21 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/2689/21 пров. № А/857/22653/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Закапатського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року, ухвалене суддею Калинич Я.М. у м.Ужгороді Закарпатської області у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі №260/2689/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
30 червня 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якому просив визнати протиправними дії, зобов'язати вчинити дії, визнати протиправним звільнення, визнати протиправними та скасувати накази.
Ухвалою Закапатського окружного адміністративного суду від від 13 липня 2021 року позовну заяву в частині позовних вимог, визначених пунктами 6-24 прохальної частини позовної заяви, повернуто позивачеві.
Тобто предметом розгляду у межах спірних правовідносин є:
-визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.01.2016 по 31.12.2016 та з 01.01.2017 по 19.04.2017 включно (дата виключення із списків частини).
-зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби за період 01.01.2016 по 31.12.2016 та з 01.01.2017 по 19.04.2017 включно з урахуванням січня 2008 року та січня 2016 року як базових місяців.
Рішенням Закапатського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, що полягає у непроведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 01 січня 2016 року по 19 квітня 2017 року включно індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 квітня 2017 року з застосуванням базового місяця січня 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, що полягає у непроведенні 19 квітня 2017 року остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №99 від 19.04.2017 позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
ОСОБА_1 , вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у час служби за період з січня 2016 року по 19 квітня 2017 року у належному розмірі протиправними, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції Українита частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-XII).
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19 червня 2019 року (справа №825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа №825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону №1282-XII, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 (до 01.01.2016 - 101) відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення .
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
При цьому, до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09.12.2015 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), а базовий місяць (місяць підвищення) визначався у разі коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати.
Таким чином, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру (місяць, в якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових).
Аналогічна правова позиція випливає зі змісту постанов Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 і від 22 липня 2020 року у справі №400/3017/19.
Предметом спору у цій справі є оцінка: наявності чи відсутності підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період його служби з січня 2016 року по 31 грудня 2016 року та з 01 січня 2017 року по 19 квітня 2017 з урахуванням січня 2008 року та січня 2016 року, як базових місяців для розрахунку.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1-3 ст. 90 КАС України).
Згідно долученої відповідачем до матеріалів справи копії карти особового рахунку на виплату грошового забепечення №566 ОСОБА_1 слідує, що позивач у період з січня 2016 року по 19 квітня 2017 року отримував індексацію грошового забезпечення лише з липня 2017 по грудень 2016 року разом на суму 296 грн. Довідка не містить вказівки на базовий місяць, що застосований військовою частиною при обрахуванні індексації грошового забезпечення.
Згідно доводів скаржника, наведених у відзиві та апеляційній скарзі, виплата індексації з 01.01.2016 здійснювалась із урахуванням місяця підвищення - січень 2016 року. Також скаржник покликається на відсутність механізму нарахування та виплати індексації за попередні періоди.
При вирішенні спірних правовідносин судом підлягає врахуванню положення, визначені абзацом 3 пункту 10-1 Порядку № 1078 (в редакції, чинній на момент зарахування позивача до списків особового складу військової частини) щодо особливостей обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників.
Так, відповідно до цього пункту обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.
Отже, фактично цією нормою встановлено, що базовим місяцем для нарахування індексації грошових доходів новоприйнятого працівника є місяць прийняття його на роботу, з якого власне і починає обчислюватися індекс споживчих цін.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України за контрактом з 27.03.2014 по 19.04.2017 включно.
З огляду на наведене, січень 2008 року не може бути застосований, як базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення позивача.
Після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (набрала законної сили 01 березня 2018 року), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.
Таким чином, визначення базового місяця (крім визначення базового місяця, зокрема, новоприйнятим працівникам, що було описано вище) залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулась у січні 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 січня 2008 року та втратила чинність 01 березня 2018 року у зв'язку з прийняттям наказу Міністерства оборони України від 01 березня 2018 року № 90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України».
Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації, не відбувалося.
З наведеного слідує, що у спірний період відповідачем при розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 має бути застосований саме базовий місяць березень 2014 року.
Встановлення позивачу базовим місяцем січень 206 року, з урахуванням якого і здійснював нарахування позивачу індексації його грошового забезпечення за період з січня 2016 року по дату виключення зі спиків частини, що є протиправним.
Суд першої інстанції, констатувавши право позивача на індексацію грошового забезпечення, невірно встановив базовий місяць, з урахуванням якого слід провести обрахунок індексації.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п.37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколудо Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визначення Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з січня 2016 року по 19 квітня 2017 року індексацію грошового забезпечення з урахуванням березня 2014 року як базового місяця.
Щодо доводів скаржника про помилковість висновків суду в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у непроведенні 19 квітня 2017 року остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.
З огляду на положення статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними.
Водночас, в розумінні ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд апеляційної інстанції враховує, що порядок та умови проходження служби військовослужбовцями, порядок та умови визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) регламентується спеціальним законодавством.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно достатті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи з наведених вимог законодавства, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов'язку, - наступає передбачена нормами КЗпП України відповідальність.
Слід зазначити, що визнаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, суд застосував положення ст. 9 КАС України та вийшов за межі заявлених позовних вимог.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідача щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні позивача.
Саме такий спосіб є належним та ефективним заходом захисту порушених прав, забезпечить ефективне поновлення порушених прав позивача.
Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, в решті не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 3 частини 1статті 311 Кодексу адміністративного судочинства Україниапеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановлені статтею 309 КАС України.
Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задовольнити частково, а рішення Закапатського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року у справі №260/2689/21 - скасувати в частині визначення зобов'язання Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 року по 19 квітня 2017 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року та прийняти нову постанову в цій частині про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по 19 квітня 2017 року, виходячи з розрахунку базового місяця березень 2014 року та положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та з урахуванням виплачених сум.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний