20 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/9963/21 пров. № А/857/23651/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Кушнерика М. П., Ніколіна В. В.,
з участю секретаря судового засідання - Єршової Ю. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі № 460/9963/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
суддя в 1-й інстанції - Комшелюк Т.О.,
час ухвалення рішення - 14.09.2021 року,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління ДПС у Рівненській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення: №330712-5013-1716 від 14 серпня 2019 року, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб у розмірі 5385,94 грн за податковий період 2019 року.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року в позові відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що договір оренди земельної ділянки був укладений для обслуговування будинку, що знаходиться на орендованій земельній ділянці та є спільною сумісною власністю подружжя. Зазначає, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними, однак судом першої інстанції проігноровано принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Вказує, що у разі виникнення в іншої особи права власності на житловий будинок, будівлю чи споруду право попереднього користувача припиняється з огляду на закон, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами. Ця норма є імперативною, відхід від неї на підставі договору не допускається, при цьому, договір оренди не припиняється в цілому, а тільки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки. Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_2 є співвласником будинку, який розташований на орендованій земельній ділянці, до неї автоматично мало перейти і право оренди на відповідну частку земельної ділянки, а отже і орендна плата за землю мала бути нарахована не лише до нього, а і до громадянки ОСОБА_2 . Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 16 березня 2010 року між ОСОБА_1 (орендар) та Рівненською міською радою (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 988 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Наведена обставина встановлена рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №817/213/16, яке набрало законної сили, та не заперечується учасниками справи, тому в силу ст.78 КАС України не підлягає доказуванню.
14 серпня 2019 року контролюючим органом було прийнято та надіслано на адресу позивача: АДРЕСА_2 , податкове повідомлення-рішення № 330712-5013-1716, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з орендної плати за землю за 2019 рік у розмірі 5385,94 грн.
Не погоджуючи із вказаним рішенням, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для скасування податкового повідомлення-рішення №330712-5013-1716 від 14 серпня 2019 року відсутні, оскільки позивач є орендарем земельної ділянки загальною площею 988 кв.м, за яку справляється податок на майно в частині плати за землю.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апелянт покликається на неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та висновок суду першої інстанції, оскільки судом не враховано положення Сімейного Кодексу України, який регулює питання спільного майна подружжя та колишнього подружжя.
Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.
За змістом пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до п.36.1 ст.36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Згідно зі ст.4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
Ст.5 цього Закону передбачає, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
За змістом ст.13 вищезазначеного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.
Згідно зі ст.15 цього Закону однією з істотних умов договору оренди землі між орендодавцем та орендарем є орендна плата із зазначенням розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Порядок зміни орендної плати встановлено ст.23 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої за згодою сторін орендна плата переглядається за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.
За змістом пп.34, 35 ч.1 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до виключної компетенції міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.
Питання справляння плати за землю, у тому числі орендної плати за земельну ділянку регулюються Податковим кодексом України і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Відповідно до пп.14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Згідно з п.288.1 ст.288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
П.288.2 - 288.3 ст.288 ПК України передбачає, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду.
Відповідно до п.289.1 ст.289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І : 100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік (п. 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України).
Згідно з п.288.7 ст.288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 Податкового кодексу України.
П.286.5 ст.286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки для проведення звірки даних щодо: розміру площі земельної ділянки, що перебуває у власності та/або користуванні платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою, контролюючий орган за місцем знаходження земельної ділянки проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Як вбачається з матеріалів справи, 14 серпня 2019 року контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення №330712-5013-1716, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з орендної плати за землю за 2019 рік у розмірі 5385,94 грн.
При цьому, нарахування орендної плати з фізичних осіб ОСОБА_1 здійснено на підставі договору оренди від 16 березня 2010 року, згідно з якою передано земельну ділянку площею 988 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , категорія земель - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з врахуванням вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Розмір нормативно грошової оцінки орендованої позивачем землі згідно з відомостями Рівненської міської ради станом на 01 січня 2019 року становить 538594, 00 грн.
Згідно з рішенням Рівненської міської ради № 4470 від 21 червня 2018 року “Про порядок справляння податку на майно в частині плати за землю у 2019 році” справляння податку на майно в частині плати за землю у 2019 році на території міста Рівного здійснюватиметься відповідно до рішення Рівненської міської ради від 18 червня 2015 року №5254 "Про встановлення податку на майно в частині плати за землю" (із змінами, внесеними згідно з рішеннями Рівненської міської ради від 23 лютого 2017 року №2387 та від 21 червня 2018 року №4469) - за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки. Таким чином, розмір орендної плати за земельну ділянку за період 2019 року становить 5385,94грн.
Колегія суддів зазначає, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки, який зобов'язаний сплачувати орендну плату за земельну ділянку, що перебуває у його користуванні на підставі договору оренди. Обов'язок сплачувати орендну плату виникає у землекористувача з дня виникнення права користування земельною ділянкою. Водночас набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставами припинення права користування земельною ділянкою. У цілях оподаткування у власника будівлі, споруди (їх частини) з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно виникає обов'язок зі сплати податку за землю, на якій розташовані такі будівлі, споруди (їх частини). Якщо будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, однак обов'язок зі сплати орендної плати виникне тільки на підставі укладеного договору оренди землі.
Матеріалами справи стверджується, що за змістом інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається укладення договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5610100000:01:029:0418, між ОСОБА_1 (орендар) та Рівненською міською радою (орендодавець) строком на 49 років, запис про це вчинено в Реєстрі 24.12.2018, без будь-яких змін чи доповнень (а.с.32-33).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що покликання позивача на неправильний обрахунок орендної плати з підстав розірвання шлюбу з особою, яка є співвласницею будинку, розташованого на даній земельній ділянці є безпідставними, оскільки підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду, однак у матеріалах справи відсутні будь-які докази внесення змін у договір оренди земельної ділянки від 16 березня 2010 року щодо орендаря.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави для скасування податкового повідомлення-рішення №330712-5013-1716 від 14 серпня 2019 року відсутні, оскільки позивач є орендарем земельної ділянки загальною площею 988 кв.м, за яку справляється податок на майно в частині плати за землю.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі № 460/9963/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді М. П. Кушнерик
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 22 квітня 2022 року.