Номер провадження: 22-ц/813/3414/22
Номер справи місцевого суду: 522/12415/20
Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.
Доповідач Дришлюк А. І.
Категорія: 27
22 квітня 2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
30 липня 2020 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - Гребенюк О.С. звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву №б/н від 07.12.2013 року, згідно з якою отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. При цьому, відповідач порушила зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим у неї станом на 31.05.2020 року, виникла прострочена заборгованість по поверненню кредиту, загальна сума якої становить 26884,12 грн. На даний час відповідач ухиляється від виконання зобов'язань за кредитним договором (а.с. 1-5).
31 травня 2021 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 07.12.2013 року у розмірі 19104 гривні 98 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1493 гривні 76 коп (а.с. 203-206).
01 липня 2021 року Одеським апеляційним судом отримано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2021 року. Апелянт вважає, що банком було некоректно визначено суму заборгованості адже, як зазначає апелянт, в наданій позивачем довідці вказано, що кредитні кошти не надавалися ОСОБА_1 ні 07.12.2013 року, ні 27.05.2015 року, в свою чергу, позивач вказує, що кредитний договір був укладений від 07.12.2013 року. З огляду на це, апелянт наголошує на тому, що кредитні кошти не могли бути використані ОСОБА_1 , як це помилково вказано в таблиці розрахунку заборгованості. Апелянт звертає увагу на те, що надана інформація у «Розрахунку заборгованості» суперечить інформації з «Виписки по рахунку» та «Довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки», а саме сума тіла кредиту майже у 2,5 разів більша ніж сума кредитного ліміту. З огляду на вказане, апелянт просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було відкрито в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, позивачем не підтверджено належним чином існування за вказаним кредитним договором процентної ставки, а отже суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог банку щодо стягнення з відповідача заборгованість за відсотками, а тому в цій частині позову суд відмовив. У той же час, суд першої інстанції зазначив, що із наданого розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами та, частково погашаючи заборгованість за кредитом, фактично визнавав факт отримання ним кредитних коштів, а доказів на спростування отримання кредитних коштів у розмірі, зазначеному в розрахунку банку, відповідач суду не надав. При цьому, суд першої інстанції вказав на те, що банком наданий розрахунок заборгованості за період з 07.12.2013 року по 31.05.2020 року, відповідно до якого заборгованість за простроченим тілом наданого кредиту становить 19104,98 грн. На підставі вищенаведеного і враховуючи, що існування заборгованості за тілом кредиту відповідачем не спростовано та зазначена заборгованість не погашена, суд першої інстанції вважав, що вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованими та такими, що відповідають умовам кредитного договору та ст. 1050 ЦК України, а тому задовольнив позов в цій частині (а.с. 205).
Апеляційний суд, задовольняючи апеляційну скаргу, вважає за потрібне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо погодження сторонами істотних умов договору.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» для отримання банківських послуг, з метою чого 07.12.2013 року підписала заяву № б/н (а.с. 35).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказана заява № б/н від 07.12.2013 року не містить відомостей щодо розміру тіла кредиту, відсотків, які підлягають нарахуванню на тіло кредиту, розміру пені, штрафів та інших умов кредитування.
Відповідно до наданої позивачем Довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки 07.12.2013 року відбувся старт карткового рахунку № НОМЕР_1 . Так, 04.09.2017 року кредитний ліміт було встановлено у розмірі 500 грн; 11.09.2017 року - збільшений до 1000 грн; 04.11.2017 року - збільшений до 2000 грн; 09.11.2017 року - збільшений до 2500 грн; 10.11.2017 року - збільшений до 3500 грн; 01.12.2017 року - збільшений до 5000 грн; 04.12.2017 року - збільшений до 6000 грн; 07.12.2017 року та 08.12.2017 року - збільшений до 7000 грн; 25.05.2018 року - збільшений до 7500 грн; 10.09.2018 року - зменшено до 0,00 грн (а.с. 33).
Також позивач надав довідку про кредитні картки, які видавались ОСОБА_1 , зокрема картка № НОМЕР_1 видана 07.12.2013 року зі строком дії до 07/2017 року, а картка № НОМЕР_2 видана 25.05.2017 року зі строком дії до 05/2021 року (а.с. 34). При цьому, з наданої інформації не вбачається чи відбувався перевипуск карткового рахунку, чи продовжувалась дія котрогось з них тощо.
Позивач, серед іншого, надав до суду виписку, з якого вбачається рух коштів за вище зазначеними картковими рахунками відповідача в період з 07.12.2013 року та до 24.05.2020 року (кінцева дата виписки) (а.с. 17-32).
У матеріалах справи наявна також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», однак даний витяг не містить підпису відповідачки (а.с. 36-37).
Крім того, в обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що боржник своєю заявою № б/н від 07.12.2013 року підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві (а.с. 1 зворот).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної сторони, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
На підставі зазначеного, в контексті обставин даної справи, апеляційний суд зауважує, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, що має бути враховано при визначенні суми заборгованості.
Щодо наявності заборгованості за кредитним договором №б/н від 07.12.2013 року.
Позивач, звертаючись до суду з позовом просив стягнути з відповідача заборгованість в загальному розмірі 26884,12 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту (в тому числі за простроченим тілом кредиту) у розмірі 19104,98 грн, та з заборгованості за відсотками у розмірі 7779,14 грн.
Як було вище зазначено, оскільки в підписаній заяві № б/н від 07.12.2013 року сторони не обумовили істотні умови договору щодо відсотків, пені, комісій та ін., додаткових договорів сторонами не укладалось, а тому вимоги банку про стягнення відсотків не підлягають задоволенню.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів про те, які саме умови договору були узгоджені сторонами не є підтвердженням наявності заборгованості за процентами в розмірі, визначеному позивачем. З довідки про зміну умов кредитування вбачається, що максимальний розмір кредитного ліміту, що встановлений відповідачці, був визначений у розмірі 7500 грн, а 10.09.2018 року ліміт був зменшений до 0,00 грн (а.с. 33).
Разом з тим, як вбачається з виписки по картковому рахунку, протягом часу з 10.09.2018 року до 31.05.2020 року з картки продовжували відраховуватись регулярні платежі, наприклад, в сумі 1425,37 грн - 01.09.2019 року (а.с. 17).
Відповідно до виписки списання заборгованості за кредитом здійснювалося одразу з двох карток № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 .
Згідно з розрахунком заборгованості в період з 07.12.2013 року по 28.08.2014 року відсоткова ставка за користування кредитними коштами була визначена на рівні 30% річних, в подальшому з 01.09.2014 року по 27.03.2015 року - 34,8% річних, а з 01.04.2015 року по 31.05.2020 року - 43,2% річних.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази про те, що відповідач був обізнаний та погодився зі збільшенням відсоткової ставки за користування кредитом, що в свою чергу свідчить про зміну відсоткової ставки Банком в односторонньому порядку.
Також до суми заборгованості зараховано стягнення платежів за послугою «Миттєва розстрочка». Так, наприклад, 21.10.2018 року, 22.10.2018 року, 23.10.2018 року було стягнуто 402,48 грн, 268,32 грн, 80,50 грн відповідно, при цьому в графі «Деталі операції» зазначено «Щомісячний платіж за послугою «Миттєва розстрочка» (а.с. 18).
Внаслідок цього фактично відбулося збільшення заборгованості, що в подальшому вплинуло на нарахування відсотків. Існування вказаних обставин позивач не обґрунтував ані в позові, ані в апеляційній скарзі.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно з відомостями, що містяться у виписці по картковому рахунку ОСОБА_1 , відповідачка здійснювала погашення заборгованості за кредитним договором, загальна сума яких, з врахуванням встановлення початкового кредитного ліміту 04.09.2017 року, за період з 04.09.2017 року по 31.05.2020 року складає 193090,14 грн.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 13.05.2020 року у справі №219/1704/17 суд при оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищим, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. Тому, всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Крім того, тягар доказування обґрунтованості вимог пред'явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що посилання банку на наявність розрахунку заборгованості, як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованими, оскільки сам розрахунок, виписка по рахунку та довідки про відкриття карткового рахунку та умови кредитування є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б перевірити чи видавалася кредитна картка, на який строк, правильність нарахування відсотків та загального розміру заборгованості, оскільки, крім іншого, містять суперечливі відомості.
З урахуванням вище викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що заборгованість у відповідача перед Банком за даним кредитним договором відсутня, а отже і відсутні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В процесі перевірки доводів апеляційної скарги, перевірці заявленого розміру заборгованості за тілом кредиту та за відсотками, які, на думку позивача, підлягали стягненню, апеляційним судом було встановлено, що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
Таким чином, враховуючи вище наведене, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, а доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України задовольняє апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасовує та ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2021 року - скасувати та ухвалити нове.
У позові Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- відмовити.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання та подальшому оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький
22.04.2022 року м. Одеса