ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
19.04.2022 м. Івано-ФранківськСправа № 909/995/19 (909/990/21)
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П.А., секретар судового засідання Попович Л.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом:Дочірнє підприємство "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", вул. Є. Петрушевича, буд.1,м. Івано-Франківськ,76004
до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Станіславмаксбуд" вул. Молодіжна, буд.43, кв.58, м.Івано-Франківськ,76000
про: стягнення заборгованості в сумі 1 231 648 грн 03 коп.
за участі представників :
від позивача: Лотоцький С.-керуючий санацією
від відповідача : не з"явився
Позивач Дочірнє підприємство "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія " Автомобільні дороги України" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідача ТОВ "Станіславмаксбуд" про стягнення 1231648,03грн.
В обґрунтування позову позивач вказує на неналежне виконання з боку відповідача своїх зобов'язань за Договором поставки: №2а від 04.01.2019р. в частині своєчасного здійснення відповідачем постачання товару у встановлені договором строки, з урахуванням чого, позивачем заявлено до стягнення з відповідача неустойку за невчасну оплату товару, інфляційні втрати та 3% річних.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 26.10.2021 суд залишив позовну заяву ДП "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" залишено без руху. 04.11.2021 позивач надав суду докази усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 08.11.2021 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив справу розглядати у порядку загального позовного провадження у межах справи про банкрутство ДП"Івано-Франківський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", призначив підготовче засідання у справі на 30.11.2021р., запропонував відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов, позивачу - подати суду відповідь на відзив.
Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.
Представник позивача в судове засідання з'явився, заявлені позовні вимоги підтримав повністю, просить суд задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь 1231648,03грн. заборгованості.
В судове засідання 19.04.2022 представник відповідача не з"явився, причин неявки суд не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи,
Судом встановлено, що копія ухвали від 08.11.2021 направлялась відповідачу на адресу, яка міститься у позовній заяві і у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - ЄДРПОУ), а саме: вул. Молодіжна, буд.43, кв.58, м.Івано-Франківськ,76000. Проте, вказана ухвала була повернута до суду без вручення адресату із Довідкою відділення поштового зв'язку (ф.20) з посилання на підставу невручення: "адресат відсутній за вказаною адресою".
За приписами ч.3 та ч.7 ст.120 та ч.11 ст. 242 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з положеннями частини шостої статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
При цьому, суд враховує, що згідно ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто, надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи.
З огляду на викладене, суд вважає, що неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою судом з додержанням вимог процесуального закону за належною адресою надсилалася ухвала від 08.11.2021 для вчинення відповідних дій та яка повернулася до суду через відсутність адресата за вказаною адресою, є дією у площині волевиявлення самого адресата, тобто має суб'єктивний характер.
Сам лише факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулась в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала таку адресу для кореспонденції.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 911/3309/17, від 11.06.2020 у справі № 916/3200/17 та від 22.07.2021 у справі № 920/938/20).
Відтак, судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.
З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні на підставі ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду по даній справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представника позивача, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
Між Івано-Франківським спеціалізованим кар'єром Облавтодору, (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Станіславмаксбуд" (далі відповідач, покупець) 04.01.2019 укладено договір поставки нерудних будівельних матеріалів № 2а (далі - договір)
Відповідно до вказаного договору постачальник бере зобов'язання виготовити нерудні будівельні матеріали, згідно ДЕСТу, а Покупець» прийняти і оплатити їх. ( п.1 Договору).
Згідно п.2 Договору постачальник бере на себе зобов'язання в 2019році поставити покупцю з кар'єру "Делева".
Пунктом 7 Договору встановлено, що вивезення продукції і завантаження проводиться засобами покупця.
Покупець зобов'язаний на протязі кварталу рівними частинами по місяцях вивезти складу постачальника заявлений на даний період обсяг продукції. Продукція завантажена достроково, зараховується як продукція, відвантажена в наступному місяці, продукція недоставлена в одному періоді поставки, підлягає поверненню в наступному періоді в межах дії строку договору ( п. 3 Договору).
Згідно п.11 Договору покупець у разі невчасної оплати за поставлену продукцію сплачує продавцеві штраф у розмірі 20% від вартості продукції.
Факт належного позивачем виконання зобов'язання по Договору щодо поставки товару підтверджується, дослідженою в судовому засіданні, накладними, доданими до позовної заяви.
Відповідач провів частковий розрахунок з позивачем відповідно до платіжних доручень доданих до позовної заяви.
Позивачем у позові вказано, що відповідачем, у порушення положень вищевказаного договору поставки та вимог законодавства не виконано своєчасно та належним чином своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару у строк, встановлений договором, в зв'язку з чим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 527427, 00грн. основного боргу, 499061,54грн. пені та 145986,49грн. інфляційного збільшення.
Так, із обставин справи слідує, що у зв'язку із порушенням відповідачем встановлених строків оплати отриманого товару, позивачем направлялась на адресу відповідача Претензія, в якій позивач вимагав вжити відповідачем заходів щодо якомога швидшої поставки товару за договорами поставки № 2а від 04.01.2019.
Проте відповідач відповіді не надав та заборгованість в добровільному порядку позивачу не сплатив.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Укладений між сторонами договір № 2а від 04.01.2019 за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно з вимогами ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Вимогами статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Також, вимогами статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Нормами ч.1 ст.202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, з огляду на погоджені сторонами умови договору поставки, де сторони чітко погодили та встановили порядок постачання та строк, протягом якого має бути здійснена поставка продукції по договору, тому у відповідача існує обов'язок зі своєчасної оплати товару у встановленому розмірі та строки.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи вищенаведене, матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем виконання передбаченого умовами договору зобов'язання зі своєчасної оплати отриманого товару у встановлені строки.
Оскільки доказів належної сплати вартості товару відповідач не надав, доводів позивача не спростував, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 527 427,00грн. основного боргу з ТОВ "Станіславмаксбуд" підлягають задоволенню.
Також позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 499061,54грн. Разом з тим, судом встановлено, що укладений сторонами договір поставки не містить положень, якими б сторони визначили розмір та базу нарахування пені.
Так, відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України за порушення грошових зобов'язань встановлюються штрафні санкції у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.
Проте, відповідно до роз'яснення, викладеного у п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначаються певним законодавчим актом.
У даному випадку судом встановлено, що договір поставки не містить умови про нарахування пені, спеціальний закон, який визначав би розмір та порядок стягнення пені в разі неналежного виконання зобов'язань з оплати отриманого товару також відсутній. Вказана позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18, Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 904/5922/17.
Отже, позовні вимоги ДП "Івано-Франківський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в частині стягнення з відповідача пені на суму 499061,54грн. є необгрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Також за порушення зобов'язання позивач просив стягнути з ТОВ "Станіславмаксбуд" інфляційні втрати у сумі 145986,49грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу є такими, що заявлені правомірно.
Здійснивши перерахунок сум матеріальних втрат, суд встановив, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 145 986,49грн.
Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З урахуванням викладеного, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 527427,00грн основного боргу, 145986,49грн - інфляційних втрат та відмовляє в іншій частині позовних вимог.
З урахуванням часткового задоволення позову суд розподіляє судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,
позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Станіславмаксбуд" вул. Молодіжна, буд.43, кв.58, м.Івано-Франківськ,76000 (код ЄДРПОУ 38555317) на користь Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"вул. Є. Петрушевича, буд.1,м. Івано-Франківськ,76004 ( код ЄДРПОУ 31790584) - 527427грн основного боргу, 145986,49грн - інфляційних втрат та 10 988,80грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решта позовних вимог (499061,54грн. пені) - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено "21" квітня 2022 р.
Суддя Шкіндер П.А.