Справа № 216/6734/19
провадження №2/216/272/22
18 квітня 2022 року м. Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді - Бутенко М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Кравець А.С.,
без участі сторін та без застосування технічного запису,
розглянувши в порядку спрощеного провадження з повідомленнян сторін у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, -
Позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що 19 вересня 1998 року зареєструвала шлюб з відповідачем, який на момент розгляду справи розірвано. За час існування шлюбних відносин у сторін народилось двоє дітей. За час шлюбу сторонами був придбаний житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , який оформлено на ім'я відповідача. Відповідач поділити вказаний будинок відмовляється, зазначаючи що це його приватна власність. Вважає, що твердження відповідача є безпідставним, незаконним та таким, що порушує її особисті майнові права, через що звернулася до суду. Просить поділити майно набуте за час шлюбу.
Позивач та представник позивача до судового засідання не з'явились, від представника позивача надійшла заява відповідно до якої просив суд розглянути справу без їх участі, на позовних вимогах наполягав, проти задоволення зустрічного позову заперечував у повному обсязі.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, представник відповідача надав суду заяву відповідно до якої просив розглядати справу без їх участі, заперечував проти задоволення первісних позовних вимог. Наполягав на задоволенні зустрічного позову. Відповідач подав зустрічну позовну заяву, яку обґрунтовував тим, що кошти за які було придбано спірний житловий будинок не є спільними, а є особистими, отримані від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, просить визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбане за час їхнього шлюбу майно: холодильник; пральну машину Самсунг; два ліжка "хвиля"; чотири золотих кільця; золотий хрестик; золоті сережки, розділивши майно між сторонами.
Відповідач за зустрічним позовом надала відзив, яким заперечувала проти задоволення зустрічного позову, який обґрунтовувала тим, що кошти на придбання будинку не були особистими, а були спільними, що доводить у тому числі витребуваними доказами з КП ДОР "КБТІ" за клопотанням позивача за зустрічним позовом, які спростовують його позицію, так як відповідно до свідоцтва про право власності на житло та договору купівлі-продажу квартири, її власниками були три особи: позивач, відповідач, їх донька, частки яких є рівними. Продаж вчинено від 3 співвласників, а тому їй незрозуміло про які особисті кошти зазначає позивач ОСОБА_2 . Інших доказів щодо участі у придбанні спірного будинку за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 не надав. Просить врахувати правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18). Також повідомляє, що інше майно, яке начебто було придбано сторонами за час шлюбу та яке позивач оцінює в 41 500 грн. 00 коп., сторонами не придбавалось і не може бути об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та не підлягає поділу. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Позивач за зустрічним позовом не надав суду докази на підтвердження придбання вказаного майна, часу придбання цих речей, доказів про дійсну вартість цього майна, наявність майна у відповідача за зустрічним позовом тощо.
Суд, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову та відмови в задоволенні зустрічної позовної заяви, виходячи з наступного.
За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому згідно роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Так, судом встановлено, що 19 вересня 1998 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з відповідачем, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 19 вересня 1998 року. Шлюб зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Центрально-Міської районної ради м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, актовий запис № 416 (а.с. 5). За час існування шлюбних відносин у сторін народилось двоє дітей: донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 4-6).
На сьогоднішній день шлюбні відносини є припиненими, разом сторони не проживають, не ведуть спільного господарства. Шлюб між сторонами розірвано, що підтверджується рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 квітня 2019 року, справа №216/5586/18 (а.с. 11-12).
Позивач ОСОБА_3 уклала шлюб повторно та змінила прізвище на ОСОБА_6 , що підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом про шлюб.
За час шлюбу сторонами був придбаний житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу домоволодіння від 16 лютого 2004 року, який був посвідчений державним нотаріусом Третьої Криворізької державної нотаріальної контори Ситнік О.О., зареєстровано в реєстрі за №1-493 (а.с. 7-10). Право власності за договором купівлі-продажу домоволодіння зареєстровано в КП ДОР "КБТІ", що підтверджується доданим витягом. Нерухоме майно було набуте сторонами і оформлене на ім'я відповідача (а.с. 8).
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно із ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами 2 і 3 ст. 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до положень Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" визначається, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, при його розподілі ділиться в рівних частках між ними, якщо шлюбним договором або домовленістю не визначено іншого. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18). Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17; постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №725/1776/18 (провадження №61-7911св19). Аналогічна позиція сформульована у постановах Верховного Суду: 1) від 06 лютого 2018 року у справі No235/9895/15-ц (провадження No61-2446св18); від 05 квітня 2018 року у справі No404/1515/16-ц (провадження №61-8518св18); від 04 березня 2020 року у справі №761/22696/17 (провадження №61-17209св19).
Таким чином, під час розгляду цивільної справи, з урахуванням наданих сторонами доказів, судом не було встановлено обставин, з якими закон пов'язує можливість позбавлення частки одного з подружжя у спільній сумісній власності та визнання нерухомого майна особистою приватною власністю відповідача за первісним позовом.
Суд дійшов висновку, що домоволодіння (житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями і спорудами) АДРЕСА_1 є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки яких є рівними, по 1/2 частині кожному.
Таким чином, враховуючи, що спірний житловий будинок придбаний сторонами за час шлюбу, відповідно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, у зв'язку з чим суд приходить висновку про поділ між сторонами спірного майна, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за позивачем за первісним позовом право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку "А-1" , літньої кухні "Б", вбиральні "Д", водопроводу "І", замощення "ІІ", парканів 1-2, залишивши у власності відповідача іншу 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 .
Що стосується вимог зустрічної позовної заяви, суд приходить до таких висновків.
Позивач ОСОБА_2 зазначає, що кошти на придбання будинку були його особистими, отримані від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Витребувані судом докази з КП ДОР "КБТІ" за клопотанням позивача за зустрічним позовом спростовують його вказану позицію. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло та договору купівлі-продажу квартири, її власниками були три особи: позивач, відповідач, їх донька, частки яких є рівними (а.с. 77). Продаж вчинено від 3 співвласників. Інших доказів щодо участі у придбанні спірного будинку за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 не надав.
Щодо іншого майна, то позивач просить врахувати при поділі спільне майно, яке начебто було придбано сторонами за час шлюбу, а саме холодильник; пральну машину Самсунг; два ліжка "хвиля"; чотири золотих кільця; золотий хрестик; золоті сережки, яке він оцінює в 41 500 грн. 00 коп., але позивач за зустрічним позовом не надав суду доказів на підтвердження придбання вказаного майна сторонами, часу придбання цих речей, доказів про дійсну вартість цього майна, наявність майна у відповідача за зустрічним позовом.
Відповідно до п. 22 ППВСУ від 21.12.2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Позивач за зустрічним позовом не доводить перед судом належними та допустимими доказами, що його права ким-небудь порушені. Враховуючи відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження зустрічних позовних вимог, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову у зв'язку з його недоведеністю.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).
Отже, в силу вимог ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частина 1 статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Відповідно до вимог ст. 1 ЗУ "Про судовий збір" позивачем при пред'явленні цього позову первісним позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., який підлягає стягненню на її користь. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю, судові витрати покладаються на позивача за зустрічним позовом.
Керуючись ст.ст. 60, 61, 65, 69 СК України, ст.ст. 367, 368, 372, 640, 657 ЦК України, ст. 41 Конституції України, ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя задовольнити.
Визнати, що домоволодіння (житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями і спорудами) АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , частки яких є рівними, по 1/2 частині кожному.
Поділити між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 майно набуте за час шлюбу, визнавши за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку "А-1" , літньої кухні "Б", вбиральні "Д", водопроводу "І", замощення "ІІ", парканів 1-2, залишивши у власності ОСОБА_2 іншу 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 судовий збір в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_8 про визнання майна особистою приватною власністю, спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
позивач: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3
Головуючий суддя: Бутенко М.В.