22 квітня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/10789/21
Суддя Кіровоградського окружний адміністративний суду Притула К.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (раніше НОМЕР_2 ) щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (раніше НОМЕР_2 ) провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні виплати належної грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки , як учаснику бойових дій, а саме провести розрахунок та виплатити позивачу середній заробіток за період з 10 травня 2016 року по 18 листопада 2021 року включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 10 травня 2016 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.02.2021 у справі №340/5730/20 яке набрало законної сили його адміністративний позов до військової частини НОМЕР_1 (раніше НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (раніше НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2016 рік включно, виходячи з його грошового забезпечення станом на день виключення із списків особового складу вчастини- 10 травня 2016 року та зобов'язано нарахувати та виплатити грошову компенсацію.
На виконання рішення суду відповідачем 18.11.2021 здійснено остаточний розрахунок за рішенням суду, шляхом перерахування коштів на картковий рахунок.
Позивач вказує, що оскільки остаточний розрахунок при звільненні здійснено відповідачем 18.11.2021, то за період з 10.05.2016 по 18.11.2021 відповідач має сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 21 грудня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін (а.с.11).
21 березня 2022 року ухвалою суду продовжено процесуальний строк розгляду даної справи (а.с.15-16).
У встановлений судом строк відповідачем не подано відзив на позовну заяву.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Наказом командира військової частини-польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 10.05.2016 за № 102 позивача було звільнено у запас, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Проте, у день звільнення позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, яка передбачена постановою КМУ №702 від 01.02.2012 та ч. 4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за період з 2015 по 2016 роки.
Оскільки компенсація за невикористану відпустку виплачена не була, позивач звернувся до суду із позовною заявою про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
18 лютого 2021 року Кіровоградським окружним адміністративним судом було винесено рішення по справі № 340/5703/20, яким позовні вимоги задоволено та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ін. код - НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за невикористані у 2015-2016 роки дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з його грошового забезпечення, станом на день виключення із списків особового складу військової частини - польова пошта НОМЕР_3 - 10.05.2016.
На виконання рішенням суду від 18.02.2021 у справі №340/5703/20 Військова частина-польова пошта НОМЕР_6 18.11.021 року виплатила позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 7000,08 грн. (а.с.9).
Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо невиплати у день звільнення компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1).
Частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України застосовує до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Як зазначено вище, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як встановлено судом, позивача виключено зі списків особового складу військової частини 10.05.2016, тоді як фактичний розрахунок з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2016 роки на виконання рішення суду від 18.02.2021 у справі №340/5703/20, було проведено 18.11.2021 в сумі 7000,08 грн. (а.с.9), проте не виплачено позивачу його середній заробіток за час затримки з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем після вирішення спору на користь позивача середній заробіток з 10.05.2016 по день фактичного розрахунку з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, то відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з виплати з грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за час затримки розрахунку з 10.05.2016 по 18.11.2021.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).
Кількість днів, впродовж яких затримано виплати при звільненні з 10.05.2016 по 18.11.2021 - 2019 дні.
Таким чином, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку має розраховуватись шляхом множення середньоденного (годинного) його заробітку на 2019 дні.
Із вказаного приводу суд зазначає наступне.
З огляду на наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 в справі №821/1083/17 мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Таке зменшення повинно відбуватися з врахуванням: розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інших обставин справи, встановлених судом, зокрема, дій працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Судом враховується, що розрахований середній заробіток за час затримки виплат, який просить стягнути позивач, є неспівмірним з розміром грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку в сумі 7000,08 грн., невиплаченої позивачу при звільненні.
Також, суд враховує те, що тривалість періоду затримки виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку пов'язана з вирішенням спору про її нарахування та виплату у справі №340/5703/20.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи: розмір простроченої заборгованості з виплати індексації грошового забезпечення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права позивача і до моменту його звернення до суду, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, дії сторін у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та заявленої позивачем вимоги про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає, що підлягає до зменшення розмір відшкодування, передбачений статтею 117 Кодексу законів про працю України до 50% грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку в сумі 7000,08 грн., невиплаченої позивачу при звільненні.
За таких обставин, слід стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період затримки - в сумі 3500,04 гривень (7000,08*50%).
Враховуючи вищенаведене, є протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку з 10.05.2016 по 18.11.2021 та підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку з виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку з 10.05.2016 по 18.11.2021 в сумі 3500,04 гривень.
Відповідно до частина 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з часина 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з частиною 1 статті 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 10.05.2016 по 18.11.2021.
Зобов'язати Військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку з 10.05.2016 по 18.11.2021 в сумі 3500,04 гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду К.М. Притула