Справа № 303/10258/21
Іменем України
13 квітня 2022 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів МАЦУНИЧА М.В., СОБОСЛОЯ Г.Г.
за участю секретаря БОЧКО Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Мукачівського міськрайонного суду Костя В.В. від 28 грудня 2021 року, повний текст якої складено 28 грудня 2021 року, про відмову у відкритті провадження у цивільній справі № 303/10258/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український машинобудівний завод» про визнання трудових відносин припиненими, -
встановив:
ОСОБА_1 оскаржив ухвалу судді Мукачівського міськрайонного суду від 28.12.2021, якою відмовлено у відкритті провадження за вищеназваним позовом з підстави, передбаченої ст. 186 ч. 1 п. 1 ЦПК України, оскільки справу належить розглядати за правилами господарського судочинства.
На думку апелянта, ухвалу постановлено з порушенням норм процесуального права. Так, позивач будучи директором ТОВ «Український машинобудівний завод» поставив питання про припинення саме трудових правовідносин із підприємством, про розірвання трудового договору з підстави, передбаченої ст. 38 ч. 1 КЗпП України, позаяк у позасудовому порядку не може реалізувати своє право на припинення трудових правовідносин. Скерована засновникам підприємства заява про прийняття зборами засновників рішення про звільнення його з посади не розглядається.
Суддя суду першої інстанції помилково виходив із корпоративного характеру спірних правовідносин, із необхідності застосування до них положень ст. 99 ЦК України, норм ГК України та, відповідно, з необхідності вирішення спору в порядку господарського судочинства. Позивач не має частки в статутному фонді чи в майні Товариства, а лише працює на посаді директора Товариства, тому попри особливості прийняття на роботу директора підприємства та його звільнення про корпоративні відносини з підприємством не йдеться і спору з приводу таких відносин між сторонами немає.
Апелянт просить скасувати оскаржену ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення апелянта ОСОБА_1 , який скаргу підтримав, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності іншого учасника процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції, суд приходить до такого.
Як убачається з матеріалів справи, 23.12.2021 ОСОБА_1 пред'явив до ТОВ «Український машинобудівний завод» позов про визнання трудових відносин припиненими та мотивуючи тим, що його заява про звільнення з посади генерального директора Товариства за власним бажанням (ст. 38 ч. 1 КЗпП України) Товариством не розглядається з жовтня 2021 року, ґрунтуючись на нормах КЗпП України щодо трудового договору та його припинення, на інших нормах законодавства просив визнати трудові відносини між ним і відповідачем припиненими з 15.11.2021 у зв'язку зі звільненням його з посади генерального директора ТОВ «Український машинобудівний завод» на підставі ст. 38 ч. 1 КЗпП України (а.с. 1-3).
Відповідно до наявних у справі документів, 21.10.2015 ОСОБА_2 і ОСОБА_3 вирішили створити Товариство з обмеженою відповідальністю «Український машинобудівний завод» з місцезнаходженням за адресою: м. Київ, вул. Озерна, будинок 3 приміщення 338 і цього ж дня своїм рішенням як засновників Товариства призначили його генеральним директором ОСОБА_1 , що зафіксовано протоколом № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Український машинобудівний завод» від 21.10.2015 (а.с. 4-5).
05.10.2021 генеральний директор ТОВ «Український машинобудівний завод» Шерегі В.М. надіслав засновникам Товариства заяву, якою просив прийняти рішення загальних зборів Товариства про звільнення його з посади за власним бажанням на підставі ст. 38 ч. 1 КЗпП України з 15.11.2021 та внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 6-17).
Ухвалою судді Мукачівського міськрайонного суду від 28.12.2021 у відкритті провадження в справі відмовлено з підстави, передбаченої ст. 186 ч. 1 п. 1 ЦПК України, оскільки спір підвідомчий господарському суду.
Приймаючи таке процесуальне рішення, суддя суду першої інстанції виходив із того, що директор підприємства є виконавчим органом господарського товариства, питання обрання, звільнення та відкликання якого є виключною компетенцією засновників господарського товариства, тому з огляду на особливості правового статусу директора даного підприємства припинення його повноважень регулюється положеннями ст. 99 ЦК України та не є предметом регулювання трудового права. Відтак питання про припинення повноважень позивача як генерального директора господарського товариства повинні вирішуватися в контексті корпоративних правовідносин в порядку господарського судочинства.
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства … або уповноваженим ним органом …, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства … або уповноважений ним орган … зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (сю 21 ч. 1 КЗпП України).
Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні (ст. 38 ч. 1 КЗпП України).
Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст. 167 ч. 1 ГК України).
Статтею 99 ЦК України встановлені правила, відповідно до яких:
загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад (ч. 1);
виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб (ч. 2);
повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень (ч. 3);
назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути «правління», «дирекція» тощо (ч. 4).
За приписами ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних, трудових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ст. 19 ч. 1).
ГПК України передбачає, що:
право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом;
юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 ч.ч. 1, 2);
до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, у тому числі, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (ст. 20 ч. 1 п. 3);
сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (ст. 45 ч. 1).
Отже, як позивачами, так і відповідачами у спорах, на які поширюється юрисдикція господарських судів, можуть бути в тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями (якщо законом прямо не передбачено винятку з цього правила), а визначений у ст. 20 ГПК України перелік справ (спорів), які належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним.
Конституційний Суд України у Рішенні № 1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням ТОВ «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України констатував, що:
управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ч.ч. 1, 2 ст. 97 ЦК України);
у товариствах, в яких законом передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього; у ст. 99 ЦК України визначені засадничі положення щодо порядку утворення, діяльності, назви цього органу, його компетенції, способу усунення від виконання обов'язків осіб, які належать до його складу;
за приписом ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання; корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений ч. 3 ст. 99 ЦК України, згідно з якою члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків;
підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) як вищого органу управління товариством або укладення з членом виконавчого органу товариства трудового договору;
усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов'язків (ч. 3 ст. 99 ЦК України) за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі ст. 46 КЗпП України; саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов'язків міститься не в приписах КЗпП України, а у ст. 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права;
реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством; такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним;
необхідність частини 3 статті 99 ЦК України зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління; за природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень;
така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Ґрунтуючись на такій природі правовідносин, що виникають між господарським товариством та керівником або членом його виконавчого органу, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.02.2021 у справі № 753/17776/19 сформулювала правові висновки, відповідно до яких:
здійснення компетентним органом господарюючого суб'єкта права на усунення від посади відповідно до ст. 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом, і як підстава такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України;
при розгляді спору щодо розірвання трудового договору за пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення, що підтверджує висновок про належний розгляд справи в порядку господарського судочинства.
У постанові від 11.08.2021 (справа № 404/1255/21) Верховний Суд у справі за позовом директора приватного підприємства до цього підприємства про визнання припиненими трудових відносин із підстави, передбаченої ст. 38 ч. 1 КЗпП України, в аналогічній до справи, що розглядається, ситуації, коли директор приватного підприємства подав засновникам підприємства заяву про звільнення за власним бажанням, яка не була розглянута, посилаючись, серед іншого, на правові позиції, сформульовані Конституційним Судом України у Рішенні № 1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 і Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.02.2021 у справі № 753/17776/19, виходив із того, що такий спір належить розглядати за правилами господарського, а не цивільного судочинства та вказав:
припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України;
саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права;
припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини 3 статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності;
зміст положень частини 3 статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час з будь-яких підстав;
встановивши, що позивач перебував на посаді директора у підприємстві та був членом виконавчого органу підприємства, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Суддя своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та роз'яснює заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ст. 186 ч. 1 п. 1, ч.ч. 2, 5 ЦПК України).
Саме виходячи з таких обставин суддя суду першої інстанції дійшов висновку про підвідомчість спору господарському суду, з яким колегія суддів, зважаючи на вищевикладене, погоджується. Суддя суду першої інстанції в порядку, передбаченому ст. 263 ч. 4 ЦПК України, ст. 13 ч. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду.
Апеляційний суд не може врахувати як підставу для задоволення апеляційної скарги посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 17.02.2022 у справі № 390/1449/19, ухвалену в ситуації, подібній до тієї, що має місце в даній справі. По-перше, ця постанова була ухвалена до того, як Велика Палата Верховного Суду сформулювала правові висновки у справі № 753/17776/19, а при конкуренції правових позицій (висновків), зафіксованих у різних постановах суду касаційної інстанції, перевагу мають саме висновки Великої Палати Верховного Суду, а в разі конкуренції між такими висновками - ті, що сформульовані пізніше, а також ті, що найбільше наближені до конкретної правової ситуації. У постанові від 11.08.2021 у справі № 404/1255/21 Верховний Суд застосував саме правові висновки, сформульовані у справі № 753/17776/19. По-друге, у справі № 390/1449/19 питання взагалі не розглядалося в площині юрисдикції спору і жодних висновків із цього приводу постанова не містить.
Відтак на підставі ст. 375 ЦПК України апеляцію, яка законності оскарженої ухвали не спростовує, слід залишити без задоволення, а ухвалу судді суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу судді Мукачівського міськрайонного суду від 28 грудня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 22 квітня 2022 року.
Судді