
Без виклику учасників судового процесу.
29 грудня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю “Український папір” (позивач) надійшла позовна заява № 367/юр/21 від 24.12.2021 року до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 225 875,69 грн., з них: основного боргу - 217 380,00 грн. (двісті сімнадцять тисяч триста вісімдесят гривень), інфляційного збільшення боргу - 5869,26 грн. (п'ять тисяч вісімсот шістдесят дев'ять гривень 26 копійок) та 3% річних - 2626,43 грн. (дві тисячі шістсот двадцять шість гривень 43 копійки).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором поставки № 17615/53-124-01-21-14665 від 26.05.2021 року, зокрема, у визначені договором строки не здійснив оплату вартості поставленого йому позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/21708/21, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.
21.01.2022 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач у відзиві просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивує тим, що оплата товару не була проведена вчасно, у зв'язку з важким фінансовим становищем компанії, в якому вона опинилась в умовах законодавчих змін, що відбулися на ринку електричної енергії. Додатково зауважує на необґрунтованості у здійсненні правильності розрахунків 3% річних та інфляційних втрат.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд зазначає, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"" затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 року "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України № 7300 від 19.04.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною.
Рада суддів України надала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, зокрема, вказала по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні суд розглядає дану справу з перевищенням встановленого ст. 248 Господарського процесуального кодексу України строку.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
26.05.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Український папір” (надалі - позивач, постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція") (надалі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 17615/53-124-01-21-14665 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, виробником, кількістю, ціною та по коду УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації № 1 та є невід'ємною частиною договору. Предметом поставки є товар: код ДК 30230000-0 (комп'ютерна техніка) (п. 1.2. договору).
Згідно з п. 3.1. договору строк поставки товару протягом 60 календарних днів з дати укладання сторонами договору.
В п. 3.2. договору визначено, що поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DDP згідно з ІНКОТЕРМС 2020 на складі вантажоотримувача за адресою: 30100, вул. Енергетиків, 36, м. Нетішин, Хмельницька обл., Хмельницьке відділення ВП «Складське господарство».
Пунктом 4.1. договору визначено, що ціна товару по договору становить 217 380,00 грн.
За умовами п. 5.1. договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару на склад вартажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо його кількості та якості.
Відповідно до п. 6.3. договору датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної та/або накладної.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його реєстрації в ДП «НАЕК «Енергоатом» за умови підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань сторонами (п. 12.1. договору).
У відповідності до специфікації № 1 загальна вартість товару становить 217 380,00 грн.
На виконання умов договору поставки № 17615/53-124-01-21-14665 від 26.05.2021 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 217 380,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ЖК-02100062 від 15.06.2021 року та товарно-транспортною накладною № ЖК-02100062 від 15.06.2021 року. Товар за видатковою накладною за якістю та кількістю прийнятий без заперечень 15.06.2021 року інженером УВТК Гайдук Н.О. на підставі довіреності № 70 від 14.06.2021 року, про що свідчать підписи сторін на видатковій накладній.
Як зазначає позивач, за отриманий товар відповідач не розрахувався, відтак, відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором в розмірі 217 380,00 грн.
Судом встановлено, що позивач, внаслідок неоплати заборгованості за отриманий товар 21.12.2021 року звернувся до відповідача з претензією № 1-20.12.2021 від 20.12.2021 року про сплату заборгованості в розмірі 217 380,00 грн., яку відповідач гарантував сплатити, що підтверджується листом № 45-30-119/715 від 18.01.2022 року.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов'язання з оплати поставленого за договором поставки № 17615/53-124-01-21-14665 від 26.05.2021 року товару, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 217 380,00 грн.
Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційне збільшення боргу у розмірі 5869,26 грн. та 3% річних у розмірі 2626,43 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір № 17615/53-124-01-21-14665 від 26.05.2021 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
За умовами частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
У п. 6.3. договору сторонами передбачено, що датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної та/або накладної. В свою чергу, за положеннями п. 3.2. договору поставка товару здійснюється на склад вантажоотримувача за адресою: 30100, вул. Енергетиків, 36, м. Нетішин, Хмельницька обл., Хмельницьке відділення ВП «Складське господарство».
Як вже було встановлено судом вище, на підставі видаткової накладної № ЖК-02100062 від 15.06.2021 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 217 380,00 грн. Накладна підписана 15.06.2021 року інженером УВТК Гайдук Н.О., що кореспондується з місцем поставки, визначеним у п. 3.2. договору.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно податкової накладної № 3400007/34 від 15.06.2021 року, що має відмітку контролюючого органу про її прийняття, та квитанцію про реєстрацію даної податкової накладної в ЄРПН від 30.06.2021 року, ТОВ «Український папір» зареєстровано податкове зобов'язання по поставці ДП "НАЕК "Енергоатом" ВП «Хмельницька АЕС» товару на суму 217 380,00 грн.
За умовами п. 5.1. договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару на склад вартажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо його кількості та якості.
Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно зі статтею 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За приписами частини 1 статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, виходячи з умов п. 5.1. договору строк оплати товару за видатковою накладною № ЖК-02100062 від 15.06.2021 року - 30.07.2021 року включно.
Станом на момент звернення до суду з даним позовом за отриманий товар відповідач не розрахувався, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 217 380,00 грн.
Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 217 380,00 грн. та настання строку виконання обов'язку щодо сплати не були спростовані відповідачем.
При цьому, за змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань щодо не здійснення повної оплати вартості наданих послуг, тоді як строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати послуг настав.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки № 17615/53-124-01-21-14665 від 26.05.2021 року в розмірі 217 380,00 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційне збільшення боргу у розмірі 5869,26 грн. та 3% річних у розмірі 2626,43 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, в межах заявленого позивачем періоду, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, відтак, сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, за розрахунком позивача, становить 2626,43 грн.
В частині нарахування інфляційного збільшення боргу судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Оскільки прострочення виконання зобов'язання виникло з 31.07.2021 року правомірним є нарахування інфляційного збільшення боргу за період з серпня 2021 року.
За розрахунком суду загальна сума інфляційного збільшення боргу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, яка становить 5916,72 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Втім, зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційного збільшення боргу, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційного збільшення боргу підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 5869,26 грн.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 3388,14 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Щодо витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У позовній заяві позивач зазначив, що поніс витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. Докази понесених судових витрат додані до позовної заяви.
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 16.07.2020 року у справі № 909/452/19, 02.11.2020 року у справі № 922/3548/19 та 18.11.2019 року у справі № 923/1121/17.
В обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу позивач надав наступні докази:
- копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 46/УП/21 від 22.12.2021 року;
- копію рахунку-фактури № 46/УП/21 від 22.12.2021 року;
- копію акту приймання-передачі наданих юридичних послуг № 01/УП/21-46 від 24.12.2021 року;
- копію детального опису робіт (наданих послуг) від 24.12.2021 року;
- платіжне доручення № 307591791 від 22.12.2021 року.
Представництво інтересів позивача у даній справі здійснював адвокат Омельченко О.М. на підставі ордеру серія АІ № 1188203 від 23.12.2021 року.
На підтвердження наявності у Омельченка О.М. статусу адвоката надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 8275/10 від 08.10.2019 року.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти розміру витрат на професійну правничу допомогу заперечив, посилаючись на завищені розцінки надання послуг, що є неспівмірними із складністю справи, часом витраченим на надання послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.
При цьому, клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката від відповідача не надходило.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач надав належні та допустимі докази на доведення понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом даної справи. Тому з огляду на задоволення позову та зважаючи на приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України щодо порядку розподілу судових витрат між сторонами, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (ідентифікаційний код 24584661, адреса: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Український папір” (ідентифікаційний код 25394112, адреса: 04073, м. Київ, вул. Куренівська, 2-Б) грошові кошти: основного боргу - 217 380,00 грн. (двісті сімнадцять тисяч триста вісімдесят гривень), інфляційного збільшення боргу - 5869,26 грн. (п'ять тисяч вісімсот шістдесят дев'ять гривень 26 копійок), 3% річних - 2626,43 грн. (дві тисячі шістсот двадцять шість гривень 43 копійки), витрати на правничу допомогу адвоката - 3000,00 грн. (три тисячі гривень) та судовий збір - 3388,14 грн. (три тисячі триста вісімдесят вісім гривень 14 копійок).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 25.04.2022р.
Суддя О.В. Котков