18.04.2022
Справа № 720/303/22
Провадження № 2/720/338/22
14 квітня 2022 року м. Новоселиця
Новоселицький районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді Вівчар Г.А.
з участю секретаря Факащук А.П.
представники відповідача:
Кондратова О.Н., Руснак А.І., Полковнікова Л.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду міста Новоселиця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закладу дошкільної освіти «Дзвіночок» м. Новоселиця, Новоселицької м/ради Чернівецького району Чернівецької області, відділу освіти Новоселицької м/ради Чернівецького району Чернівецької області, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, -
встановив:
Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання незаконним та скасування наказу завідувача закладу дошкільної освіти «Дзвіночок» Новоселицької м,/ради Чернівецького району про відсторонення її ( ОСОБА_1 ) від роботи та поновити її на роботі та стягнення заробітної плати,за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову зазначає, що вона працює на посаді медичної сестри в закладі дошкільної освіти «Дзвіночок» Новоселицької м,/ради Чернівецького району.
У листопаді 2021 року завідувача закладу дошкільної освіти «Дзвіночок» О.Н. Кондратова вручила їй наказ про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від СOVID-19 обов'язкове для працівників закладів освіти.
Наказ вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки грубо порушує її права, зокрема право на працю. Наголошує на тому, що відсутність щеплення проти СOVID-19 не є підставою для відсторонення його від роботи, оскільки обов'язкове профілактичне щеплення від СOVID-19 законом не передбачено.
Відсторонення від посади порушує її законні права та інтереси, наказ винесений із грубим порушенням вимог трудового законодавства, тому підлягає скасуванню з одночасним поновленням на роботі та стягненням на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня відсторонення.
За змістом ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справи, що виникають з трудових відносин розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 21 лютого 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого посилається на те, що у зв'язку із можливими наслідками захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, 05 листопада 2021 року завідувачем закладу освіти «Дзвіночок» було підписано повідомлення Про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. В повідомленні йшлося про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення від СOVID-19 обов'язкове для працівників закладів освіти.
У вказаному повідомленні ОСОБА_2 було роз'яснено, що у випадку ненадання вказаних документів, 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Оскільки, ОСОБА_1 до 08 листопада 2021 року не надала документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СOVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень, наказом завідувача закладу дошкільної освіти «Дзвіночок» Новоселицької м,/ради Чернівецького району №30 від 08.11.2021 року її було відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від СOVID-19, без збереження заробітної плати.
Вважає, що виданий наказ є правомірним через відмову ОСОБА_1 від проходження обов'язкової вакцинації для працівників закладу дошкільної освіти, а тому просив відмовити у позові.
Позивач не скористалась своїм правом на відповідь на відзив на позовну заяву але подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, та просить суд позовні вимоги задовольнити.
Представник закладу дошкільної освіти «Дзвіночок» Новоселицької м,/ради Чернівецького району Кондратова О.Н. суду пояснила, що позовні вимоги не визнає в повному просить та обгрунтувала свою позицію тим, що відповідно до зазначених правових норм у відзиві на позовну заяву відповідач 05.11.2021 року була повідомлена про необхідність вакцинації від від СOVID-19, та у разі відсутності відповідної довідки вона буде відсторонення від виконання своїх функціональних обов'язків, без збереження заробітної плати на час карантину.
Представник м/Ради м. Новоселиця та відділу освіти не визнали заявленні позовні вимоги з підстав заазначних у відзиві на позов та просять суд відмовити у задоволенні.
Суд, з'ясувавши правові позиції сторін та обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, доходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює медичною сестрою закладу дошкільної освіти «Дзвіночок» Новоселицької м,/ради Чернівецького району.
05 листопада 2021 року позивач отримала повідомлення завідуючого закладу дошкільної освіти «Дзвіночок» Новоселицької м/ради Чернівецького району Кондратової О.Н. про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення від СOVID-19 обов'язкове для працівників закладів освіти. В повідомленні зазначено, що на підставі Наказу МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» та пункту 41-б Постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236, до 05 листопада 2021 року вона повинна надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СOVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 року № 595.
Також, у вказаному повідомленні ОСОБА_1 було роз'яснено наслідки ненадання вказаних документів, а саме, що 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», та період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу та стажу, що дає право на відпустку.
Наказом звідувача дошкільного закладу освіти «Дзвіночок « Кондратової О.Н. від 08.11.2021 року №б/н, керуючись статтею 46 КЗпП, частиною 2 статті 12 Закону України «Про захист населення в ід інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 р. № 1645-Ш, наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організації, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від04.10.2021№ 2153, пунктом 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236, Постанови КМУ від 20 жовтня 2021 р. № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236», Лист Мінекономіки від 03.11.2021 № 4706- 06/52950-03 «Щодо алгоритму дій роботодавця відносно осіб, які не дотримуються вимог про обов'язкову вакцинацію проти СОУГО-19».
З даним наказом позивач ОСОБА_1 ознайомлена під підпис 08 листопада 2021 року, зазначивши в ньому свою незгоду з ним.
Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.
За змістом статті 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Згідно з приписами пункту «г» частини 1 статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає: безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку.
Відповідно до вимог пунктів «а» та «б» частини 1 статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», громадяни України зобов'язані: піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій; профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.
Положеннями частин 1, 3 статті 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», встановлено, що організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян. Проведення профілактичних щеплень забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та органи державної санітарно-епідеміологічної служби.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Водночас, частинами 2, 3 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Таким чином, зі змісту норми статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вбачається, що перелік хвороб, передбачених частиною 1 цієї статті, проти яких профілактичні щеплення є обов'язковими, не є вичерпним.
Згідно з частинами 1-3 статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими. Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до частини 1 статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Перелік підстав для відсторонення не є вичерпним, оскільки законодавець у цій нормі вжив сполучення «в інших випадках, передбачених законодавством», що означає можливість визначення таких підстав і у інших нормативно-правових актах.
Щодо тлумачення поняття «законодавство», яке вжите у КЗпП України, суд враховує рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року у справі №17/81-97 (№12-рп/98), у якому КСУ зазначив, що термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін «законодавство» в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.
Тобто, до інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 83.
Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16.09.2011 р. №595.
Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.
Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)
Таким чином, якщо ставити питання обов'язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказу МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.
Позивач суду не надав доказів, що вона має такий стан здоров'я, що є перешкодою для вакцинування.
Оскільки, під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Так, зокрема пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08 листопада 2021 року керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонення. Керівник зобов'язаний ознайомити працівника з наказом про відсторонення від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу або проставити свій підпис на наказі, керівник має скласти акт про відмову працівника ознайомитися з документом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 26 серпня 2021 року № 9 затверджено протиепідемічні заходи у закладах освіти на період карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), в преамбулі яких вказано, що з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) у навчальному 2020 - 2021 році суб'єкти, що відповідальні за влаштування, утримання закладів позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (далі - заклади освіти), мають здійснювати свою діяльність з урахуванням вимог санітарного законодавства, вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України на період карантину та необхідності забезпечення належних протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання ускладнення епідемічної ситуації внаслідок поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).
З огляду на приписи частини 4 статті 10 ЦПК України, суд враховує норми статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, відповідно до статті 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У рішенні «Соломахін проти України» від 15.03.2012 року (заява № 24429/03), яке є частково релевантним у спірних правовідносинах, ЄСПЛ зазначив, що обов'язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров'я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.
У рішенні «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13), ЄСПЛ вкотре зазначив, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити: 1) чи є втручання виправданим «відповідно до закону»; 2) чи має воно на меті законні цілі; 3) чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання, національні влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».
З цих підстав ЄСПЛ визнав, що рішення застосувати обов'язкову вакцинацію має вагомі причини. Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов'язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров'я людей, то ЄСПЛ зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.
Зважаючи на приписи частини 4 статті 263 ЦПК України, суд враховує рішення Верховного Суду, які є дотичними до спірних правовідносин.
Так, у постанові від 20.03.2018 року у справі № 337/3087/17, Верховний Суд зазначив, що завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей. У спорі, що розглядався, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти, в тому числі в дошкільних закладах освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти в дошкільних закладах освіти, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров'я, що, крім іншого, гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.
У постанові від 17.03.2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто, в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави - тобто було виправданим.
У постанові від 10.03.2021 року в справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров'я і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя і здоров'я людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров'я його громадян. Вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави тобто було виправданим. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Отже, право позивача на працю у дошкільному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов'язкового щеплення. Втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.
Дослідженими доказами судом з'ясовано, що отримавши повідомлення від завідувача ЗДО «Дзвіночок» № б/н від 05.11.2021 року про обов'язковість вакцинації від COVID-19 для працівників закладів закладу, позивач станом на 08 листопада року не надала відповідачу документ, який підтверджував наявність у неї профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16.09.2011 року № 595.
У зв'язку з чим, на виконання вимог наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 року №2153 та постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, завідувач ЗДО «Дзвіночок» наказом № 30 від 08 листопада 2021 року відсторонив позивача від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19, тобто до усунення причин, що зумовили відсторонення.
Надаючи оцінку аргументам сторін, суд вважає доводи позивача помилковими, а позицію сторони відповідача належним чином обґрунтованою та мотивованою.
Так, системний аналіз норм статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та норм статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» дозволяє дійти висновку, що наведений у цих статтях перелік хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов'язковими, не є вичерпним і профілактичні щеплення від інших хвороб, за певних (встановлених у цих нормах) обставин, можуть бути також обов'язковими.
Відсутність у законі в переліку хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов'язковими, коронавірусної хвороби (COVID-19), не дає підстави стверджувати, що щеплення проти цієї хвороби не є обов'язковим для певних працівників, оскільки це питання, на переконання суду, може бути врегульовано не тільки законом, але і іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема наказами Міністерства охорони здоров'я України як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням. І ці накази є обов'язковими до виконання всіма, кого вони стосуються.
Крім цього, суд зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 є нормативно-правовим актом, який обов'язковий до виконання в силу положень статті 117 Конституції України.
Суд зауважує, що профілактичні щеплення є одним з засобів реалізації протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб.
Одночасно, право позивача на працю, визначене статтею 43 Конституції України, не порушено, оскільки трудовий договір з ним не припинений і за ним зберігається робоче місце, а відсторонення її від роботи носить тимчасовий характер та проведено у відповідності до вимог статті 46 КЗпП України, оскільки ця норма є бланкетною і відсилає до законодавства (яке тлумачиться у широкому розумінні і включає у себе як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти), що містить інші випадки, не передбачені нормою статті 46 КЗпП України, за наявності яких допускається відсторонення працівника від роботи.
Також, суд констатує, що інтереси позивача не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров'я його громадян, і у співвідношенні статей 3 та 43 Конституції України, саме стаття 3 Конституції України має пріоритет.
Слід також зазначити, що бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.
Згідно з ч.1 ст..233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Судом встановлено, що позивач була ознайомлена з наказом № 30 від 08 листопада 2021 року про її відсторонення від роботи без збереження заробітної плати 08 листопада 2021 року у зв'язку із відсутності щеплення від COVID-19, тобто до усунення причин, що зумовили відсторонення.
Позивач звернулась до суду з позовом про оскарження наказу №30 від 08.11.2021 року 18 лютого 2022 року, тобто після спливу тримісячного строку встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України.
Позивач у своїй позовній заяві не зазначає про пропуск строку звернення до суду з відповідним позовом та не просить суд про його повнолення. В судовому засіданні позивач не з'явилась та заперечень на відзив на позовну заяву до суду не подала з приводу пропуску строку звернення до суду.
Аналіз вищенаведених обставин доказує, що під час розгляду справи по суті судом встановлено дві самостійні підстави у задоволенні заявлених позовних вимог а саме, за пропуском строку звернення до суду та за його безпідставністю.
Окрім того, оскільки вимога позивача про визнання незаконним та скасування наказу №30 від 08.11.2021 року 18 лютого 2022 року про відсторонення від роботи судом задоволенню не підлягає, то не підлягає задоволенню й вимога про стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Стосовно посилань позивача на порушення права на працю, суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означає втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак, це було прямим наслідком рішення самого позивача, яка свідомо обрав саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я.
Таким чином, суд вважає, що керівник дощкільного закладу'Дзвіночок», на якого покладено обов'язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладається на позивача.
Оскільки позивач відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» була звільненна від сплати судового збору при зверненні до суду з трудовим спором суд вважає, що судові витрати слід віднести за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 3, 43 Конституції України, ст. 46 КЗпП Україну, ст.ст. 1, 5, 6, 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», ст.ст. 1, 11, 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 року №2153, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236, суд керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Закладу дошкільної освіти «Дзвіночок» м. Новоселиця, Новоселицької м/ради Чернівецького району Чернівецької області, відділу освіти Новоселицької м/ради Чернівецького району Чернівецької області, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи від 08 листопада 2021 року №б/н, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Вівчар Г.А.