Справа № 420/1183/22
22 квітня 2022 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом громадянки країни Кот-Д'Івуар ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
18.01.2022 року до суду надійшла позовна заява громадянки країни Кот-Д'Івуар ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 188 від 01.10.2021 року про відмову оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянинки республіки Кот-Д'Іваура ОСОБА_3 ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення стосовно громадянки ОСОБА_3 оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем під час розгляду його звернення щодо надання захисту в Україні не прийнято до уваги реальні побоювання позивача за її власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - Кот-Д'Іваура.
Ухвалою суду від 24.01.2022 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
10.02.2022 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов в якому зазначено, що оскаржуване рішення прийнятого у межах та на підставі наявних в останнього повноважень, з урахуванням того, що позивач ні в заяві-анкеті, ні під час проведеної співбесіди не обґрунтував свої побоювання та не надав переконливих відомостей для отримання захисту на території України, доводи ґрунтуються лише на суб'єктивних твердженнях, непідкріплених будь-якими доказами, що ставить під сумніви правдивість наданої інформації, є необґрунтованими та недоведеними.
Справа розглянута у межах строків, встановлених КАС України, з урахуванням перебування судді Токмілової Л.М. у відпустці.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою республіки Кот-Д'Івуар та у 2021 році ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.
01.10.2021 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області наказом вiд № 188 від 01.10.2021 року позивачеві відмовлено у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Підставою прийняття оскаржуваного наказу стало необґрунтованість побоювань ОСОБА_3 зазнати переслідування або серйозної шкоди у разі повернення до республіки Кот-Д'Івуар, тому проведеним аналізом особової справи позивача Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області визначено відсутність ознак, які можуть бути розглянуті у контексті можливості визнання її особою яка потребує додаткового захисту у відповідності до умов, передбачених п.13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01 жовтня 2021 року № 5/1-582 ОСОБА_3 отримала 06.10.2021 року.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з ч. 6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У силу статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
У силу частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи (частина восьма статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина друга статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Так, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що позивачу відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.
У свою чергу, суд погоджується з таким висновком Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, виходячи з наступного.
Так, основною причиною не можливості повернення до країни громадянської належності у республіку - Кот-Д'Іваура є страшеннi погози позивачці та її життю з боку й близьких родичів.
Позивач вказує, що не може повертатися до крапни громадянської належності, тому що вийшла заміж за особу, яка iншої віри, та батьки заявниці проти цього союзу, батьки заборонили дочці повертатися додому на Батьківщину (арк. 4, 6 протоколу співбесіди від 28.09.2021).
Однак, задокументовані докази наявності погроз життю та здоров'ю у позивача відсутні.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
З матеріалів особової справи громадянки країни Кот-Д'Івуар ОСОБА_3 вбачається, що в країні громадянської належності її не переслідували за жодною з конвенційних ознак визначення статусу біженця, а саме за ознакою раси, громадянства, національності, віросповідання, за ознакою належності до певних політичних переконань чи зa ознакою належності до певної соціальної групи; була можливість дотримуватися канонів обраної релігії та вона не відносить себе до жодної соціальної групи та додала, що не зазнавала жодних переслідувань на Батьківщині. Також до позивача не застосовувалось фізичне насилля на Батьківщині.
При цьому, єдиною причиною неможливості повернення ОСОБА_3 на Батьківщину є неприйняття її батьками обставини одруження з особою іншого віросповідання.
Також матеріалами особової справи ОСОБА_3 підтверджується, що позивачем не були наданi жодні документальнi докази власного ймовірного переслідування у випадку повернення на Батьківщину. Заявниця повідомляє, що у випадку повернення на Батьківщину по відношенню до неї не буде застосовано вирок про смертну кару, тортури, однак вважає, що з боку близьких рiдних буде застосовано нелюдське або таке, що принижує людську гiднiсть поводження чи покарання.
Сімейні сварки з рідними не можуть розцінюватися як обґрунтовані побоювання зазнати шкоди на території країни громадянської належності, зважаючи на факт відсутності поганого відношення до заявниці раніше та відсутності будь-яких проблем під час проживання з рідними при поверненні на Батьківщину у 2019 році.
В свою чергу, суд звертає увагу, що позивач ні в заяві-анкеті, ні під час проведених співбесід не обґрунтував свої побоювання та не надала переконливих відомостей для отримання захисту на території України. Доводи позивача ґрунтуються лише на суб'єктивних твердженнях, непідкріплених будь-якими доказами, що ставить під сумніви правдивість наданої ним інформації, є необґрунтованими та недоведеними.
При цьому, зазначена у позовній заяві інформація (щодо можливих причин визнання позивачем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту) носить загальний характер і не має реального підґрунтя про небезпеку для позивача стати жертвою переслідувань чи утисків на батьківщині.
Заслуговують на увагу доводи, що біженець, який побоюється за своє життя, шукає притулку у першій безпечній країні, в якій опиняється, а не намагається обрати найбільш комфортну країну для проживання.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся із заявою про набуття міжнародного захисту лише 08.07.2021 року, тобто майже після 2-річного перебування на території України (прибула на територію України 22.10.2019 року).
Факт досить тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивача та вказує на те, що дані звернення до територіального органу ДМС із заявою про набуття міжнародного захисту обумовлено лише потребою у легалізації на території України.
Зазначена позиція стосовно тривалості проміжків часу із зверненням за міжнародним захистом повністю узгоджується із позицією Верховного Суду, зокрема, висловленою у постанові від 14.03.2018 року по справі №820/1502/17.
Так, Верховний Суд зазначив, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення із даною заявою може бути іншим.
При цьому, суд звертає увагу, що причиною виїзду позивача за межу країни громадянської належності стала необхідність отримання вищої освіти на території України.
Крім того, аналізом наданої позивачем інформації разом з інформацією по країні походження не підтверджується наявність умов, які можуть бути розглянуті у контексті надання позивачеві додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної та не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі у країні громадянського походження.
Згідно із актуальною інформацією по країні походження від 30.03.2021 року Республіка Кот-Д'Івуар є демократичною республікою, якою керує президент переобраний у жовтні 2021 року на вільних виборах. Закон надає громадянам можливість обирати свій уряд на вiльних і чесних перiодичних виборах, що проводяться таємним голосуванням на основі загального та рiвного виборчого права.
Конституцією та законами Кот-Д'Івуару забороняє жорстокi, нелюдськi, або такі, що принижують гiднiсть поводження чи покарання. Законодавство Кот-Д'Івуару передбачає свободи преси та ЗМІ, включаючи публікації в Інтернеті.
Незалежні ЗМІ Кот-Д'Івуару є активними тa висловлюють найрізноманітніші погляди. Закон забороняє будь-яке тримання під вартою чи арешт журналістів за правопорушення, скоєнi за допомогою преси або інших засобів комунікації. Законодавство Кот-Д'Івуару також передбачає академічну свободу та свободу культурних заходів.
Уряд Кот-Д'Івуару співпрацює з Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та iншими гуманітарними організаціями щодо забезпечення захисту та допомоги біженцям, біженцям, що повернулися, шукачам притулку, особам без громадянства та іншим особам, які викликають занепокоєння. Держава надає біженцям бiльшiсть прав, як надаються громадянам крапни. Крім цього, особи можуть отримати від держави Кот-Д'Івуару тимчасовий захист, для тих умови звернення яких не вiдповiдають критеріям надання статусу біженця.
Закон захищає жінок, надає жiнкам та чоловiкам однакові права у влаштуванні на роботу, в участі у політичному житті країни. Законодавством Кот-Д'Івуару забороняється жiноче обрізання та за порушення цієї норми передбачається відповідальність у вигляді 5 років позбавлення волі та значнi штрафні санкції. Ксенофобія, расизм та сегментованість на племена карається позбавленням волі на строк до 10 років.
Конституція передбачає рівний доступ до державної чи приватної зайнятості, забороняє дискримінацію у працевлаштуванні на роботу за ознакою статі, етнічної приналежності, філософських чи політичних поглядів.
Зазначене свідчить про захист державою Кот-Д'Івуару основоположних прав людини та громадянина, сприяє захисту прав іноземців та осіб без громадянства, надає притулок шукачам захисту та адміністративну систему для забезпечення захисту біженців та має розвинену адміністративну систему для забезпечення захисту біженців.
Таким чином, враховуючи відсутність обґрунтованих прикладів і доказів, які б свідчили про загрозу життю та здоров'ю позивача в країні походження та безперешкодний легальний виїзд позивача з країни походження, враховуючи тривалий проміжок часу із зверненням за міжнародним захистом, суд вважає заяву позивача очевидно необґрунтованою, що у відповідності до п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є підставою для прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На підставі встановлених судом обставин та аналізу вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову та те, що позивач звільнений від сплати судового збору, правові підстави для стягнення з відповідача судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-
У задоволені адміністративного позову громадянки країни Кот-Д'Івуар ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя Токмілова Л.М.
.