Справа № 298/837/21 Провадження № 2/304/104/2022
19 квітня 2022 року м. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючого - судді Чепурнова В.О.,
з участю секретаря судового засідання - Гавій Л.В.,
представника відповідача - адвоката Кульчицького Р.Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 298/837/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району, про визначення місця проживання дитини,
ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею, за адресою: АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивує тим, що 19 березня 2021 року між нею та відповідачем було розірвано шлюб і стягнуто на її користь аліменти на утримання дитини. Вказує, що їх спільний син проживає разом з нею та перебуває на її утриманні, однак за останній період відповідач, а частіше - його мати, при її відсутності вдома без повідомлення, дозволяє собі систематично забирати дитину на строк, який не узгоджений з нею як матір'ю. Зазначає, що вона ніколи жодним чином не перешкоджала, не перешкоджає та не перешкоджатиме батьку у спілкуванні з дитиною, однак таке спілкування має бути попередньо узгоджене з нею як матір'ю, оскільки дитина ще є малолітньою. Як наслідок вона змушена видзвонювати відповідача або його матір з проханням привезти сина додому, а тому задля того, щоб відповідач був відповідальний у межах та обсягах спілкування з нею та сином, а також для того, щоб у неї була впевненість і гарантії, що дитина завжди буде повернута додому, вона звертається до суду з даним позовом. Крім цього вказує, що у її приватній власності перебуває житловий будинок в АДРЕСА_1 , який укомплектований всіма належними умовами, побутовою технікою, меблями, є дитяча кімната, сучасна ванна тощо. Також вона офіційно працевлаштована, де позитивно характеризується, за станом здоров'я здорова. Відтак на підставі наведеного просить задовольнити позов та визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_1 у жодне судове засідання, що були призначені судом не з'явилася (шість засідань), хоча про дату, час і місце проведення таких повідомлялася у встановленому законом порядку за адресою, вказаною нею у позовній заяві.
У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Кульчицький Т.В. просив залишити позов без розгляду через постійні неявки позивача ОСОБА_1 .
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого висновку.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Згідно з ч. 5 ст. 223 цього Кодексу у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
За змістом вказаних вимог процесуального закону правом на залишення заяви без розгляду суд наділений у випадку повторної неявки позивача в судове засідання за сукупності таких умов: - належного повідомлення позивача про час та місце судового засідання; - повторної неявки його в судове засідання, яка в такому разі визнається як друга поспіль; - ненадходження від позивача клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Таким чином, саме факт неявки позивача в судове засідання вдруге, тобто повторно, за наявності вищевикладених умов у їх сукупності є підставою для залишення позову без розгляду.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 44 ЦПК України установлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд повинен контролювати процесуальну поведінку осіб, які беруть участь у справі, так як на нього поширюється порядок цивільного судочинства, а значить обов'язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, а також нести відповідальність за зловживання правом. У прямі обов'язки осіб, що беруть участь у справі, входить дотримання процесуальної дисципліни протягом всього провадження у справі.
Зазначене узгоджується з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
У той же час, неявки позивача ОСОБА_1 позбавляють суд можливості своєчасно розглянути справу, що призводить до порушення прав учасників процесу та норм процесуального законодавства.
Згідно з вимогами ЦПК України суд не повинен з'ясовувати причини повторної неявки належним чином повідомленого позивача в судове засідання, що знайшло своє відображення в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за вих № 6-60/0/4-12 від 18 січня 2012 року.
Аналогічний висновок міститься в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі (№ 6-24063 ск 15), згідно якої, залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, застосувавши норми ч. 3 ст. 169, п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, дійшов висновку про те, що позивачка, будучи належним чином повідомленою про дату судового засідання, повторно не з'явилась до суду. При цьому ВССУ вказав на те, що причини повторної неявки позивача до суду процесуального правового значення не мають, оскільки положення закону (ч. 3 ст. 169 ЦПК України) направлене на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які з'являються до суду, а позивачка, при цьому, і не з'являється в судове засідання, і не використовує передбачене законом право на процесуальне представництво в суді.
Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо заявник не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь якій стадії розгляду справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97- ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Також прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (Рішення Суду у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.
У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Листом Верховного Суду України від 25 січня 2006 року № 1-5/45 визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Таким чином, враховуючи розумність строків розгляду справи, суд вважає за необхідним залишити позовну заяву без розгляду, роз'яснивши при цьому сторонам, що відповідно до ч. 2 ст. 257 ЦПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
За наведених вище обставин суд вважає, що наявні підстави для залишення позову без розгляду, що не перешкоджає повторному зверненню позивача до суду після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.
Керуючись ст. 2, 7, 10, 44, 55, 76-80, 223, 257-261, 263 ЦПК України, суд
позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району, про визначення місця проживання дитини - залишити без розгляду.
Роз'яснити, що залишення позовної заяви без розгляду не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду з тотожним позовом, якщо вона дійде висновку про необхідність судового захисту своїх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п'ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Головуючий: Чепурнов В. О.