Справа № 420/15020/21
22 квітня 2022 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної ради України про відшкодування моральної шкоди,-
20.08.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Верховної ради України, в якому позивач просить суд стягнути з Верховної ради України 1 200 000 грн моральної шкоди внаслідок незаконного звільнення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, внаслідок незаконного звільнення позивачу заподіяні моральні страждання, через несправедливість та незаконність його звільнення він був позбавлений можливості на протязі двох років працювати, отримувати заробітну плату, були порушені його нормальні життєві зв'язку, була завдана шкода його честі та діловій репутації, яку він заробляв на протязі сорока років юридичного стажу
25.08.2021 року ухвалою суду відмовлено у відкритті провадження у справі.
14.12.2021 року Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 року - скасовано. Справу направлено до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
04.01.2022 року вказана справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 06.01.2022 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
14.02.2022 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що позивачем не надано доказів на підтвердження причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, та не наведено обґрунтування розміру моральної шкоди у сумі 1 200 000 грн.
Справа розглянута у межах строків, встановлених КАС України, з урахуванням перебування судді Токмілової Л.М. у відпустці.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
24 лютого 2014 року Вища рада юстиції внесла до Верховної Ради України подання від 11 лютого 2014 року № 92/0/15-14 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду міста Одеси у зв'язку з порушенням присяги судді.
Постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1603-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Київського районного суду міста Одеси у зв'язку з порушенням присяги судді. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Верховної Ради України, в якому просив визнати незаконною вказану вище постанову Верховної Ради України про звільнення його з посади судді Київського районного суду міста Одеси за порушення присяги, визнати дії та бездiяльнiсть відповідача протиправним та закрити дисциплінарне провадження щодо нього.
Рiшенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2018 року у справі № 800/532/16 адміністративне провадження № П/9901/56/18, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Верховної Ради України з розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду міста Одеси за порушення присяги на позачерговому засіданні Верховної Ради України 29 вересня 2016 року. Визнано незаконною та скасовано Постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1603-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду міста Одеси у зв'язку з порушенням присяги судді. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Внаслідок незаконного звільнення позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача моральної шкоди.
У відповідності до положень статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пунктах 2, 4 вказаної постанови зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що подає відповідний позов.
Крім того, за правилами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України закріплено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до частини другої ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Позивач, як на підставу заподіяння моральної шкоди, посилається на факт незаконного звільнення, що спричинило моральні страждання позивача.
В свою чергу, суд зазначає, що сам факт незаконного звільнення, на який вказує позивач, не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Крім того, згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення від 25.10.1993 у справі «Гольм проти Швеції», від 29.11.1996 у справі «Саундерс проти Сполученого Королівства», від 25.07.2001 у справі «Перна проти Італії», від 13.07.2006 у справі «Сілін проти України» визнання порушення прав особи неправомірними діями інших осіб само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду спричинену такими діями.
В даному випадку факт незаконного звільнення ОСОБА_1 підтверджується рішенням суду, проте обов'язок доказування факту отримання моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на позивача.
Стверджуючи, що моральну шкоду йому було заподіяно незаконним звільненням, позивач не надав суду належних доказів в підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди та причинного зв'язку між діями відповідача і заподіяною шкодою. Зокрема, суд зазначає, що такими доказами можуть бути документи, які підтверджують погіршення стану здоров'я та звернення у зв'язку з цим до медичних закладів, тощо.
При цьому, надана позивачем копія виписки із медичної карти стаціонарного хворого не може свідчити про те, що такий стан здоров'я та звернення до медичного закладу було спричинено саме незаконним звільненням.
Посилання на те, що незаконним рішенням було порушено його нормальні життєв зв'язки, завдана шкода його честі та діловій репутації також не знайшли свого підтвердження жодними належними та допустимими доказами.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оскільки позивачем не надано суду жодного доказу спричинення йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заявленою моральною шкодою в розмірі 1 200 000 грн., то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову, а також те, що позивач звільнений від плати судового збору правові підстави для стягнення з відповідача судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Верховної ради України (01008, м.Київ, вул. Грушевського, 5) про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя Токмілова Л.М.
.