22 квітня 2022 року м. Рівне №460/4872/22
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати з 16.08.2021 доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату з 16.08.2021 доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що він зареєстрований і проживає в населеному пункті, яке відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджених постановою Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23 липня 1991 року, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення та перебуває на обліку Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області. Вважає, що на даний час відповідач повинен проводити виплату щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на радіоактивно забрудненій території, передбаченої статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильської катастрофи», а тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що Конституційний Суд України у Рішенні № 6-р/2018 від 17.07.2018 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремі положення Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII, зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу 1 Закону №76-VІІІ. При цьому, Конституційним Судом України не аналізувалася редакція Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ станом на дату ухвалення рішення № 6-р/2018. Тобто, судом визнано неконституційним виключення статті 39 Закону № 796-ХІІ. Слід зауважити, що Закон України «Про внесення змін до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 04.02.2016 №987-VІІІ є чинним, в установленому законом порядку його не було визнано неконституційним, а тому саме він підлягає застосуванню. При цьому діючою з 01.01.2016 нормою передбачено, право на доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження. Позивач до такої категорії не відноситься. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210. При цьому, Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 не містить положень про відновлення чинності редакції, що діяла до внесення змін, які були визнанні неконституційними та не містить спосіб та порядок його виконання, а Верховна Рада України не приймала нових законів з даного питання. Фактично Конституційний Суд України цим рішенням визнав неконституційним підпункт 7 пункту 4 Розділу І Закону № 76-VІІІ, який діяв у період з 01.01.2015 (момент набрання чинності цим Законом) до 01.01.2016 (момент набрання чинності Законом № 987-VІІІ). Вважає, що підстав для проведення нарахування позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі двох мінімальних заробітних плат немає, оскільки позивач до даної категорії осіб не відноситься. Тому, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними і просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою від 28.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
Позивач є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», перебуває на обліку у відповідача та не працює; проживає в населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач вважає наявність у нього права на отримання доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, згідно з статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ), який створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так: « 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року (тобто в редакції від 09.07.2007). Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Сукупність наведених норм дає підстави для висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання доплати як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
В свою чергу, відповідно до статті 63 Закону №796-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України.
Відповідно до частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (далі - Закон № 79-VIII), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону№796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ.
Постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №1210), та доручено ПФУ забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 зазначено, що Конституційний Суд України у Рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, крім іншого, вирішив:
- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України;
- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 БК України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.
У постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом України від 04 лютого 2016 року №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №987-VIII). Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року (а саме: в редакції від 09.07.2007), була викладена так: « 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
Як свідчать матеріали справи, позивач має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає і не працює у зоні гарантованого добровільного відселення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ, позивач має право на підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як встановлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.
З огляду на наведене суд вважає, що відповідно до заявлених позовних вимог порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу доплати, як непрацюючому пенсіонеру, у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, з 16.08.2021 .
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач із заявою про перерахунок пенсії відповідної форми до пенсійного органу не звертався, позаяк відповідач був зобов'язаний відновити виплату та нараховувати і виплачувати позивачу доплату, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Відповідачем не доведено правомірності своєї бездіяльності у порядку статті 77 КАС України щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення повністю.
За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката суд враховує наступне.
Так, відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої цієї статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 цього Кодексу, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
На виконання вимог частини четвертої статті 134 КАС України позивач подав до суду копії: договору про надання правничої допомоги, акту здачі-приймання наданих правничих послуг до договору, який містить детальний опис наданих послуг, ордер про надання правничої допомоги.
Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд встановив, що відповідно до договору, укладеного між Адвокатським об'єднанням "Редзель і партнери" та позивачем, адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання представляти інтереси ОСОБА_1 як позивача з правами, передбаченими ст. ст. 44, 47, 60 КАС України, по адміністративній справі до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в тому числі з правом підпису та подачі документів до суду, на стадії підготовки документів, складання позову та представництва в судах всіх інстанцій.
За вищевказану правову допомогу сторони договору погодили розмір гонорару адвокатського об'єднання 2000,00 грн, визначивши, що оплата послуг здійснюється шляхом внесення вартості послуг, зазначених в договорі, на поточний рахунок адвокатського об'єднання протягом 30 календарних днів з моменту ухвалення судом першої інстанції рішення по суті справи.
Таким чином, відповідно до умов договору про надання правничої допомоги, сума гонорару 2000,00 грн підлягає сплаті у зв'язку з підготовкою документів, складанням позову та представництвом в судах всіх інстанцій.
Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг адвокатським об'єднанням "Редзель і партнери" надано позивачу наступні послуги: надання первинної консультації клієнту (вартість 500,00 грн), підготовка процесуальних документів в адміністративній справі про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, пошук актуальної судової практики (1500,00 грн).
Отже, за обставинами справи, надана позивачу правова допомогу охоплювалася виключно підготовкою позовної заяви з додатками, а відтак об'єктивно відсутні підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу в частині представництва в судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Водночас, судом першої інстанції справа вирішувалася за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Оцінивши загальну вартість правових послуг, суд вважає її розмір необґрунтованим, оскільки дана справа є справою незначної складності, по даній категорії справ склалася усталена судова практика, яка ґрунтується на рішенні Верховного Суду в зразковій справі.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, затрачений адвокатом час на надання правничої допомоги, суд прийшов до висновку, що заявлена до відшкодування сума у 2000,00 грн, є надмірною, неспівмірною із складністю справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, отже підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Відтак, з огляду на незначну складність справи, яка є типовою за ознаками, визначеними Верховним Судом під час розгляду зразкової справи №240/4937/18, суд, виходячи з критерію пропорційності, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 500,00 грн, а саме - за надані послуги щодо підготовки позовної заяви з додатками. Решту витрат на правову допомогу повинен понести позивач.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 16.08.2021 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 16.08.2021 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 500,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7,м.Рівне,33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Повний текст рішення складений 22.04.2022.
Суддя Олег ГРЕСЬКО